- •2.)Предмет політології
- •10. Основні положення середньовічної політичної концепції (Августин Блаженний, Фома Аквінський).
- •11. Основні ідеї твору «Володар» н. Макіавеллі. Макіавеллізм.
- •12. Т. Гоббс та Дж. Локк про державу та політику.
- •13. Раціоналістичне трактування політики в працях французьких просвітників.
- •14. Політична доктрина марксизму.
- •15. Раціональна ідеологія м. Вебера.
- •16. Політичні концепції хх ст.
- •17. Політичні ідеї т. Мюнцера, ж. Кальвіна, ж. Бодена.
- •18. Утопічний соціалізм (т. Мор, т. Кампанелла).
- •19. Ідеї німецької політико-правової школи (і. Кант, г. Гегель, ф. Ніцше).
- •20. Американська політична думка кін. Хvііі-хіх ст. (б. Франклін, т. Пейн, т. Джеферсон, д. Медісон, а. Гамільтон).
- •21. Розвиток і особливості політико-правової думки Росії хіх-поч.Хх ст.
- •29. Самостійницькі ідеї м. Міхновського. Український інтегральний націоналізм д. Донцова.
- •40. Влада як системоутворюючий чинник політичної системи та функції влади.
- •41. Основні концепції політичної влади.
- •43. Поняття легітимності та принцип поділу влади.
- •45. Теорії політичних систем.
- •46. Функції й типологія політичних систем.
- •48. Поняття держави та теорії її походження.
- •49. Типи, структура і функції держави.
- •50. Форми державного правління та державного устрою.
- •Федерації можуть бути:
- •51. Сутність, типологія та функції політичних еліт.
- •52. Теорії еліт.
- •53. Сучасна політична еліта України, її відмінні риси та особливості формування.
- •54. Сутність, функції та типи політичного лідерства.
- •56. Типологія політичних партій та партійних систем.
- •57. Проблеми становлення партійної системи України.
- •58. Поняття демократії та її роль в політичному процесі.
- •59. Основні критерії, принципи та ознаки демократичної організації суспільства.
- •60.Проблеми становлення демократії в Україні.
- •61. Поняття і типологія політичних режимів.
- •62. Поняття та особливості громадянського суспільства. Історія виникнення та становлення ідеї громадянського суспільства.
- •63. Головні риси громадянського суспільства
- •65. Формування ідеї правової держави. Основні ознаки правової держави.
- •67. Політична культура особи, групи, класу, нації, суспільства. Механізм формування політичної культури.
- •68. Типи політичної культури.
- •69. Поняття політичної ідеології.
- •70. Ідеологія лібералізму та неолібералізму.
- •71. Політична ідеологія консерватизму та неоконсерватизму.
- •72. Політична ідеологія соціалізму та соціал-демократії (відмінності).
- •74. Ідейно-політичні доктрини світових релігій. Модернізація світових релігій як фактор зростання їх ролі у політичному житті.
- •75. Співвідношення політики і моралі як регуляторів суспільного життя і засобів соціалізації людини.
- •76. Концепції взаємин політики і моралі в її історичному розвитку.
- •80.Суспільні функції змі.
- •81.Суперечності сучасного розвитку вітчизняних змі
- •82.Основні способи врегулювання конфліктних ситуацій
- •83.Етнонаціональні спільноти як суб’єкти й об’єкти політики
- •84.Національний суверенітет і політичне самовизначення нації
- •85. Зміст етнонаціональної політики та її місце в гармонізації етнонаціональних відносин.
- •86. Класифікації та особливості виборів
- •1. За територіальною ознакою вибори бувають:
- •2. За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:
- •3. За часом проведення вибори поділяють на:
- •4. За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:
- •5. З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:
- •87. Принципи виборчого права та організація демократичних виборів
- •88. Типи виборчих систем
- •89. Проблеми формування виборчої системи України
- •90. Поняття, функції та види політичного маркетингу.
- •91. Дослідження політичного ринку.
- •92. Політичний імідж та політичне рекламування.
- •93. Поняття і функції політичного менеджменту.
- •94. Функціонування команди і менеджмент виборчої кампанії.
- •95. Менеджмент правлячої команди.
- •96. Міжнародні відносини і зовнішньополітична роль держави.
- •97. Нові тенденції в розвитку міжнародних відносин і світового політичного процесу.
- •98. Роль України у світовому співтоваристві.
57. Проблеми становлення партійної системи України.
