37

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………...….…..….3

Розділ 1. Волелюбна лірика О. С. Пушкіна…………………………..…......4

Розділ 2. Свобода, як основний мотив Пушкіна

2.1 Характери віршів поета, що прославляють братство і свободу..……...….14

2.2 Дух свободи в поемі «Кавказький полонений»……..…………...……….. 24

Висновки……………………………………………………….....……….….… 28

Список використаної літератури…………………………………….…………29

ВСТУП

Пушкін – перший російський письменник світового значення, що мав вплив не тільки на російський, але й на світовий літературний процес. Достоєвський стверджував, що вся російська література «вийшла з Пушкіна». Бєлінський назвав роман «Євгеній Онєгін» «енциклопедією російського життя», повною мірою це визначення можна віднести і до лірики Пушкіна.

А. С. Пушкін - великий російський національний поет, основоположник реалізму в російській літературі і російської літературної мови. У своїй творчості він приділяв велику увагу темі свободи. У віршах "Вільність", "До Чаадаєву", "Село", "У глибині сибірських руд"та низці інших відбилося його розуміння таких категорій, як "свобода", "вільність". 

Тема свободи вже у ранній творчості поета набуває філософського характеру. Не зведена до декларацій просвітницьких ідей, вона конкретніша і максимально наближена до російської дійсності. У своїй творчості Пушкін називає основну заслугу прославлення свободи, заклик бути милостивими до переможених, пробудження добрих почуттів.

Поезія поета стає еталоном для спадкоємців гуманістичної традиції.

Тема свободи зазнавала змін у міру дорослішання поета.Спочатку, в юні роки, під свободою Пушкін розуміє перш за все свободу політичну, боротьбу з тиранією.

Але до 1824 року погляди поета змінюються. Пушкін відмовляється від ліберальних захоплень юності і від участі в декабристський рух. Він стає монархістом. З цією еволюцією змінюється і тема свободи в ліриці Пушкіна — він починає відокремлювати поета від навколишнього його натовпу. Цінує Пушкін тепер не скільки свободу політичну, скільки свободу творчості, можливість самовиражатися. Тема свободи тісно переплітається з темою поета і поезії у Пушкіна.Для поета не надто важлива оцінка народу — він сам собі головний суддя, він залежить тільки від себе самого.Поетична свобода - це незалежність поета і його діяльності від думки натовпу "неосвіченого", і добитися цього можна, лише дотримуючись свого натхнення.

У творчості пізнього Пушкіна головна ідея свободи — заперечення будь-якої влади над людиною, хоч політичної, хоч духовної. Головною своєю заслугою сам Пушкін буде вважати саме те, що його творчість була вільною.

Незважаючи ні на що, Пушкін завжди залишався великим вільнодумцем і проповідником свободи в усіх її проявах.  Пушкін ставив на перше місце серед своїх заслуг прославляння волі. Свобода залишиться темою його творчості на все життя. Свобода для Пушкіна - це перш за все особиста свобода і незалежність. Це свобода вибору професії, занять, свобода від різного роду забобонів. Це і свобода думки: у ставленні до мистецтва, до релігійних переконань, до взаємин з людьми. Поет завжди відстоював свободу творчості. Він не міг писати на догоду. Пушкін закликав знищити рабство і дати російському народу свободу і просвітництво.

 Актуальність дослідження зумовлена науково-пізнавальним інтересом. Творчість великого російського поета має світове значення, адже в ній порушуються вічні проблеми дружби, братерства, свободи, волелюбності, осмислення яких важливе на будь-якому етапі розвитку людства.

Мета дослідження: дослідити волелюбні мотиви у творчості О.С.Пушкіна та їх значення для розуміння світоглядної позиції автора.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

• дослідити ідеї волелюбності й гуманізму в творчості Пушкіна;

• проаналізувати вірші, характери віршів поета, що прославляють братерство та свободу;

• охарактеризувати поему «Кавказький полонений» в контексті поставлених проблем.

Об’єкт дослідження:творчість О.С. Пушкіна.

Предмет дослідження: волелюбні мотиви та їх значення для розуміння світоглядної позиції автора.

Методологічна основа курсової роботи: під час опрацювання матеріалу було використано метод порівняння, історичний та пізнавальний методи, а також, метод аналізу та синтезу.

Пушкін вірив, що справа свободи переможе і тоді "окови тяжкі впадуть, темниці зваляться".

