Паливно-енергетичний комплекс

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) є базовим, одним з найважливіших і найпотужніших міжгалузевих ком­плексів. До його складу входять галузі паливної промисловості та електроенергетики. Паливна промисловість включає сукуп­ність галузей промисловості, що займаються видобутком різних видів палива (вугільна, нафтова, газова, торф’яна і сланцева) та їх транспортуванням (нафто- і газопроводи). Електроенергетика об’єднує теплову, гідро- й атомну енергетику та лінії електро­передач. ПЕК — це велика міжгалузева територіальна ^система, складова частина єдиної господарської системи країни. Його кін­цева мета — ефективне і надійне забезпечення потреб населення і господарства країни в енергії високої якості за рахунок наро­щування власного видобутку палива, проведення реструктури­зації паливно-енергетичного комплексу, реалізації програм з енергозбереження, диверсифікації джерел паливозабезпечення, особливо щодо природного газу і нафти. Виходячи з цього, при­скорений соціально-економічний розвиток країни нерозрив­но пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енерге­тичного комплексу, вдосконаленням енергетичного балансу, з обов’язковим урахуванням досягнень науково-технічного прог­ресу.

Всебічна інтенсифікація виробництва, інноваційні процеси в економіці України та її регіонів ставлять перед паливно-енер­гетичним комплексом надзвичайно складні завдання, збільшують його роль у прискоренні темпів економічного зростання, у під­вищенні продуктивності праці завдяки значному зростанню її енерго- й електроозброєності.

Ефективність та інтенсивність суспільного виробництва знач­но залежать від його енергозабезпеченості, оскільки енергетика створює особливі матеріальні ресурси — енергетичні, які зумов­люють функціонування всього виробничого апарату сучасної економіки. Саме тому в нових економічних умовах паливо й елек­троенергія розглядаються як матеріальний ресурс і важливий ма­теріальний фактор розвитку та розміщення суспільного виробни­цтва.

В умовах ринкових відносин і науково-технічної революції роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Саме від рівня його розвитку залежать темпи, динаміка, масштаби й економічні показники зростання економіки країни та подальше поліпшення умов праці і підвищення рівня життя людей.

Розвиток паливно-енергетичного комплексу повинен бути підпорядкований не тільки завданню стійкого забезпечення по­треб України в усіх видах палива та електроенергії, але й плано­мірному проведенню цілеспрямованої енергозберігаючої політи­ки в усіх галузях і сферах економіки країни та її регіонів.

Паливно-енергетичний комплекс впливає на розвиток усіх га­лузей і сфер господарського комплексу країни та її регіонів, а та­кож на розміщення суспільного виробництва. Дешеве паливо й електроенергія сприяють поглибленню спеціалізації регіонів, фор­муванню крупних територіально-виробничих комплексів, проми­слових вузлів і центрів.

Енергетичний баланс та еволюція його структури характери­зують не тільки певний рівень використання тих чи інших енер­гоносіїв, але й науково-технічні, соціальні, організаційні, іннова­ційні та виробничі зрушення в промисловості, сільському госпо­дарстві, на транспорті, в побутовому обслуговуванні населення.

Паливно-енергетичний баланс складається з прибуткової та витратної частин. У перший наводяться показники видобутку природного палива й виробництва електро- і теплоенергії на теп­лових, гідравлічних і атомних електростанціях. Крім того, до прибуткової частини відносять також нетрадиційні природні енер­гетичні ресурси (енергію вітру, сонця та ін.), відбір газу з газо­сховищ, імпорт енергоносіїв та залишок їх на кінець року.

Витратна частина балансу включає споживання енергоресур­сів і складається з таких витратних статей:

• перетворення в інші види енергії;

• виробничо-технологічні потреби, включаючи втрати при збереженні, транспортуванні тощо;

• закачка природного газу в підземні газосховища;

• експорт енергоресурсів;

• залишок у постачальників та споживачів на кінець року.

