Розділ 2. Свобода, як основний мотив Пушкіна

2.1 Характери віршів поета, що прославляють братство і свободу

ПоезіяПушкіна – цепошукгармонійного початку світу, щовпорядковуєіндивідуальне та національнебуття. Творчапоетова думапрагнеосягнутиабсолютнийсенслюдського космосу, сформулюватиетичніпріоритети, однаковоприйнятні для особи й суспільства. У багатьох ранніх ворах поеталежитьпечаткаідейфранцузькихпросвітителів: теорія суспільного договору, ідея природних прав людини, особиста свобода індивіда та інші. [21,с. 3].

Мотивисвободи є одними з головних у творчості О.С. Пушкіна. Практично всівіршіцієї тематики відносяться до напрямкугромадянського романтизму, до якогоПушкінприйшовна початку 1820-х років.[15,с. 28].

Свобода – це одна з найвищих людських цінностей, і тим вона дорожча для людини, чим сильніше вона відчуває її нестачу. Для поета, людини, яка сприймає все, що її оточує гостріше інших, свобода в усіх її проявах є одним із основних джерел натхнення.

Пушкін пройшов кілька етапів в усвідомленні свого ідеалу свободи, про що свідчить його творчість [8,с. 92]. Зміна цих етапів вцілому співпадає з поворотними моментами в його особистому житті, перший з яких – час навчання в Царськосельському ліцеї.

Це дійсно поворотний момент, тому що в ліцеї Пушкін вперше проявив свій талант. Молодість – час розваг, радості, а тому не дивно, що в ліцейський період у творчості Пушкіна з’являються епікурейські мотиви, пов’язані з стремлінням до розваг, радості, насолодженням життям.[24,с.177]. Так виникає розуміння свободи в дусі епікурейської проповіді свободи прояву людських почуттів:

Наслаждайся, наслаждайся;

Чаще кубок наливай;

Страстью пылкой утомляйся 

И за чашей отдыхай! (34)

З іншого боку, в його час величезний вплив на поета справили просвітительські ідеї його викладачів. Особливу роль у формуванні його світогляду відіграли лекції Куніцина про «природне право» кожної людини на свободу і рівність. А тому не дивно, що в його ранній ліриці з’являються вірші, в яких свобода розуміється як суспільно-політична категорія. Так, у вірші 1815 року «Ліцинію» в якості ідеалу свободи виступає Римська республіка: «Я сердцем римлянин; кипит в груди свобода». У вірші певний давньогрецький громадянин пише лист своєму другу Ліцинію, в якому призиває його покинути розпусне і рабовласницьке місто і повернутися до сільської тиші й усамітнення. Дорогою він викриває бажання імператорського Риму і засуджує громадян, що втратили гордість. Рабство Пушкін представляє як процес, здатний знищити навіть великий Рим: «Предвижугрозноговеличияконец». Викриваючи людські пороки, в кінцевому рахунку, що ведуть до рабства, поет застерігає від повтору попередніх помилок. Свій суворий вирок він проголошує у фіналі вірша: «Свободой Рим возрос, а рабством погублен». Таким чином, у вірші «Ліцинію» звучить головна ідея всієї творчості поета – протест проти рабства. [23,с. 147].

Схожі ідеї розділяли ті пушкінські сучасники, котрі потім увійшли в декабристські об’єднання. Показово, що серед них були найближчі друзі поета, його товариші по ліцею – Іван Пущін, Вільгельм Кюхельбекер та інші. З цього слідує те, що молоде покоління мріяло про свободу, робило все можливе, щоб наблизити її, зробити реальною для Росії. Ось чому з такою наснагою молодь сприймала поезію Пушкіна, яка в досить яскравій і дивовижно точній поетичній формі відобразила настрої молодого покоління. Закінчивши ліцей Пушкін в Петербурзі продовжує розвивати тему громадянської свободи. Тісне спілкування з представниками таємних організацій остаточно формує пушкінський ідеал свободи в цей період його творчості. В 1817 році він пише оду «Вільність», в якій напряму звертається до «владик». Поет вихваляє закон, як надійну гарантію справедливих взаємовідносин між народом і владою.[10,с. 47]. До того ж, цей вірш створювався під впливом декабристів і відображає їхню ідею договору між владою і народом:

«Склонитесь первыеглавой

ПодсеньнадёжнуюЗакона,

И станутвечнойстражейтрона

Народоввольность и покой.» (33)

Закон повинен, на думку Пушкіна, побороти «несправедливу владу» і «злочину секиру». Поет звертається до історії, розповідаючи про загибель Людовіка і Павла I, як приклад того, що відбувається, якщо законів не дотримуються. Не важливо, які мотиви при цьому керують людьми, результат завжди буде жахливим. От чому він призиває державців першими схилитися перед законом, щоб стали «вечнойстражейтрона/ Народавольность и покой». Звідси випливає, що у Пушкіна закон – це вища сутність, яка стоїть і над царем, і над народом, а будь-яке беззаконня призводить до трагедії (страчення Людовіка XVI, вбивство Павла I). [10,с. 47].

Ідеал суспільства, що живе під владою закону, проповідується і в творі «Село», який є досить цікавим за своєю композицією. Він різко ділиться на дві частини: в першій представлений елегічний сільський пейзаж, який протистоїть порочному місту, на фоні якого «друг людства», який віддається поетичному натхненню. Друга частина написана, як політичний памфлет, в якому точними і яскравими фарбами малюються жахливі прикмети кріпосного права: «рабство тощее», «барстводикое», яке присвоює собі «насильственнойлозой и труд, и собственность, и времяземледельца». Звільнення мислиться у дусі політичної програми декабристів – «по манию царя». Вигляд настільки жахливого стану народу «омрачает душу» поета, викликає гнівні рядки й стремління привернути увагу до цієї плачевної сторони російської дійсності: «О, если б голос мойумелсердцатревожить!» - вигукує поет.[11,с. 55]. Хоча він розуміє, що звільнити країну від кріпосного права може воля царя, поет навряд чи вірить в Олександра і відчуття безвиході виливається у сумні рядки:

«Увижу ль, о друзья! народ неугнетенный 

И рабство, падшее по манию царя,

И над отечеством свободы просвещенной 

Взойдет ли наконец прекрасная заря?» (23)

Це заключне питання так і залишається без відповіді, що викликає песимістичні настрої в поета, особливо тоді, коли він за свою волелюбну поезію був висланий на Південь. Саме тут в поезії Пушкіна починають переважати романтичні тенденції, а разом з ними змінюється й уявлення про свободу. Так, свобода перестає бути для Пушкіна абстрактним поняттям. Вона необхідна поету особисто.[24,с. 17].

Саме на півдні, в період розквіту романтизму в поезії Пушкіна свобода стає чи не основною темою його творчості. Але тепер на перший план виходить ідея свободи окремої романтичної особистості, а не громадянська чи політична свобода, необхідна всьому суспільству. Причиною цьому слугує розчарування у своїх попередніх ідеалах і головне – зневіра в можливість їх здійснення.

Вже у вірші «Село» звучали слова жалю про те, що він не може розбудити в серцях людей почуття обов’язку перед своїм народом і перед собою. Сумним усвідомленням істинних причин цього наповнений вірш «Свободысеятельпустынный…» 1823 року. Пушкін визнає несвоєчасність своїх покликів до боротьби за свободу:«Я вышел рано, до звезды».[7,с. 130].Більше того, поет сумнівається в тому, що «дари свободи» взагалі необхідні людям:

«К чему стадам дары свободы?

Их должно резать или стричь.

Наследство их из рода в роды 

Ярмо с гремушками да бич.» (30)

Отже, у вірші«Свободысеятельпустынный…» ліричний герой усвідомлює себе поширювачем свободи, але розуміє, що його зусилля марні, так як людям-рабам свобода непотрібна.

Вірш «К морю» завершує романтичний період творчості Пушкіна, тут він прощається з символом абсолютної свободи – з морем. Головна ідея вірша в тому, що свобода знаходиться не ззовні людини, а в її душі. Образ моря уособлює свободу, але море – це прекрасна і небезпечна стихія. Воно може піднести людину, але може і згубити її. Така ж свобода![1,с. 17]. У зв’язку з цим мотивом у вірші згадується і Наполеон і Байрон:

«…Там угасал Наполеон.

Там он почилсреди мучений.

