1913 Р. О. Г. Сластіон розробив також серію будинків лікарень, амбулаторій та житлових будинків для лікарів. Деякі з них було реалізовано.

Найзначнішою роботою, в яку включився художник, був комплекс споруд і будинків Миргородського санаторію. Первісний проект розробили архітектор В. І. Зуєв, лікар А. В. Чаушанський та інженер М. І. Єлагін (1916-1918 pp.). О. Г. Сластіона запросили, щоб надати будинкам українського стильового звучання. Великий, розлогий і величний будинок водолікарні домінував над усім комплексом завдяки активно розробленій центральній частині з високою вежею, увінчаною шпилем. Навпроти цієї споруди була інша - дієтична їдальня-клуб, в якій великі вікна і навіть крихітна башточка зі шпилем підтримували ту саме тему, що її задала водолікарня. Ближче до річки розташовано було грязелікарню, де також проведено пануючу тему виразності, але без башт. Образ цього лікарняно-курортного комплексу набув надзвичайного поширення у тисячах поштових листівок, мільйонах пляшкових етикеток і марок. Це і засвідчувало популярність архітектурних форм і було одним зі свідчень визнання УАМ. У 1920-ті pp. художник розробляв для цього комплексу також і малі форми.

Архітектурна творчість О. Г. Сластіона стала надзвичайно важливим проявом свідомої патріотичної діяльності художника, спонукуваного до цього не матеріальною зацікавленістю, а лише бажанням утвердити культуру свого народу. Саме тому він звернув основну увагу на будівництво споруд масового призначення на селі, яке було позбавлене найменших впливів архітекторів-професіоналів, і тому в його архітектурній праці це не будинки особняків для багатіїв, не міські палаци, а споруди для сільських громад, тобто - для найширших мас народу.

Рівень архітектурної творчості О. Г. Сластіона не с найвищим досягненням УАМ за своїми художніми якостями, але той глибокий патріотичний порив, який надихав художника, увів його твори до числа помітних і - в низці випадків - значних робіт, які не можуть бути забутими у чагальному процесі формування рідного стилю, вони варті пошанування і пам'яті як певні сходини до високої майстерності та художньої досконалості.

Архітектурні твори О. Г. Сластіона згадувались у багатьох публікаціях 1912-1914 pp., його проектам шкіл були присвячені спеціальні статті у львівському журналі, а світлини з проектів публікувались у київських і навіть московському журналах. Вони були представлені на виставках у Харкові (1912, 1913 pp.) та Києві (1913 p.), сприяли певній популяризації внеску художника. Проте після Жовтневої революції і аж до 1970-х pp. його внесок в архітектуру замовчували, і тільки після обмірів та обстеження збережених будинків чи їх залишків та архівних пошуків світлин, креслеників та малюнків пощастило розкрити справжнє значення проектної та будівельної діяльності митця.

Література: [108; 37*; 52*; 54*; 4; 184].

Василь Григорович кричевський (1972-1952)

КРИЧЕВСЬКИЙ Василь Григорович (19.12 1872, с Ворожба, тепер Лебединського р-ну Сумської обл. - 15.11 1952, Каракас, Венесуела; прах перенесено до українського центру Баунд Брук в шт. Нью-Джерсі, США) - архітектор, художник-живописець, етнограф, орнаменталіст, книжковий графік, художник театру і кіно, майстер декоративно-ужиткового мистецтва, теоретик архітектури, мистецтвознавець, педагог. Доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України, професор Київського художнього інституту.

Народившись в родині фельдшера, В. Г. Кричевський¹ 

1 Старший брат В. Г. Кричевського - Федір Григорович Кричевський (1868-1947) - художник, один з фундаторів і перший ректор Української академії мистецтв(1917-1919, 1920-1922 pp.), закінчив Петербурзьку академію мистецтв (1910 p.), де навчався у І. Ю. Рєпіна та Ф. Рубо. - Ped.