Протягом значного періоду у видобутку палива в Україні пе­реважає вугілля — основний енергетичний ресурс країни. Нині на його долю в загальному видобутку мінерального палива при­падає 69 % проти 82 % у 1990 р. Оцінка запасів вугілля в Україні показує, що основна роль у забезпеченні потреб її господарського комплексу в паливі у перспективі повинна належати вугіллю.

Питома вага природного газу збільшилася за цей період з 14,5 % до майже 25, а нафти — з 2,7 до 5,3 % (табл. 6.2).

Таблиця 6.2 СТРУКТУРА ВИДОБУТКУ ПАЛИВА В УКРАЇНІ, %
Види палива	1990 р.	2000 р.	2005 р.	2007 р.
Вугілля	82,0	78,6	70,0	69,3
Природний газ	14,5	17,4	24,2	24,9
Нафта	2,7	3,5	5,1	5,3
Торф	0,5	0,4	0,6	0,7
Інше паливо (дрова)	0,3	0,1	0,1	од
Всього	100,0	100,0	100,0	100,0

Починаючи з 1991 р. у зв’язку з відсутністю відповідних інве­стицій та загальної економічної кризи в Україні, стали різко змен­шуватися видобуток вугілля, природного газу і виробництво еле­ктроенергії. Так, видобуток вугілля в Україні за 1991—2007 рр. знизився більше ніж удвічі, а природного газу — з 28,1 млрд м³ до 21,7 млрд м³.

Для розвитку паливно-енергетичного комплексу Україна має значні паливно-енергетичні ресурси: вугілля, нафту, природний газ, торф, горючі сланці, уранові руди, дрова, гідроресурси, віт­рову і сонячну енергію. В структурі паливного балансу, тобто у видобутку власних енергоносіїв, в Україні переважає вугілля, а в структурі споживання провідна роль належить природному га­зу — тут більше половини енергоресурсів, що споживаються.

В таких умовах забезпеченість потреб України у природному газі та нафті за рахунок власного виробництва надто низька і іс­нує за рахунок постачання їх з Росії та Туркменістану. Разом з тим, відсутність валютних коштів на закупку необхідної кількос­ті цих ресурсів і цінова політика значно погіршують стан еконо­міки країни. Тому надійне забезпечення потреб господарського комплексу паливно-енергетичними ресурсами — найважливіша умова економічної безпеки та стійкого функціонування економі­ки України. Концепція формування паливно-енергетичного балан­су України на довгострокову перспективу має ґрунтуватися саме на цій умові. Враховуючи слабку забезпеченість України власни­ми енергоносіями, необхідною є перебудова структури виробни­цтва з метою значного зменшення питомої ваги енергомісткої продукції, впровадження енергозберігаючих технологій та сучас них досягнень науково-технічного прогресу. Це стосується, в пер шу чергу, чорної металургії, машинобудування, хімічної промис ловості.

Найважливішою галуззю паливної промисловості України за­лишається вугільна промисловість. Вугілля в Україні є єдиним паливним ресурсом, запаси якого дозволяють повністю задоволь­нити власні потреби національної економіки.

Загальні запаси вугілля в Україні складають майже 119 млрд т, з них більше 56 млрд т — балансові запаси. Зосереджені запаси вугілля в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському кам’яновугільних Дніпровському буровугільному басейнах. За питомою вагою балансових запасів найбільші перспективи має Донецький басейн — 93 % усіх запасів, Львівсько-Волинський —

2,6 і Дніпровський — 3,9 %.

В останні десятиріччя видобуток вугілля в Україні щорічно скорочується і за 1991—2007 рр. зменшився більш ніж удвоє. На сучасному етапі видобуток вугілля в Україні складає 58,9 млн т на рік. Основним районом видобутку вугілля в Україні залиша­ється Донецький басейн.

Нафта в паливному балансі України займає значне місце і має важливе значення. Загальний видобуток її в країні склав у

2007 році 4,5 млн т проти 5,3 млн т у 1990 р. і 13,9 млн т у 1970 р. Згідно з енергетичною стратегією розвитку України видобуток нафти повинен збільшитися у 2030 р. до 5,4 млн т, а обсяг пере­робки — до 45 млн т при підвищенні глибини її переробки до 90 %.

