1923 Р. У Москві було влаштовано Всеросійську сільськогосподарську та кустарно-промислову виставку, де і Україна повинна була мати свій окремий павільйон. У конкурсі в Харкові брали участь
|
Павільйон Української РСР на Всеросійській сільськогосподарській виставці у Москві, 1923 року, архіт. В. К. Троценко. План. |
Найзначніші будинки дореволюційного Харкова в УАМ спорудив С. П. Тимошенко. Серед них: будинок залізничної бригаді на станції Харків (1909 p.), понад тридцять транспортних будівель на Кубансько-Чорноморській залізниці (1909-1916 pp.), а також житловий будинок І. Бойка на вул. Мироносицькій, 44 (1911-1913 pp., співавт. П. В. Соколов, П. В. Ширшов, худ. М. С. Самокиш, С І. Васильківський), будинок Попова на вул. Катеринославській, 46 (1912 p.), інші виразні кам'яниці на вул. Володарського, 2, Петинській, 26, Іванівській, 22, чудова школа на Павлівці-Лозовій, 35 (1914-1916 pp., співавт. В. Д. Кацика), що пізніше дістала назви школи імені Т. Г. Шевченка Цими та іншими будівлями С. П. Тимошенко значно розширив обрії УАМ. Досить відомою стає його праця над розробкою проектів для будов Кубансько-Чорноморської козачої залізниці (1911-1916 pp.). Серед них досить значними були вокзали на станціях у Катеринодарі: Ведмедівській, Старомишастівській, Тимошівській та ін. Усі вони, виконані з цегли, мають у багатьох випадках шестикутні трапеційної форми вікна і двері добрих пропорцій, фриз з червоної цегли, вкриті залізом пластичні дахи вальмової форми, іноді - з наметами для підкреслення головних частин композиції. Більшість з цих споруд мали прості й раціональні форми, лише деякі з них дістали ускладнені рішення, підсилені накладеними на стіну декоративними лиштвами, незвичними за пропорціями пілястрами (вокзал у Ведмедівській станції, архітектурний образ якого набув неочікуваних рис експресивності, навіть ґротесковості). Водночас житлові будинки при станціях були дуже раціональними за рішеннями, ясними та оптимістичними, бо мали зв'язок з традиціями українського хатнього будівництва. Ці роботи раннього періоду творчості С. П. Тимошенка добре виявили широту його творчих можливостей, значний діапазон художньо-образних пошуків. Важливим є і те, що у цих роботах майстер використав можливості, закладені у цегляному муруванні. Він і далі буде користуватись цеглою як матеріалом не лише конструктивним, але й декоративним, іноді застосовуючи цеглу двох кольорів. Це пожвавлювало екстер'єр будинків, надавало їм більшої мальовничості (триповерховий будинок на розі вулиць Іванівської та Річкової в Харкові, 1915 p.).
У той саме час в інших роботах С. П. Тимошенка виявилася любов до тинькування фасадів, прикрашених тонко модельованими профільними тягами й ліпленим орнаментальним фризом, розчленованим лопатками, аркатурними нішами трапеційної форми. Білі стіни нагадували традиції українських народних хат так само, як і пластичні дахи вальмового типу. Щоправда, С. П. Тимошенко іноді користується й шатровими дахами із заломами або грушеподібної чи шоломоподібної форми на еркерах, трактованих як башти. Великі вітринного типу вікна крамниць перекривають напівколово абрис еліптичного обрису перемички, поряд з прямокутними прорізами майстер широко користується трапеційними дверима та вікнами, підкреслюючи ними важливі у композиційному значенні частини: портали або вікна верхнього поверху. Найліпшими спорудами такого спрямування архітектурного пошуку стали дім І. Бойка на Мироносицькій, дім Попова на Катеринославській, кам'яниця на Петинській в Харкові. Перший з них, що дістав дуже імпозантну зовнішність при асиметричній композиції фасаду, набув ще й динамчіного вирішення простір у великій та ефектній квартирі власника будинку на другому поверсі, де було поєднано прийоми простору по колу навкрути сходового холу і анфіладне сполучення кімнат. Вестибуль та хол прикрашали монументально-декоративні розписи Миколи Самокиша та Сергія Васильківського. Будинок на Катеринославській вулиці є односекційним з двома добрими квартирами на кожному поверсі й незвичним за рішенням фасадом дисиметричної композиції, вирішеної таким чином, що цей чотириповерховий з мансардою будинок перетворюється на споруду баштового типу. Досягнуто це завдяки експресивному ускладненню середнього ризаліту, на який накладено гранчастий еркер, увінчаний шоломоподібним дахом, вище якого зноситься наметовий із заломом дах, що виступає з об'єму мансардового даху основної частини споруди.