Практичне значення роботи: результати дослідження можуть використовуватися студентами при підготовці до практичних занять із зарубіжної літератури.

Структура роботи: складається зі вступу, двох розділів (другий розділ у свою чергу поділяється на два підрозділи), висновків та списку використаних джерел (26 найменувань). Обсяг курсової роботи - ст

Розділ 1. Волелюбна лірика о. С. Пушкіна

Олександр Сергійович Пушкін (1799-1837) - перший російський поет світового значення, який бере участь не тільки в російському, а й у світовому літературному процесі. Світове значення Пушкіна пов'язано з усвідомленням світового значення створеної ним літературної традиції. Пушкін проклав дорогу літературі Гоголя, Тургенєва, Толстого, Достоєвського і Чехова, літературі, яка по праву стала не тільки фактом російської культури, а й найважливішим моментом духовного розвитку людства.

Геній Пушкіна набагато випередив свій час. У ліричних творах поета відбиваються найсуттєвіші проблеми сучасного йому життя, окреслюються теми, які знайдуть продовження в літературі його послідовників. Поезія Пушкіна — це цілий світ, в якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, її історія, історія людства, свобода особиста і суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось лише невелика частка мотивів його лірики.[3,с. 32].

А. С. Пушкін належав до покоління, вихованого війною 1812 року, в епоху підйому громадської самосвідомості: люди 1810 - 1820-х років відчували себе учасниками та діячами Історії (з великої літери). Свобода для покоління 10-20-х років XIX століття — це і політичне звільнення від «гніту влади фатальний», і вільний дух дружнього союзу, і насолода простором природи, і відчуття поетичної свободи, свободи творчості.Можливо, саме тому серед величезного числа різноманітних мотивів лірики Пушкіна одне з найважливіших місць займає мотив волелюбності, свободи, «вільності святий» та ідеали гуманізму.[9,с. 94].

Однією з причин, що посприяла становленню волелюбної поетичної лінії на передові позиції в творчості генія було навчання в ліцеї. Ліцеїсти жваво сприймали ідеї часу, критику кріпосництва, захист прав особистості і свободи. Свій навчальний заклад вони називали ліцейською республікою, а себе – республіканцями, і всі пристрасно захоплювалися літературою. Вже на той час серед них вирізнявся поет Пушкін. У ці роки він знайомиться з творами Радищева, і в той же період він зближується з вільнодумцем П. Я. Чаадаєвим. [12,с. 49].

У Петербурзі цих років суспільно-політичне життя било ключем. І Пушкін активно включається в життя столиці. Він бере участь у засіданнях “Арзамаса”, а після його закриття відвідує літературно-політичний гурток “Зелена лампа”, який був негласним відділом декабристського таємного союзу. Шириться коло літературних і політичних знайомств поета. Серед нових друзів майбутні декабристи – М. Лунін, К. Рилєєв. Автор був передовим поетом того часу, він боровся за прогресивну культуру та літературу, виступав проти всього консервативного і реакційного.

Волелюбні вірші Пушкіна (1817-1820 роки), по суті, стали програмою і маніфестом декабристської етики. При цьому особливі надії покладалися на Пушкіна як на найталановитішого поета покоління, покликаного стати "рупором", "провісником" волелюбних ідей. Талант його мислився "засобом" політичної пропаганди, інші теми оголошувалися дрібними і негідними.

Але "муза" Олександра Сергійовича ніяк не хотіла обмежуватися цим аскетичним ідеалом, викликаючи докори, а то й недовіру друзів-декабристів. Недарма Пушкіна називали "Протеєм" (давньогрецьке божество, яке постійно змінює вигляд): він був мінливий і сприятливий, вільно приймаючи різні поетичні образи, пробуючи все нові жанри, не погоджуючись на самообмеження і однобічність. У нього упродовж усього його життя спостерігалася еволюція творчого методу зображення дійсності і, отже, образу ліричного героя. [5, с. 54].

Образ ліричного героя Пушкіна — це духовно багата і волелюбна особа, віддана справі свободи, готова пожертвувати особистою свободою в ім’я загальної справи, відчуває протиріччя між волелюбними романтичними мріяннями і реальною дійсністю, протестуюча проти деспотизму, така, що вірить в торжество справедливості, філософськи осмислюючи проблему свободи.Таким чином, волелюбна лірика Пушкіна слідувала двом різним ідеям свободи: ідеї самообмеження в ім'я громадянської свободи і ідеї поетичної свободи, яка не визнаєніякого самообмеження.

