4. Локалізація гельмінтів в організмі тварин, людини.

Класифікація гельмінтів за місцем локалізації в організмі

Згідно цього гельмінтів поділяють на:

• Кишкові (аскарида, гострик, волосоголовець та ін.) — це найчастіша локалізація гельмінтів в людини;

• Позакишкові (котячий сисун, ехінокок та ін.).

Методи виявлення гельмінтів у організмі людини

В Україні є 4 види гельмінтів, яких (або їх частки) заражена людина може у себе побачити сама: гострик, аскарида, бичачий та свинячий ціп'яки. Але для виявлення гельмінтів у організмі людини потрібно застосувати певні діагностичні методи й способи. Сучасні методи діагностики глистових інвазій нині включають:

• мікроскопічний:

• нативний мазок фекалій для виявлення яєць гельмінтів;

• товстий мазок фекалій з целофаном по Като для виявлення яєць гельмінтів;

• після зіскрібку з періанальних складок для виявлення яєць та гострика;

• методика липкої стрічки Грехема;

• методика Гіммельфарба при ентеробіозі;

• методика мікросокпії калу після попереднього збагачення флотацією чи осадженням (методики Телемана, Фюлеборна, Калантарян, Рітчі тощо);

• методика очищення калу детергентами (пральні порошки) від супутніх біологічних домішок;

• методика мікроскопії консервованих мазків фекалій після очищення калу детергентами;

• виявлення живих личинок гельмінтів (закручування по Шульману, методики Бермана, Брумпта, Харада-Морі тощо): методика прямої мікроскопії проглотид стрічкових гельмінтів,

• методика мікроскопії на яйця дуоденального вмісту, мокротиння, сечі, крові та ін. при позакишкових гельмінтозах;

цитологічний — дослідження вмісту паразитарних кіст при ехінококозі й альвеококозі;

серологічний — різного роду серологічні реакції (РНГА, РЗК, РІФ тощо);

топічна діагностика — ультразвукове дослідження органів, МРТ, КТ тощо.

6.Прижиттєва діагностика гельмінтозів

Для прижиттєвої діагностики гельмінтозів застосовують спеціальні методи лабораторних досліджень (гельмінтоскопію, гельмінтоовоскопію і гельмінтоларвоскопію), проводять діагностичні дегельмінтизації, а розпізнавання (діагностику) ранніх стадій гельмінтозів здійснюють методами імунологічної діагностики.

Гельмінтоскопію застосовують для виявлення виділених у зовнішнє середовище з фекаліями тварин гельмінтів або їх фрагментів переважно при діагностиці цестодозів.

Гельмінтоовоскопічні методи застосовують для виявлення яєць гельмінтів, які виділяються з фекаліями тварин.

Гельмінтоларвоскопічні методи застосовують для виявлення личинок гельмінтів у фекаліях, шкірі, крові та м'язах при діагностиці, диктіокаульозу, протостронгілідозів, кишкових стронгілятозів та ін.

Щоб діагностувати телязіоз великої рогатої худоби, досліджують вміст кон'юнтивальних мішків; для чого спринцовкою промивають кон'юнктивальні порожнини водним розчином йоду, борної кислоти, а рідину, що витікає, збирають у ниркоподібний тазик і продивляються на наявність телязій чи їхніх личинок. Основним методом діагностики оксіурозу коней і пасалурозу кролів є дослідження зскрібків з перианальних складок. Дослідження шкіри великої рогатої худоби застосовують для діагностики онхоцеркозу, а для виявлення трихінельозу у свиней посмертно досліджують шматочки м'язів. Інколи для прижиттєвої діагностик захворювання користуються методом біопсії.

З метою діагностики деяких біогельмінтозів досліджують проміжних живителів (безхребетних і риб) на наявність личинкових стадій гельмінтів (фасціольоз, дикроцеліоз, опісторхоз, дифілоботріоз, аноплоцефалятози жуйних і коней, дипілідіоз м'ясоїдних та ін.).

7. Цикл розвитку гельмінтів. Кожен паразит під час свого розвитку проходить кілька стадій. Умови існування паразита на різних стадіях різні. Рибу, у якій тимчасово або постійно перебуває паразит, називають хазяїном.У залежності від особливостей розвитку паразита і його пристосованості до паразитування розрізняють такі типи хазяїв: 1) остаточний, або дефінітивний, хазяїн, у організмі якого паразит досягає статевої зрілості; 2) проміжний хазяїн - у його організмі розвивається личинкова стадія паразита; 3) додатковий - у його тілі формується наступна стадія розвитку личинки; 4) резервуарний - у ньому можуть концентруватися зародки гельмінта (личинки або яйця).Зародки деяких видів паразитів в організмі неспецифічних хазяїв можуть проходити початкові стадії свого розвитку, але надалі вони не розвиваються через несприятливі умови і гинуть. Таке явище називають транзитним паразитизмом.Цикли розвитку паразитів різні. В одних випадках вони розвиваються прямим шляхом, тобто без проміжних хазяїв. Паразит виділяє в зовнішнє середовище яйця або личинку, і з неї потім виходить статевозрілий гельмінт. До таких паразитів належать моногенетичні сисуни.Інші види паразитів розвиваються за участю одного проміжного хазяїна або двох - проміжного і додаткового. Як приклад можна навести розвиток цестоди Bothriocephalus gowkongensis. Дорослий паразит локалізується в кишечнику свого хазяїна - риби, а личинкова стадія розвивається в організмі проміжного хазяїна - ракоподібного.Цикл розвитку лігулід відбувається зі зміною трьох хазяїв. Статевозріла стадія гельмінта живе в кишечнику чайкових птахів - остаточного хазяїна, личинкова стадія - процеркоїд - розвивається в тілі проміжних хазяїв - циклопів і діаптомусів, а наступна стадія личинки - плероцеркоїд - вже в порожнині тіла риб - додаткового хазяїна.Аналогічним шляхом розвиваються і багато трематод. У статевозрілій стадії ці гельмінти паразитують у кишечнику рибоїдних птахів, личинка розвивається спочатку в організмі першого проміжного хазяїна - прісноводного молюска, а потім вона потрапляє в організм другого проміжного або додаткового хазяїна - риби.Зараження риби паразитами відбувається при безпосередньому контакті із зараженою рибою, через воду або через тварин іншого виду.