- •2.)Предмет політології
- •10. Основні положення середньовічної політичної концепції (Августин Блаженний, Фома Аквінський).
- •11. Основні ідеї твору «Володар» н. Макіавеллі. Макіавеллізм.
- •12. Т. Гоббс та Дж. Локк про державу та політику.
- •13. Раціоналістичне трактування політики в працях французьких просвітників.
- •14. Політична доктрина марксизму.
- •15. Раціональна ідеологія м. Вебера.
- •16. Політичні концепції хх ст.
- •17. Політичні ідеї т. Мюнцера, ж. Кальвіна, ж. Бодена.
- •18. Утопічний соціалізм (т. Мор, т. Кампанелла).
- •19. Ідеї німецької політико-правової школи (і. Кант, г. Гегель, ф. Ніцше).
- •20. Американська політична думка кін. Хvііі-хіх ст. (б. Франклін, т. Пейн, т. Джеферсон, д. Медісон, а. Гамільтон).
- •21. Розвиток і особливості політико-правової думки Росії хіх-поч.Хх ст.
- •29. Самостійницькі ідеї м. Міхновського. Український інтегральний націоналізм д. Донцова.
- •40. Влада як системоутворюючий чинник політичної системи та функції влади.
- •41. Основні концепції політичної влади.
- •43. Поняття легітимності та принцип поділу влади.
- •45. Теорії політичних систем.
- •46. Функції й типологія політичних систем.
- •48. Поняття держави та теорії її походження.
- •49. Типи, структура і функції держави.
- •50. Форми державного правління та державного устрою.
- •Федерації можуть бути:
- •51. Сутність, типологія та функції політичних еліт.
- •52. Теорії еліт.
- •53. Сучасна політична еліта України, її відмінні риси та особливості формування.
- •54. Сутність, функції та типи політичного лідерства.
- •56. Типологія політичних партій та партійних систем.
- •57. Проблеми становлення партійної системи України.
- •58. Поняття демократії та її роль в політичному процесі.
- •59. Основні критерії, принципи та ознаки демократичної організації суспільства.
- •60.Проблеми становлення демократії в Україні.
- •61. Поняття і типологія політичних режимів.
- •62. Поняття та особливості громадянського суспільства. Історія виникнення та становлення ідеї громадянського суспільства.
- •63. Головні риси громадянського суспільства
- •65. Формування ідеї правової держави. Основні ознаки правової держави.
- •67. Політична культура особи, групи, класу, нації, суспільства. Механізм формування політичної культури.
- •68. Типи політичної культури.
- •69. Поняття політичної ідеології.
- •70. Ідеологія лібералізму та неолібералізму.
- •71. Політична ідеологія консерватизму та неоконсерватизму.
- •72. Політична ідеологія соціалізму та соціал-демократії (відмінності).
- •74. Ідейно-політичні доктрини світових релігій. Модернізація світових релігій як фактор зростання їх ролі у політичному житті.
- •75. Співвідношення політики і моралі як регуляторів суспільного життя і засобів соціалізації людини.
- •76. Концепції взаємин політики і моралі в її історичному розвитку.
- •80.Суспільні функції змі.
- •81.Суперечності сучасного розвитку вітчизняних змі
- •82.Основні способи врегулювання конфліктних ситуацій
- •83.Етнонаціональні спільноти як суб’єкти й об’єкти політики
- •84.Національний суверенітет і політичне самовизначення нації
- •85. Зміст етнонаціональної політики та її місце в гармонізації етнонаціональних відносин.
- •86. Класифікації та особливості виборів
- •1. За територіальною ознакою вибори бувають:
- •2. За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:
- •3. За часом проведення вибори поділяють на:
- •4. За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:
- •5. З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:
- •87. Принципи виборчого права та організація демократичних виборів
- •88. Типи виборчих систем
- •89. Проблеми формування виборчої системи України
- •90. Поняття, функції та види політичного маркетингу.
- •91. Дослідження політичного ринку.
- •92. Політичний імідж та політичне рекламування.
- •93. Поняття і функції політичного менеджменту.
- •94. Функціонування команди і менеджмент виборчої кампанії.
- •95. Менеджмент правлячої команди.
- •96. Міжнародні відносини і зовнішньополітична роль держави.
- •97. Нові тенденції в розвитку міжнародних відносин і світового політичного процесу.
- •98. Роль України у світовому співтоваристві.
12. Т. Гоббс та Дж. Локк про державу та політику.
Однією з фундаментальних політичних ідей Нового часу була версія про договірний характер держави, що прийшов на зміну теорії божественного походження держави.
