- •Екзаменаційні питання з курсу «Історія української культури» (міжфак)
- •1.Теоретико-методологічні аспекти курсу “Історія української культури”.
- •2.Українська культура як історичний феномен: загальна характеристика
- •3.Предмет і завдання курсу “Історія української культури”, його місце в системі дисциплін вищих навчальних закладів України.
- •4.Культурно-еволюційні процеси на території України в доісторичні часи.
- •5.Язичництво: питання його розквіту і занепаду в українській традиційній культурі.
- •6.Матеріальні й духовні цінності населення Київської Русі.
- •8. “Повість минулих літ” – найвизначніша пам’ятка літописання Русі-України.
- •9. Культурне життя Русі-України в хііі – першій половині хvі ст.
- •10.Вплив Візантії на формування архетипів української психокультури.
- •11. Роль братств та братських шкіл в українській культурі.
- •12. Реформація та Контрреформація в Європі та їхній вплив на культуру українства.
- •13. Українське культурно-національне відродження другої половини хvі – першої половини хvіі ст. Діяльність в.-к. Острозького та інших меценатів.
- •14. Пересопницьке Євангеліє та Острозька Біблія – досконалі зразки релігійного тексту та друкарського мистецтва хvі ст.
- •15. Життя на Великому Кордоні: козацький побут.
- •16. Військове мистецтво козаків.
- •17. Козацьке бароко як самобутнє культурне явище українців.
- •18. Вплив української культури ранньомодерного часу на розвиток культурних процесів у Росії. Стефан Яворський. Феофан Прокопович.
- •19. Українська культура середини – другої половини хvііі ст.
- •20. Троїцький собор у Новомосковську
- •21. Початки модерного культурно-національного відродження України.
- •22. Українські романтики кінця хvііі – першої половини хіх ст.
- •23. Козацький міф в українській культурі.
- •24. Українська культура хіх ст. Між західництвом та слов’янофільством.
- •25. Структура української культури на етапі переходу від традиційного до модерного суспільства (хіх – початок хх ст.)
- •26. Самобутність подружніх стосунків в українській культурній традиції.
- •27. Історичні умови еволюції української культури в епоху модерності.
- •28. Характерні особливості української культури другої половини хіх – початку хх ст
- •29. Модерн і формування інтелектуального середовища в Україні. Історія університетів.
- •30. Кобзарство. Розвиток українського музикального мистецтва в хіх ст.
- •31. Модерн в українській архітектурі та живописі (рубіж хіх–хх ст.). Владислав Городецький
- •32. Модернізм в українській літературі. Неоромантики. Український літературний експресіонізм.
- •33. Культурне життя в Україні доби революції 1917–1921 рр.
- •34. Українці в умовах становлення та розвитку радянської культури. Проблема ідентичності
- •35. Політика русифікації (хvііі – початок ххі ст.), її наслідки для розвитку української культури.
- •36. Більшовицька політика боротьби з неписьменністю: ідеологічні й культурні аспекти.
- •37. Українська література і театр в умовах радянського мистецького життя.
- •38. Спілки 1920–1930-х років в Україні та їхній вплив на українське мистецтво.
- •39. Етика й естетика радянського тоталітаризму в Україні.
- •40. Українська наука та освіта, преса і радіо, театр і кіно, образотворче мистецтво, спорт у роки Другої світової війни.
- •41. Національна складова трансформації української культури на радянський манер.
- •42.Леонід Биков
- •43. Історія радянської повсякденності в Україні: звичаї, манери, побутові практики.
- •44. Історія української церкви хх ст. У постатях: Іван Огієнко, Андрій Шептицький, Йосип Сліпий
- •45. Українська культура в роки “застою” та “перебудови”. Тренерський талан Валерія Лобановського.
- •46. Українці на зламі культурних епох (рубіж хх – ххі ст.). Оксана Забужко.
- •47. Українська наука та освіта, преса і радіо, театр і кіно, образотворче мистецтво, спорт у 1990-і рр. – на початку ххі ст. Видатні українські спортсмени сучасності.
- •48. Постмодерн і українство.
- •49. Сучасне українське суспільство і проблема співіснування субкультур.
- •50. Українська культура в умовах глобалізаційних викликів і перспективи її подальшої трансформації.
- •51. Володимир Мономах та його “Повчання”.
- •52. Перші слов’янські (українські) книгодрукарі.
- •53. Творча діяльність Франциско Скорини та Івана Федоровича (Федорова).
- •54. Світ Івана Вишенського.
- •55. Великий Петро Могила
- •56. Меценатська діяльність Івана Мазепи.
- •58. Микола Гоголь – останній “малоросійський” геній
- •59. Іван Котляревський і початки “українського відродження”.
- •60. Феномен Тараса Шевченка.
- •61. Перший професійний історик України Микола Костомаров та його культурна діяльність.
- •62. Життя і творчість Пантелеймона Куліша
- •63. Перший український політолог Михайло Драгоманов
- •64. Драматургія і театральне мистецтво в хіх – на початку хх ст. Корифеї українського театру.
- •65. Феномен Івана Франка.
- •66. Художня творчість Миколи Пимоненка, Сергія Васильківського, Івана Їжакевича, Івана Труша.