На першому етапі свого творчого шляху Пушкін присягає на вірність суспільному ідеалу - жертовному служінню. В оді "Вольность" (1817 рік) він відмовляється від любові (Афродіти - "Цітери слабкою цариці") і присвячених їй "вінка" з "зніженої лірою":

«Беги, сокройся от очей,

Цитеры слабая царица!

Где ты, где ты, гроза царей,

Свободы гордая певица?

Приди, сорви с меня венок,

Разбей изнеженную лиру...» (33)

Натомість, в оді поет говорить про ту жахливу обстановку, яка панувала в країні:

«Увы! куда ни брошу взор -

Везде бичи, везде железы,

Законов гибельный позор,

Неволи немощные слезы;» (33)

Крім того, у вірші відображена боротьба з тиранією в ім’я урочистості свободи, звучить загроза самодержавству, без всяких натяків поет відкрито закликає до повстання [10, с. 47].:

«Питомцы ветреной Судьбы,

Тираны мира! трепещите!

А вы, мужайтесь и внемлите,

Восстаньте, падшие рабы!» (33)

Одним з кращих «волелюбних» віршів цього періоду є послання “До Чаадаєва”. Обидва вони мріяли про звільнення Росії від гніту самодержавства і кріпосного права, але Чаадаєв на відміну від юного поета не вірив у швидке здійснення їхніх сподівань. Поет намагався переконати однодумця, що мрія скоро збудеться й обидва вони візьмуть участь в руйнуванні “самовладдя”. Дев’ятнадцятирічний поет закликає присвятити вітчизні “душі прекрасні пориви”. Революційний борг не протиставляється особистим почуттям, а є для поета таким же близьким, як мрії про побачення з коханою [22, с. 2].:

«Мы ждем с томленьем упованья

Минуты вольности святой,

Как ждет любовник молодой

Минуты верного свиданья.

Пока свободою горим,

Пока сердца для чести живы,

Мой друг, отчизне посвятим

Души прекрасные порывы!» (25)

Про те, що волелюбна лірика займає особливе місце у творчості О. С. Пушкіна може свідчитивірш «В'язень», написаний в 1822 році в Кишиневі, куди поет був засланий за «обурливі вірші». З вікна своєї кімнати, яке виходило у двір, Пушкін бачив прикутого ланцюгом орла. Вид цієї гордої птиці, вимушеної жити в неволі, навів поета на роздуми про свою долю. Хоча поет не був у прямому сенсі «за гратами в темниці сирій», але життя на засланні була для нього життям у в'язниці.

Орел - символ свободи. У вірші Пушкін наділяє орла людськими якостями. Прикуту птицю поет називає «сумним товаришем», який здатний мислити, мріяти про простір і волі, про те ж, про що мріє засланець Пушкін. «Давай полетимо! Ми вільні птахи ». В'язні хочуть опинитися на просторі, «де гуляє лише вітер», де їх свободу ніхто не обмежуватиме. Не випадково мрії про свободу поет висловив в образі молодого орла. Цей могутній, прекрасний птах погано переносить неволю і гине. Вірш відображає настрої передових людей доби, їх протест проти самодержавства. Ці ж думки близькі і народу, який боровся за своє визволення. Ще за життя поета вірш стає народною піснею. [15,с. 28].

Мотив свободи, пов’язаний з темою неволі, є присутнім і в елегії «До моря»(1824), де море втілює собою абсолютну свободу людини — як внутрішню, так іпоетичну [1, с. 17].:

«Прощай, свободная стихия!

В последний раз передо мной

Ты катишь волны голубые

И блещешь гордою красой.» (24)

Головна думка вірша “До моря” – людина і свобода. Людина – це будь-який мислячий син Росії, що бачить рабство, а свобода – поки ще тільки море.