Теорію «суспільного договору» розвивали англійські мислителі Томас Гоббс (1588-1679) і Джон Локк (1632-1704), а також французький філософ Жан-Жак Руссо (1712-1778), хоча їх інтерпретації значення суспільного договору відрізнялися один від одного.
Томас Гоббс вважав:
що в додержавному існуванні людини панували інстинкти, йшла «війна всіх проти всіх»;
у пошуках виходу з хаосу, для забезпечення громадського порядку індивіди уклали між собою суспільний договір;
люди відмовилися від частини своїх природних прав, передавши їх у ведення держави;
в обмін на права громадян держава покликана гарантувати порядок в суспільстві.
Так Томас Гоббс обгрунтовував необхідність абсолютної, єдиної і неподільної влади у формі абсолютної монархії.
Родоначальник ліберальної ідеології Дж.Локк трактував ідею суспільного договору інакше:
оскільки головною цінністю є вільна особа, остільки необхідне обмеження влади держави;
з цією метою вільні індивіди укладають суспільний договір, основним принципом якого є положення про народний суверенітет: народ - джерело влади, і він укладає договір з правлячою владою.
Згідно з угодою головна і єдина функція держави - захист природних і невідчужуваних прав людини: на життя, свободу і власність.
Для того, щоб держава залишалася «нічним сторожем» і не робила замах на права і свободи особи, Дж.Локк висунув ідею поділу влади на законодавчу і виконавчу, при цьому віддаючи пріоритет законодавчій владі, яка на його думку, визначає політику держави. Цілісність держави та виконання нею своїх основних завдань, на його думку, здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена. Дж.Локк був прихильником обмеженої монархії.
13. Раціоналістичне трактування політики в працях французьких просвітників.
Майже за чотири десятиріччя до буржуазної революції 1789 р. у Франції виник широкий суспільний рух, відомий під назвою Просвітництво. Мета його полягала в критиці основ феодальної ідеології, релігійних марновірств і забобонів, у боротьбі за віротерпимість, свободу наукової та філософської думки.
Одним із перших французьких просвітників був Ш. Монтеск’є (1689—1755рр.). Монтеск’є започаткував порівняльний метод вивчення права та філософії права. Це дало йому змогу обґрунтувати свої погляди й найголовніші типи державного устрою, умови їх розвитку та занепаду. Вдавшись до дедуктивного способу викладу, Монтеск’є зробив висновки про найбільш відповідні для того чи іншого ладу закони і норми державного устрою, види та межу повноважень влади тощо. Це юридичне дослідження зазнало сильного впливу натуралістичних поглядів на причини суспільних явищ. Саму можливість співіснування різноманітних принципів державного устрою Монтеск’є пояснював не соціально-історичними обставинами виникнення держав різного типу. Вона випливає із співвідношення між способом правління та фізичними властивостями країни (розташування у просторі, клімат) і лише потім — із укладу життя народу, його основних занять, ступеня матеріального благоустрою, релігійних поглядів. Своєрідну роль у Просвітництві відіграв Ж.-Ж. Руссо (1712—1778 рр.). Джерелом протиріч цивілізації Руссо визнав соціальну нерівність, зумовлену нерівністю майновою. Лихі наслідки соціальної нерівності існуючих форм розподілу праці Руссо розкрив з великою проникливістю та обуренням. Набагато слабший він у рекомендації засобів для подолання протиріч культури. З одного боку, Руссо шукав порятунку в уповільненні темпів історичного розвитку, його гальмуванні, а з другого — вважав, що перешкоди, які виникли на шляху людини до гармонійності, повинні бути усунені не тільки поступовим розвитком, а й боротьбою. Однак “боротьба”, про котру каже Руссо,— це не суспільна революція, а етична боротьба особистості проти власних хиб та недоліків, перемога над своєю пристрастю та панування над своїми почуттями. К.-А. Гельвецій (1715—1771 рр.) головним завданням етики вважав визначення умов, за яких особистий інтерес як необхідний стимул людської поведінки може співвідноситися з інтересом суспільним. Обгрунтуванню цієї думки присвячений трактат “Про розум”. За Гельвецієм, не тільки індивід є частиною більш широкого цілого, а й суспільство, до якого він належить, є ланкою більш загальної або єдиної спільності народів, пов’язаних моральними узами. Такий погляд на суспільство, на думку мислителя, мусить стати детермінантою загального перетворення всього суспільного життя. Гельвецій стверджував, що природа унеможливила ізольоване існування людини і вказала їй на взаємини між користю і вигодою як на основу розумного співжиття.