И вслед за ним, как бури шум,

Другой от нас умчалсягений,

Другой властитель наших дум.» (24)

Один боровся за поневолення, а інший за звільнення.

Події 1825 змусили поета підтвердити своє відношення до свободи. У творі «Аріон» він оцінює справу декабристів. В основі вірша лежить давньогрецька легенда про поета і музиканта Аріона. Але Пушкін змінює багато мотивів і насичує вірш сучасним політичним сенсом. Тут він розповідає про свою вірність ідеалу свободи: «Я гимныпрежние пою».

В творі «Анчар» зобразив протиріччя між деспотизмом і свободою. В першій частині поет описує «дерево яду», втілюючи природнє зло, а після цього події переносяться у світ людей, рівних за своєю природою, але розділених соціальними межами. Раб і господар винні в поширенні насилля і отрута Анчара проникає в світ людей через духовне рабство.[8,с. 92].

Таким чином, у пізніх віршах Пушкіна стверджується, що свободу не можна нікому подарувати. Вона починається з постійної духовної роботи. В творі «Пам’ятник», підводячи підсумки своєї творчості, Пушкін стверджує, що його головна заслуга заключається у вихвалянні свободи «жорстокий час».

Волелюбні мотиви у Пушкіна тепер стають романтичною мрією про волю, стремлінням вирватися з в’язниці – адже він сам відчуває себе вигнанцем, в’язнем. У вірші «Узник» поет прирівнює себе до «вільної пташки», молодого орла, який сидить за ґратами і мріє вирватися на свободу, полетіти:

«Туда, где за тучей белеет гора,

Туда, где синеют морские края,

Туда, где гуляем лишь ветер ... да я!..» (32)

О. С. Пушкін великемісце у своїй творчості приділявтемідружби. І це не дивно, аджелюбов і дружба булитимивисокимиідеалами, якимпоклонялася молодь початку XIX століття.

Ліцейська тема завжди була чільною у дружнійліриціПушкіна. ВінзакінчивЦарськосельськийліцей в 1817 році, і однокурсники-ліцеїсти все життязалишалисянайближчимийогодрузями.

Весь їх випуск був дуже талановитим, майже всі ліцеїсти згодом почали писати, зокрема, Дельвіг видавав літературний альманах Північні квіти, а Кюхельбекер став відомим у своїх колах поетом. Ставали ліцеїсти та політичнимидіячами: князь Горчаков – міністрзакордонних справ, барон Корф – особистийсекретарімператораМиколи I. ІванПущинвиявився одним з організаторівповстаннядекабристів. [9,с. 94].

Але, незалежновід роду діяльності, коженліцеїстобов’язково писав вірші до 19 жовтня. Ця дата – річницязаснуванняЦарськосельськоголіцею, була священною для всіхліцеїстів. Розлучаючись, вони дали один одному обітивічноїдружби і взаємовиручки, поклялисязустрічатисящороку 19 жовтня. ЗалишаючиЦарське село, ліцеїстивстановили там пам’ятник з написом «Генієвімісця 1 курс встановив». Їх дружба – цесвященне братство, дружній союз, незалежнийвідполітики. [12,с. 49].

Тема «приятельства» проходить через всю лірикуОлександраСергійовичаПушкіна. Жоденросійський поет не приділяв так багатоувагиційсторонілюдськихвідносин. Ційтеміприсвячені:

• циклвіршів про ліцейськебратерство, щовідкривають «Спогаду в ЦарськомуСелі» (1814) і завершуєвірш «Була пора, наше свято молодої…» (1836);

• посланнядрузям («До Чаадаєва», «До Языкову», «Дельвигу», «И. И. Пущина» і т.д.).

Поняття «приятельство» або «братерство» маєбільш широкий зміст, ніж «дружба», і використовуєтьсяПушкіним у декількохзначеннях.

Це «вірне коло» ліцейськихдрузів, прекрасний союз, що «як душа, нероздільний і вічний» («19 жовтня 1825 року»). Пушкін свято зберігавпам’ять про друзівсвоєїюності, «променемліцейськихяснихднів» («И. И. Пущину») булоосяянейогожиття.

«Братерство» – це й союз однодумців: «вітчизніприсвятимодушіпрекрасніпориви» («До Чаадаєва»).