Дім на вул. Петинській має інше цікаве рішення, бо в ньому середня частина стіни розчленована лопатками, що переходять у велику за розмірами трапеційну "аркатуру". Розлогість композиції об'ємів, впевненість малюнку форм та затишність житла, доповненого великими вітринами крамниць першого поверху, набувають підкреслено національних рис, засвідчених трапеційними вікнами третього поверху і еркерами, що подібні до башт. Про багатогранність пошуків і знахідок С. П. Тимошенка свідчать будинки по вул. Іванівській, 22 та вул. Володарського, 2. То кутові кам'яниці, що мали колись шатрові завершення наріжних своїх частин.
|
|
Житловий прибутковий будинок на чотири квартири по вул. Петинській, 29 у Харкові, 1914 р., архіт. С. П. Тимошенко. Загальний вигляд. |
Житловий прибутковий будинок І. Бойка на вул. Мироносицькій, 44 в Харкові 1911-1913 pp., архіт. С. П. Тимошенко, П. В. Соколов, П. В. Ширшов, худ. М. С. Самокиш, С. І. Васильківський. Загальний вигляд. |
У всіх, або майже всіх творах С. П. Тимошенко, опанувавши народні традиції хатнього і храмового будівництва та досягнення українського бароко, переводить їхні мотиви у композиції модерну, котрі найчастіше мають раціоналістичну основу, що позначена найбільш ясним за виявленням розумінням потреб сучасності. Це найсильніше доводить один з великих його будинків - школа-гімназія, котра потім дістала назву імені Т. Г. Шевченка в Лозовій Павлівці на околиці Харкова (1914-1915 pp.). Тут функціональність асиметричного плану, лаконічність його обрису, раціональність міцних конструкцій з цегляними стінами й тонкими залізобетонними міжвіконними стовпами-колонами дозволили створити образ, що позначений доцільністю, лапідарною монументальністю й богатирською могутністю. Це виявлення повносилої монументальності, що тяжіє до граціозності, мабуть, виникає в творах С. П. Тимошенка під впливом не одного лише бароко, як це пробував доводити В. Ю. Січинський, але також і завдяки впливам ампіру та передчуттям майбутнього раціоналістичного гігантизму.
|
|
Житловий прибутковий будинок І. Бойка на вул. Мироносицькій, 44 в Харкові 1911-1913 pp., архіт. С. П. Тимошенко, П. В. Соколов, П. В. Ширшов, худ. М. С. Самокиш, С. І. Васильківський. Поперечний перекрій. |
План. |
Кілька робіт визначного харківського зодчого О. М. Гінзбурґа також мали деякі прикмети УАМ, зокрема будинок на вул. Сумській, 87 (1909 p.).
|
|
Школа ім.Т. Г. Шевченка на Павлівці-Лозовій, 35 у Харкові, 1914-1916 рр., архіт. С. П. Тимошенко, В. Д. Кацика. Загальний вигляд. |
План другого поверху. |
Загалом, для Харкова характерними для цього часу стали роботи модерністичного декоративно-романтичного та раціоналістичного напрямів, які склали суттєвий внесок в архітектурно-будівельну практику УАС передреволюційної доби. Конкурс на проект Художнього училища 1911 р. став подією, що активно посунула пошук УАМ, викликавши велике зацікавлення у середовищі не лише харківських, але й київських архітекторів та петербурзької архітектурної молоді, бо в конкурсі взяли участь Ф. І. Шумов (III премія), О. І. Литвиненко, Д. М. Дяченко, Г. К. Лукомський, тоді як першу і другу премії дістали харків'яни - К. М. Жуков та С. П. Тимошенко. Перед цим конкурсом відбулася дискусія у харківській пресі, в якій взяли участь К. М. Бич-Лубенський, Г. К. Лукомський, О. М. Варяницин та інші, що викликало відповідні реакції у пресі інших міст.