Політичне життя України характеризується нестабільністю і своєрідністю. Досить динамічна ситуація і в партійному житті: утворюються нові партії, розпадаються існуючі, виникають несподівані блоки і коаліції. Правові основи діяльності партій в нашій країні закріплені в ст. 36 Конституції України і Законі України «Про об'єднання громадян».Не дивлячись на відносну чисельність (нараховується близько 126 партій членами яких є всього 2% дорослого населення) та широту політичного спектру, партії України не гали центрами, де акумулюється потенціал суспільства, не тали справжнім елементом системи влади. Жодна з них не маєдостатньо впливу у загальнонаціональному вимірі. Перехід тоталітарної однопартійності до цивілізованої багатопартійності в Україні відбувається через «дрібнопартійність».На сьогодні можна визначити чотири спрямування політичних партій України.Взагалі ж у становищі українських партій чимало спільного:
• у більшості з них відсутній свій електорат;
• спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;
• вкрай слабкі ідеологічні засади;
• переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу і авторитету;
• відірваність програмних гасел партій від повсякденних інтересів населення;
• спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;
• відсутність сталого співробітництва партій в головному побудові незалежної процвітаючої України.
Спрямування політичних партій.
НАЦІОНАЛЬНО-РАДИКАЛЬНі - головним чинником к діяльності є розбудова незалежності Української держави; ідеологія - інтегральний націоналізм ; головне гасло – «Українська держава і нація – понад усе!»
НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНі - основною метою є розбудова незалежної Української держави; виступають за гармонійну єдність національних і особистісних інтересів.
ЛІБЕРАЛЬНО- ЦЕНТРИСТСЬКі (ПРАГМАТИЧНі) зосереджують зусилля на проблемах соціально-економічного розвитку, підтримують всі форми та види підприємницької діяльності, усунений адміністративного диктату державно-бюрократичних структур.
СОЦІАЛ-КОМУНІСТИЧНі - їх діяльність переважно зорієнтована на пріоритет колективних форм власності і господарювання в економіці; послідовно намагаються зберегти наступництво у соціально-політичному житті та її недалеким минулим.
58. Поняття демократії та її роль в політичному процесі.
Демократія — форма державно-політичного устрою суспільства, яка грунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу. Виникла демократія разом із появою держави. Вперше це поняття згадується в працях мислителів Давньої Греції. У класифікації держав, запропонованій Аристотелем, воно означало «правління всіх», на відміну від аристократії («правління обраних»), і монархії («правління одного»). Кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії. У рабовласницькій демократії (Афіни, республіканський Рим) раби були вилучені з системи громадянських відносин. За феодалізму елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії.
Демократія — явище, що постійно розвивається. Поняття «демократія» використовується не тільки для характеристики історичних типів державно-політичного устрою, а й на означення політичного процесу з відповідними методами і процедурами, що забезпечують участь народу в управлінні державою, всіма суспільними справами. Вживається воно і стосовно організації та діяльності окремих політичних і соціальних структур у різних сферах суспільного життя (виробнича, партійна, профспілкова, учнівська, управлінська демократія). Розрізняють пряму (безпосередню) і представницьку демократію. Пряма (безпосередня) демократія — порядок, за якого рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки всіх громадян. Однією з форм прямої демократії є вибори на основі загального виборчого права. Добровільно беручи участь у них, громадяни в демократичному суспільстві мають можливість безпосередньо впливати на формування органів влади різних рівнів. Виявом прямої демократії є референдуми, які проводять з метою ухвалення закону або інших рішень на основі волевиявлення народу щодо найактуальніших питань державної політики і суспільно-політичного життя загалом. Генетично такі процедури сягають своїм корінням у плебісцити Римської республіки, народні збори (віче, рада) Києва, Новгорода, Пскова, Запорозької Січі, на яких загальним голосуванням вирішувалися важливі проблеми. Власне референдум був уперше проведений у Швейцарії 1449 р. щодо її фінансового становища. Відтоді референдуми стали поширеними в європейських країнах. Всенародні голосування під час референдумів мають як законодавчу силу, так і консультативний характер, а їхні результати в демократичному суспільстві завжди мають непересічне значення. Формою прямої демократії є всенародні обговорення законопроектів, які ефективно використовуються в багатьох країнах.
Представницька демократія — порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними). Саме інститути представницької демократії відіграють першочергову роль у процесі ухвалення рішень. Особливо вагоме значення в системі цієї демократії мають парламенти, склад яких формується через загальні вибори і яким громадяни делег/ють свої повноваження для здійснення функцій вищої зіконодавчої влади. Крім парламентської форми як великого надбання цивілізації носіями представницької демократії є й інші виборні органи влади. У сучасних демократичних суспільствах формування державної політики на всіх рівнях відбувається в основному в представницьких установах і закладах, де працюють професійні політики та управлінці. Політологи навіть виокремлюють професійну демократію. Це зумовлено притаманними сучасній цивілізації проблемами, розв´язання яких часто неможливе засобами прямої демократії. Надійним інструментом вироблення оптимальних рішень на основі виявлення волі народу є поєднання різних форм прямої та представницької демократії.