24. Характеристика, види і юридична природа локальних нормативно-правових актів як джерел аграрного права України.

Локальні нормативно правові акти - це внутрішньогосподарські акти прийняті відповідними органами сільськогосподарських юридичних осіб, їх можливо поділити на: 1) акти, що потребують державної реєстрації (статути, колективні договори); 2) акти, що не потребують державної реєстрації (положення про загальні збори підприємства, правила внутрішнього трудового розпорядку). Ло­кальні пра­вові акти од­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства не мають юри­дич­но­го зна­чення для інших підприємств, бо не ство­рю­ють жод­них прав і обов'яз­ків. Тому ло­кальні акти на­ле­жать до внутрішніх нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

Ознаки локальних актів:

• Існують лише на с/г підприємствах

• Належать до внутрішніх актів, тобто спрямовані на регулювання внутрішніх членських, соціальних, трудових та майнових відносин

• Мають санкціонований характер норм локальних актів

• Мають відповідати певній процедурі прийняття

• Загальна обов’язковість дотримання всіма членами та найманими працівниками відповідного с/г підприємства.

Класифікація локальних актів:

• Акти що визначають основи локальної нормотворчості (положення про порядок розробки прийняття локальних актів)

• Установчі документи (статут/засновницький договір)

• Акти регулювання трудових відносин (правила внутрішнього трудового розпорядку; колективний договір; інструкція або положення з охорони праці)

• Організаційно-управлінські акти (рішення загальних зборів; накази чи розпорядження керівника підприємства; положення про ревізійну комісію; положення про дирекцію...)

• Акти фінансово-економічного змісту (положення про розподіл прибутку; положення про порядок нарахування дивідендів; положення про фонди і резерви).

25. Адаптація законодавства України до законодавства єс.

Адаптація національного аграрного законодавства по виробництву сільськогосподарської продукції до вимог законодавства ЄС - пристосування діючих і прийнятих у майбутньому національних спеціальних законодавчих актів, які відповідали б вимогам законодавства ЄС з урахуванням особливостей українського суспільства, умов і змін, що відбуваються в аграрному секторі нашої держави, а також створення належних умов для посилення ролі та підвищення статусу координуючих міжвідомчих органів із використанням принципів механізму спільної аграрної політики країн-членів ЄС у сфері виробництва сільськогосподарської продукції.

Підписання угоди про асоціацію, а також створення в рамках цієї угоди зони вільної торгівлі з ЄС, зумовило необхідність адаптації українського аграрного законодавства до законодавства ЄС.

Система аграрного законодавства ЄС по врегулюванню виробництва с/г продукції складається з трьох джерел:

• Норми первинного права, норми міждержавних договорів, укладених державами засновниками ЄС, до яких пізніше приєдналися нові держави та які містять основні положення європейської спільної аграрної політики, закріплюють загальні фундаментальні правила за якими мають розвиватись держави.

• Рішення органів ЄС, які є похідними від джерел. Вони як правило носять назви: регламент, директиви та рішення.

• Рішення Європейського Суду з прав людини, які враховують перший і другий вид джерел при винесенні рішень.

За змістом джерела аграрного права ЄС можна поділити:

• рамкові акти щодо фінансування аграрного розвитку, підтримки, структуральних заходів, конкуренції, інформації і статистики

• Акти що стосуються ринків с/г продукції (спільні організації с/г ринків за секторальним регулюванням.

• Акти що стосуються продуктів харчування (якість і безпечність продуктів зарчування, органічне землеробство, обмеження виробництва продукції з ГМО).

• Акти, що стосуються навколишнього середовища (щодо збереження НПС, збереження лісових та водних ресурсів, виробництво не харчових продуктів)

Процес адаптації розпочався з 1999 року, коли європейська рада схвалила спільну стратегію ЄС щодо України, основними завданнями України на той момент було завершення аграрної та земельної реформ. План дій Україна – ЄС було схвалено КМУ 12 лютого 2005 року, і визначалися заходи адаптації України до ЄС: підвищення безпеки продуктів харчування для споживачів, приєднання до Комісії Кодексу Аліментаріус та міжнародної конвенції про захист рослин, забезпечення імплементації угод СОТ про с/г і законодавства про санітарні та фітосанітарні.

Прийняті акти: загальнодержавна програма розвитку рибного господарства до 2010 року. Потім було прийнято розпорядження КМУ номер 750 у 2008 року, яким передбачалася необхідність реформування законодавства до кодексу аліментаріс, встановлення вимог до строків зберігання риби та розроблення заходів підтримки с/г товаровиробників.

У 2010 році був прийнятий наказ мінагрополітики де визначався плани заходів адаптації .