|
|
Житловий прибутковий будинок у Харкові, 1910-ті pp., архіт. С. П. Тимошенко. Загальний вигляд. |
Школа ім. Т. Г. Шевченка на Павлівці-Лозовій, 35, у Харкові Фрагмент головного фасаду. |
Активне архітектурне життя 1909-1911 pp. породило бажання об'єднати усіх ентузіастів розвитку української культури. На початку 1912 р. було створено літературно-художнє товариство ім. Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, очолене К. М. Бич-Лубенським. Проте, через деякий час частина художників та архітекторів під керівництвом С. І. Васильківського виходять з цього товариства і пробують створити окреме об'єднання, що включало лише митців, але самодержавна влада, яка з підозрою ставилася до створення українофільських організацій, не дозволяє цього. Тоді митці утворюють Український художньо-архітектурний відділ при Харківському літературно-художньому гуртку зі своїми автономними правами й можливостями. Почесним головою обирають І. Ю. Рєпіна, головою - С. І. Васильківського, секретарем - О. М. Варяницина (1912-1914 pp.), а потім - С. П. Тимошенка (1915-1917 pp.). За свідченням тогочасної преси, Український художньо-архітектурний відділ головним завданням вважав "поширення українського стилю і українського мистецтва взагалі", а також необхідність "зберегти старовинні пам'ятки України та відродити українське зодчество".
|
|
Станція вокзал у Катеринодарі (Ведмедівськс) Кубансько-Чорноморські козачої залізних, 1911-1912 рр., архіт. С. П. Тнмошенко. Загальний вигляд. |
Житловий будинок на вул. Садово-Куликівськії у Харкові, 1910-ті pp. Загальний вигляд, малюнок за матеріалами С. А. Таранушенка. |
З перших днів існування відділ здійснює роботу з вивчення та охорони архітектурно-художньої спадщини, бореться і з реакціонерами, і з шовіністично налаштованими церковниками. Відділ скерував ряд молодих науковців - С. А. Таранушенка, В. М. Галицького, П. П. Савицького, О. О. Ніколаєва - на фіксацію та дослідження цінних пам'яток минулого, встановив зв'язки з Московським археологічним товариством, від якого дістає деяку підтримку. Другою формою праці відділу була організація та проведення архітектурних конкурсів на проекти сільських шкіл, на памятник М. В. Лисенку для Києва, на створення малих архітектурних форм, на розробку проектів сільських клубів, на пам'ятник О. М. Варяницину (1914 р.), на церкви і каплиці, пам'ятник С. І. Васильківському (1916, 1917 pp.). На жаль, умови того часу не дозволили реалізувати жодний з проекгів, які були премійовані. Це були роботи С. П. Тимошенка, К. М. Жукова, П. В. Соколова, В. К. Троценка та ін.
|
|
|
Житловий будинок по вул. Чернишевського у Харкові, 1935 р., архіт. В. А. Естрович Загальний вигляд. |
Житловий будинок по вул. Сумській, 87 у Харкові, 1909 р., архіт. О. М. Гінзбурґ. Загальний вигляд. |
Будинок хлібопекарні в Харкові, 1910-ті pp., архіт. О. І. Линник Реконструкція головного фасаду. |
Значний резонанс в місті та й в інших центрах викликали доповіді та диспути. Серед них треба згадай О. М. Варяницина ("Про український архітектурний стиль", 1912 р.), К. М. Жугова ("Про українське зодчество", 1913 р.; "Українське зодчество Галичини", 1915 р.). Важливими здаються доповіді К. М. Жугова в Москві на V Всеросійському з'їзді зодчих у 1913-1914 pp. ("Про український архітектурний стиль", "Про організацію вивчення пам'яток української старовини"), які уперше показали професійному загалу архітекторів новий напрям української архітектури та роботу відділу. Ці роботи стали важливими сходинками у справі освоєння накопиченого матеріалу, у розробці теорії народностильової архітектури.
|
|
Двоквартирний житловий будинок Носівської дослідної сільськогосподарської станції, 1914 р., архіт. Є. Н. Сердюк. Реконструкція головного фасаду за обмірами та архівними матеріалами, фрагмент плану. |
Павільйон Української РСР на Всесвітній кооперативній виставці в Ґенті (Бельгія), 1924 року, архіт В. К. Троценко. Головний вхід. |
Важливо й те, що харківський осередок заклав високомистецькі основи подальшого розвитку національної архітектури України, які проявилися уже в творчості митців на другому та третьому етапах формування УАМ у 1920-1930-ті pp., в творчості В. К. Троценка, В. І. Пушкарьова, К. М. Жукова, О. Г. Молокіна, В. А. Есгровича, Ф. М. Мазуленка, М. Н. Штанделя, П. 3. Крупка, Н. М. Підгорного та інших. Використання створених на початку XX ст. традиційних, оновлених та новаторських форм рідного стилю з поступовим їх перетворенням та розвитком свідчать, що розглянутий центр, набуваючи нових рис, почав перетворюватись на харківську школу модерної української архітектури XX століття, значення якої гідне високої оцінки.