Це й поетичнебратерство: поети – «жерцієдиних муз, єдинийпломіньїххвилює» («До Языкову»). Дельвиг – «парнасский брат» («Дельвигу»), «мійкровний брат, по душі» («До Языкову»), Кюхельбекер – «мій брат рідний по музі, по долях» («19 жовтня 1825 року»).[12,с. 49].

Братерство – це та сила, щоздатнапідтриматилюдину в найважчих життєвихвипробуваннях, не випадковозі словами «любові й братерства» вінзвертається до друзів-декабристів («У глибинісибірських руд…»), до свогопершого, безцінного друга Пущина («И. И. Пущину»).

Багатовіршівцьогоперіодумаликонкретнихадресатів. Вони булинаписані, як правило, у жанрідружньогопослання й адресувалисянайближчим за духом друзям-ліцеїстам: “першомудругові” И. И. Пущіну, “муз піднесеномупророкові” і “парнаському братові” А. Дельвігу, “братовірідному по музі, по долях” В. Кюхельбекеру, “незмінномудругові” П. Чаадаєву, поетові П. В’яземському, Н. Язикову, Е. Баратинському. Всівіршіперейняті духом оптимізму, повнівеселощів, радості духу й повнотижиття. [9,с. 94].

ПіслязакінченняЛіцею в 1817 році у віршахз’являється мотив розлукиіздрузями – “Товаришам” (1817):

«Промчались годы заточенья;

Недолго, мирные друзья,

Нам видеть кров уединенья

И царскосельские поля.

Разлука ждет нас у порога…» (31)

Цей же мотив присутній і у вірші “Розлука” (1817):

«В последний раз, в сени уединенья,

Моим стихам внимает наш пенат.

Лицейской жизни милый брат,

Делю с тобой последние мгновенья.» (29)

Але, прощаючисьзісвоїмитоваришами, поет зауважує:

«Где б ни был я: в огне ли смертной битвы,

При мирных ли брегах родимого ручья,

Святому братству верен я.» (29)

Через багатороків, повніхвилювань і тривог, пронесе поет найтеплішіспогади про “ліцейськіяснідні”, про своїхдрузів з вірністюідеаламюності.

Післяпоразкивиступу на Сенатськійплощі 14 грудня 1825 року, у якому брали участь багатодрузівпоета, за що й булизаслані в Сибір, на каторгу, Пушкінпишеїмпослання “Во глубинесибирских руд” (1827), у якомунамагаєтьсяпідбадьорититоваришів, піднятиїхнійморальний дух:

«Во глубине сибирских руд

Храните гордое терпенье,

Не пропадет ваш скорбный труд

И дум высокое стремленье.» (22)

Наприкінцівірша поет виражаєвпевненість у тім, що:

«Оковы тяжкие падут,

Темницы рухнут — и свобода

Вас примет радостно у входа,

И братья меч вам отдадут.» (22)

Говорячи в останньому рядку про “братів”, Пушкінмає на увазі, мабуть, соратників по політичнійборотьбі, однодумців. [20,с. 61].

Щебільшпохмуримнастроєм перейнятий останнійвірш, присвяченийліцейськійрічниці, – “Была пора: наш праздник молодой” (1836):

«Теперь не то: разгульный праздник наш

С приходом лет, как мы, перебесился,

Он присмирел, утих, остепенился,

Стал глуше звон его заздравных чаш;» (21)

У ньому поет востаннєзгадує роки Ліцею, надії й розчаруванняліцеїстів, їхньоїмрії. Цейвіршзалишивсянезавершеним. Таким чином, тема дружбизаймаєгіднемісце у творчостіПушкіна, тому щоцейідеалзалишавсянезмінним для поетапротягомвсьогойогожиття. [19,с. 15].

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок про те, що найбільше Пушкін цінує ту ліцейську атмосферу вільнодумства і братерства, яка була в Царськомуселі. Звідси і тема свободи у творчостіПушкіна. Він цінує те священнее ліцейске братство, яке випускники пронесли через усежиття (тут вартозгадати, що і вмиравПушкін не на руках у рідних – він помирав на руках у друзів!), яке не змогло вбити ні час, ні відстань.