Після перелому 1823-1824 років волелюбна тема з громадянської лірики переходить у вірші про призначення поета і поезії,отримавши характер поетичного маніфесту. Поет повинен бути вільний - і від "влади", і від "народу". З 1825 року в поезії Пушкіна в результаті перелому відбувається становлення методу реалізму в його творчості. Отже, закономірною є і еволюція образу ліричного героя. Тепер він важко переживає поразку друзів-декабристів, зберігає вірність їх ідеалам. Він розлучився з романтичними ілюзіями, ухвалив суворий вирок соціальному ладу, розділив суспільство на владик і слухняних рабів. Ліричний герой упевнений в тому, що досягти громадянської свободи неможливо без почуття внутрішньої свободи людини.[6, с.168].

Варто зазначити, що навіть з плином часу головну ідею у своїх поглядах поет не змінив, бажаної свободи не відчував, тужив за друзями-декабристами.Незважаючи на переслідування, Пушкін співчутливо ставився до засланих декабристів, брав участь у проводах дружин декабристів у Сибір і передав з ними свої вірші, серед них задушевне послання Пущинуу вірші “В Сибір”. Поет закликає декабристів бути стійкими, гордими своєю справою, не показувати зневіри й слабкості перед ворогом. “Дум високе прагнення” – на думку Пушкіна, це благородні думи про свободу, про щастя народу. Поет висловлює розраду, співчуття до засланих, але Пушкін вірить, що “не пропаде ваш скорботний труд”, за який ці мужні люди віддали свої життя, справу їх продовжують інші борці за свободу. “Прийде бажана пора”, коли Батьківщина стане щасливою і вільною. [17, с. 288].Поет – смілива людина, якого не змогли налякати ніякі утиски та посилання, чим і постійно підтверджує свою любов до незалежності – волелюбність як в творчості, так і в житті. Він, вірний друг, добрий і чуйний, не забував своїх друзів у нещасті і до кінця залишився вірний своїм думкам і поглядам. Поет завершує вірш упевненістю в перемозі своєї справи:

«Оковы тяжкие падут, Темницы рухнут — и свобода Вас примет радостно у входа, И братья меч вам отдадут.» (22)

Слід зазначити жанрове різноманіття волелюбної лірики Пушкіна : це і ода, і елегія, і послання, і сонет, і ліричні вірші. У них поет зумів об’єднати розмовні і книжкові елементи мови на основі народної мови. Пушкін сповідував у своїх ліричних віршах стиль ораторської, закличної мови, для чого включав в текст дієслова в наказовому способі, звернення. Поет використовує такі засоби художньої виразності, як символи (море, океан, зірка — символи свободи), анафори («поки свободою горимо, поки серця для честі живі»), порівняння.Мотиви свободи в ліриці Пушкіна різноманітні і оригінально втілені в художній формі віршів. [23,с. 147].

Не можливо не згадати про те, що крім волелюбності, творчість Пушкіна вирізняється високою ідейністю, демократизмомі гуманізмом. Як відомо, гуманізм визнає людину найвищою цінністю у світі, де здійснюється повага до гідності та розуму людини, право на щастя в житті, вільний вияв природних почуттів і здібностей. Саме ця ідея вирізняє творчий доробок поета. Ще В. Г. Бєлінський говорив: «Загальний колорит поезії Пушкіна й особливо ліричної — внутрішня краса людини й що плекає душу гуманність». Це особлива якість лірики Пушкіна проявляється у всіх темах. Чи пише поет про любов, про дружбу, про природу, чи міркує він про поезію й роль поета в суспільстві, чи говорить про волю або ж виражає свою цивільну позицію — скрізь він виступає як поет — гуманіст.[4, с. 197].

Так, свою внутрішню красу, людяність поет демонстрував в різних ситуаціях. До прикладу, своїм ставленням до друзів, які для Пушкіна були не тільки близькими людьми, з якими він проводив дозвілля, а ще й ідейними соратниками, з якими він завжди намагався знаходитися поруч у важкий час. Тому, Бєлінський говорив про те, що читаючи твори Пушкіна можна стати справжнім патріотом і людиною.

Це вираження як не можна точно характеризує всю волелюбну сутність пушкінської поезії. Адже справжній чоловік це особистість, яка в першу чергу захищає інтереси, свободи і права оточуючих людей. Саме це є вищим ступенем прояву людського гуманізму. [7,с. 130].