Видобуток нафти в Україні зосереджений у трьох нафтогазо­носних районах: Східному (Дніпровсько-Донецький район), За­хідному (Передкарпаття та Закарпаття, Карпати і Волино-По- дільська область) та Південному (Причорноморський і Азовський райони). Найбільш перспективним є Східний нафтогазоносний район, на долю якого припадає майже 60 % запасів і більше 80 % видобутку нафти в Україні.

Велике значення для розвитку газової промисловості України мало введення в експлуатацію в 1956 р. одного з найбільших у Європі — Шебелинського газового родовища в Харківській об­ласті. Пізніше в східних областях країни були відкриті досить ве­ликі газові родовища: Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Роз- бишівське, Машівське, Рибальське та низка родовищ на заході країни. Це зумовило зміни в розміщенні газової промисловості України. Значну роль у видобутку природного газу став відігра­вати Східний нафтогазоносний район.

Сумарні запаси природного газу в Україні оцінюються майже в 6,5 трлн, перспективні — в 1 трлн м³ і прогнозні — у 2,4 трлн м³. Загальний видобуток природного газу зріс з 1,5 млрд м у 1950 р. до 60,9 млрд м³ — у 1970 р. (в 40 разів).

Основу електроенергетики України становить теплова електро­енергетика. В 2007 р. на неї припадало 65 % потужності всіх елек­тростанцій і 47,6 % виробництва електроенергії в Україні. Основну частину електроенергії в тепловій електроенергетиці дають великі теплові електростанції — державні районні електростанції (ДРЕС). їх розміщення тісно пов’язано з наявністю великих запасів палива і крупного споживача електроенергії. Тому найбільші теплові еле­ктростанції побудовані у Донбасі — Вуглегірська (3,6 млн кВт), Луганська, Старобешівська, Слов’янська, Зуївська, Курахівська; у Придніпров’ї — Придніпровська, Запорізька (3,6 млн кВт), Криво­різька; у Харківській області — Зміївська; у Київській — Трипіль­ська; у Вінницькій — Ладижинська; в Івано-Франківській — Бурш- тинська; у Львівській області — Добротвірська.

Важливе місце в забезпеченні господарства і населення Украї­ни електроенергією займає гідроенергетика. Вона відіграє незнач­ну роль у виробництві електроенергії в Україні (до 5 % загально­го виробництва). Потужність гідроелектростанцій також невели­ка— 5,0 млн кВт (9,3 % загальних потужностей країни).

Основну частину електроенергії дає каскад ГЕС на Дніпрі: Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Дніп­ровська та Каховська ГЕС, а також Дністровська ГЕС і ГАЕС на Дністрі, Теребле-Ріцька в Закарпатті та кілька десятків невеликих ГЕС на Південному Бузі, Росі та інших малих річках.

Все більшого значення в Україні набуває атомна електроенер­гетика. На території країни знаходиться п’ять АЕС. На чотирьох діючих АЕС (Запорізькій, Хмельницькій, Рівненській і Південно­українській) експлуатуються 15 енергоблоків, загальна потужність яких складає 13,8 млн кВт, або 25,7 % загальної потужності елект­ростанцій країни. В 2007 р. ними було вироблено 92,5 млрд кВт/год. електроенергії, або 47,1 % її загального виробництва в Україні.

Україна відноситься до країн з високим рівнем розвитку атом­ної енергетики. За цим показником її випереджають лише Фран­ція (близько 80 % у загальному виробництві електроенергії краї­ни), Швеція, Бельгія, Південна Корея.

Аварії на Чорнобильській АЕС та інших АЕС світу показали, яку загрозу для населення і навколишнього середовища несе атом, якщо він виходить з-під контролю людини. Все більшої гостроти набуває проблема захоронення радіоактивних відходів атомної енергетики. Але в більшості країн світу визнано, що альтернати­ви розвитку атомної енергетики в сучасних умовах немає. Тому в найрозвинутіших країнах активно ведуться наукові дослідження і приділяється особлива увага розвитку ядерної енергетики.