- •67. Співучий талант с. Крушельницької
- •68. Михайло Грушевський і його внесок до національної культури українців.
- •69. Памятники б. Хмельницькому (Михайло Микешин) та г. Сковороді (Іван Кавалерідзе).
- •70. Олександр Довженко і його культурна спадщина. Проблема бюрократичного тиску на культуру.
- •71. Творчість о. Мурашка, м. Бурачека в контексті української та європейської культури.
- •72. Творчість українських митців – зачинателів нових течій у світовому мистецтві: к. Малевич. М. Бойчук.
- •73. Доля пісень Володимира Івасюка.
- •74. Г. Нарбут і його мистецька школа.
- •75. Феномен Ліни Костенко
23. Козацький міф в українській культурі.
Для наших сучасників образ козака встиг вже перетворитися на яскравий багатокомпонентний національних архетип. Разом з усталеним сьогоденним поглядом на нього, як на омріяного героя українського народу він розшаровується на різноманітні компоненти, що просочують не тільки різні сфери культури, але й історичні періоди, до яких козацтво немає жодного відношення. Яскравий приклад цьому – встановлений в нашому місті пам’ятник князю Київської Русі Святославу. Якщо пригледітися до його голови то одразу ж стає помітним оселедець, що прикрашає голову князя. Такі історичні нестиковки в сучасному мистецтві прийнято називати еклектикою, яка змішує не тільки різноманітні жанри але й далекі один від одного історичні періоди. Проте облишимо еклектику і звернемося до нашого минулого, адже щоб встановити ким є козаки для сучасного українця спершу треба окреслити ким вони були насправді.
В давні часи спільного для всіх образу козака не існувало, як не існувало єдиного козацтва. Нам відомо про запорозьке, гетьманське, слобідське козацтво, разом з тим існувала і надвірна міліція великих польських магнатів, яку також сприймали як одну з верств омріяних народних героїв. Але найближчим образом для нас є козак-запорожець, який і вважався справжнім лицарем. Проте і саме Запорожжя було далеко не однорідним.
Лицарський образ козака тьмянішає перед багатьма історичними фактами. Скажімо, під час альянсів с татарами запорожці уганяли невільників для того, щоб продавати їх на ринку Кримського ханства. Це є наслідком того, що на Запорожжі з одного боку існувала старшинська верхівка, яка зазвичай мала шляхетне походження і усвідомлювала свою відповідальність перед українським народом. А з іншого боку були так звані “сорома”, або “галота” з якою і пов’язують антисоціальну поведінку козаків. Співвідношення шляхти та сороми і створювало в різні часи більш негативний чи навпаки більш позитивний образ запорожців.
24. Українська культура хіх ст. Між західництвом та слов’янофільством.
Слов'янофіли - представники ліберально налаштованої дворянській інтелігенції, що підтримують вчення про самобутності та національної винятковості російського народу. Для них характерно неприйняття західноєвропейського шляху соціально-політичного розвитку, навіть протиставлення Росії Заходу, захист самодержавства, православ'я, деяких консервативних, точніше - патріархальних, громадських інститутів. Але суперечливість поглядів слов'янофілів, поєднання в їх поглядах прогресивних і консервативних рис досі викликають суперечки про оцінку слов'янофільства як ідейного спрямування і про його місце в російській суспільній думці. Слід також мати на увазі, що і серед самих слов'янофілів не було єдності думок. Їх суперечки між собою часом носили не менш гострий характер, що з західниками.
Західництво, як і слов'янофільство, виникло на рубежі 30-40-х років XIX ст. Воно було представлено "обома столицями" - Москвою та Петербургом. Московський гурток західників оформився в суперечках з слов'янофілами у 1841-1842 рр.. У Петербурзі ж перебували деякі представники западничества, і будь-якого сформованого гуртка його однодумців не існувало.
Різні теорії і течії, постійно охоплюють Росію, так і не привели країну до певного рішення, по якому шляху йти. Спори західників та слов'янофілів стали частиною історії, а актуальність їх просвічує крізь століття. Можна знайти безліч джерел суперечностей між цими двома філософськими напрямками: можливість політичного облаштування, і хід історичного розвитку, і положення релігії в державі, освіта, цінність народної спадщини і т.д.
І все ж суворо розмежовувати ці два «табори» навряд чи доцільно. Незважаючи на відмінності в поглядах, слов'янофіли і західники виросли з одного кореня. Майже всі вони належали до найбільш освіченої частини дворянської інтелігенції, були великими письменниками, вченими, публіцистами. Більшість їх - вихованці Московського університету.
Єдиним важливим світоглядним відмінностями було ставлення до духовних традицій православ'я: слов'янофіли відстоювали принципи своєрідно зрозумілої ними християнської філософії, тоді як західники в цілому дотримували раціоналістичних поглядів.
Теоретичною основою поглядів і тих і інших була німецька класична філософія. Всіх їх хвилювали долі Росії, шляхи її розвитку, хоча вони розуміли їх по-різному.
Герцен писав згодом про відому умовності поділу на слов'янофілів і західників з тієї простої причини, що всі вони були патріотами свого народу і батьківщини - "Ми, як дволикий Янус, дивилися в різні боки, але серце у нас билося одне".