Політична й цивільна позиція Пушкіна пов’язана з гуманістичними ідеями просвітительства. Це можна прослідкувати на прикладі вище згаданої поезії :в ранніх віршах він говорить про необхідність звільнення від «гніта влади фатальний» («До Чаадаєва», 1818), про обов’язковість дотримання закону для всіх («Вільність», 1817), виражає надію на те, що антигуманна система кріпосництва буде скасована «по манію пануючи» («Село», 1819). У період після поразки повстання декабристів варто згадати вірш «У глибині сибірських руд…» (1827). У ньому звучить надія на милосердя пануючи, завдяки якому засланці друзі — декабристи знову знайдуть волю. У пізній ліриці Пушкіна починає усе сильніше звучати тема християнського милосердя й гуманізму (« Батьки — Пустельники й дружини непорочні…», 1836). [15,с. 28].

Ідеалам гуманізму Пушкін залишається вірний і тоді, коли вжитті настає переломний момент, його осягає розчарування, з’являються ноти песимізму. Так наприкінці 1820-х — початку 1830-х років він не вірить у близькість політичної волі в умовах сучасної йому Росії, у милосердя пануючи, навіть не сподівається, що йому буде надана можливість «по примсі своєї скитаться тут і там». Але він продовжує розвивати ідеї гуманізму, всією своєю творчістю затверджуючи, що без волі людина не може залишитися людиною.

Про це він пише, наприклад, у вірші «Анчар» 1828 року. Створюючи образ «древа смерті», ізольованого в природі, і малюючи владику й раба, дії яких порушують природну гармонію й приводять до поширення згубної дії анчара, поет затверджує разом з тим думку про порочність такого суспільного устрою, де існує тиранія й рабство. [4,с. 197].

Відповідно до цього, у своїх віршах Пушкін різко засуджує кріпосницький лад, називаючи його справжнім варварством і пережитком минулого. Будучи дворянином, Олександр Сергійович веде відчайдушну боротьбу зі свавіллям поміщиків: адже обмеження прав і свобод нижчих незахищених верств населення веде до культурного руйнування всієї нації. Таким чином, підтверджуючи ідею антигуманності діяльності царизму.

«Проповідуючи» гуманізм у своїй творчості, Олександр Сергійович не обмежується рамками і проводить цю ідею в своїй поезії крізь всі напрями. Зокрема, це стосується теми любові.Пушкін вважав, що справжня любов не повинна бути егоїстичною. Він бачив у любові одне з найясніших, яскравих і кращих властивостей людської душі. Пушкін вважав, що саме любов відкриває для людини увесь світ [16,с. 44].—

«И божество, и вдохновенье,

И жизнь, и слезы, и любовь.» (26)

Глибокі філософські міркування Пушкіна про дружбу, любов, час, долю, життя й смерть не могли не торкнутися й тої головної справи, якій він присвятив себе, — поезії, її ролі й значення, місця в суспільстві. І знову ми можемо переконатися в тім, що головним критерієм оцінки для Пушкіна є гуманізм. Свої міркування на тему поета й поезії він висловив у цілому ряд віршів, написаних наприкінці 1820 — х — 1830 — х роках: «Поет», «Поет і юрба», «Поетові», «Луна» і багатьох інших. Ще в 1826 році в знаменитому вірші «Пророк» Пушкін стверджував, що щира поезія пов’язана з божественним початком, а тому вона завжди гуманна й ціль її визначена Богом [16,с. 44]. :

«Восстань, пророк, и виждь, и внемли,

Исполнись волею моей,

И, обходя моря и земли,

Глаголом жги сердца людей». (28)

Це значить, що поет — пророк повинен нести людям слово вищої істини, вищого гуманізму. І цю місію Пушкін виконав своїм життям.

Підсумовуючи, варто зазначити, що:

• значення волелюбної лірики Пушкіна було надзвичайно велике. За словами Герцена, в роки реакції, коли кращими людьми Росії опанував відчай, “одна лише дзвінка й широка пісня Пушкіна звучала в долинах рабства і страждання, ця пісня продовжувала епоху минулої, наповнювала мужніми звуками даний, посилала свій голос віддаленого майбутнього”.

• Волелюбні вірші великого російського поета зіграли важливу роль в громадському житті того часу. Творчість Пушкіна вплинула на розвиток цивільної російської поезії : його справу продовжили М. Ю. Лермонтов, Н. А. Некрасов і інші поети.

• Ідеями гуманізму пройнята вся творчість великого поета починаючи з ранніх років, при цьому охопивши весь можливий спектр проблем: дружби, любові до кохання до Батьківщини, свободи особистої і суспільної та багато інших.