після навчання в Харківському залізнично-технічному училищі, опанував фах кресляра, вчився далі і працював у архітектора С. І. Загоскіна, головного архітектора Харкова А. К. Шпігеля, академіка архітектури О. М. Бекетова. Подібно до великих архітекторів XX ст. - Ог. Пёрре, Ф.-Л. Райта, Ле Корбюзье - він стає митцем, який сам сформував себе як видатну особистість, не маючи фахової освіти. Засвоївши основи рисунка, живопису, архітектури, він далі йшов по життю як майстер з ласки Божої, котрому підвладні усі тонкощі мистецтва. Лірик у живопису, епік в графіці, романтик в орнаментиці, В. Г. Кричевський відзначався особливим чуттям народного. Він володіє пензлем і пером, обробляє дерево і тканини, володіє секретами хімії для одержання чудових кольорів в кераміці, освітленням сцени у театрі і кіно. Саме таке синтетичне володіння таємницями мистецтва робить його головним архітектором українського художнього відродження XX ст.

Сформувався митець в середовищі видатних діячів української культури: етнографа М. Ф. Сумцова, історика Д. І. Багалія, корифеїв театру М. К. Садовського та М. Л. Кропивницького. Величезне етнографічне зацікавлення стає ґрунтом, на якому виростає пишне дерево його творчості. Він вивчає народне мистецтво - від церков і хат до різьблення, розписів, крашанок і писанок, українського одягу і народних меблів, і цим закладає синтетичні основи творчого мислення. Митець знаходить метод - спочатку накопичення, відбір найліпшого, студіювання народних шедеврів, їх аналіз, знаходження пластичної формули лаконічного узагальнення, далі синтез і, нарешті, вільне творення нового, але такого, яке нерозривно пов'язане з народною першоосновою, виявляючи сутність, квінтесенцію і дух національного розуміння форм і образів.

Його архітектурна творчість почалася у молоді роки, коли він розробив близько 200 проектів невеликих будинків, споруджених у Харкові та поблизу нього. Робота у академіка архітектури О. М. Бекетова дозволила В. Г. Кричевському виконувати у проектах свого патрона відповідальні частини будинків, які офіційно входять у доробок академіка. Все це дало йому практичний досвід для власної творчості. Початок архітектурної індивідуальності В. Г. Кричевського можна побачити у спорудженні народної хати, яка експонувалася на виставці XII археологічного з'їзду в Харкові 1902 р. Він бере участь у проведенні кількох з'їздів художників у Полтаві (1902, 1903 pp.), спрямованих на відродження своєрідності народних промислів. Тут майстер входить у коло визначних митців Полтавщини - О. Г. Сластіона, В. П. Горленка, М. А. Дмитрієва та харківського художника С. І. Васильківського, котрі сприяють тому, що В. Г. Кричевський, взявши участь у конкурсі на будинок Полтавського губернського земства, перемагає академіка архітектури і чотирьох дипломоманих архітекторів, споруджує цей найвидатніший твір УАМ, який відкриває нову сторінку вітчизняної архітектури. Саме в цьому будинку, у вирішенні внутрішнього простору, у зовнішній п'ятичастинній об'ємній композиції і активним силуетом, в якому провідною є центральна частина, фланкована двома високими баштами, в чудово сформованих стінах з трапеційними вікнами і дверима та барвистим майоліковим орнаментом та гербами міст Полтавщини, створено надзвичайно сильний образ.

Цим твором було започатковано відродження УАС XX ст., зокрема УАМ, його декоративно-романтичної течії, яку іноді називають українським народним архітектурним стилем. Перебуваючи в Полтаві, В. Г. Кричевський спорудив будинок М. А. Дмитрієва в Яреськах (1905 p.), будинок земського діяча Д. М. Милорадовича у Веселому Подолі, клуб в Лохвиці. З них найбільш цікавим був перший, що де в чому нагадував будинок Г. П. Ґалаґана в Лебединцях. Тоді саме архітектор встановив творчі зв'язки з полтавським гончаром І. С. Глодеревським, з різьбяром П. Юхименком, яких він, коли переїде 1907 р. до Києва, залучить до роботи над київськими будинками. Тут за його проектами споруджують будинок І. І. Щітківського на вул. Полтавській, 4-а (1907-1908 pp.) та велику кам'яницю Грушевських на розі вулиць Паньківської та Микільсько-Ботанічної (1908-1910 pp.). В цих будинках майстер відходить від декоративно-романтичної течії на користь течії раціоналістичної. Найбільшою його київською вдачею стає будинок міського училища ім. С. Г. Грушевського на Куренівці (1909-1911 pp.), де принципи раціоналістичної течії УАМ є пануючими. Проте це не завадило ввести в архітектуру фасадів чудово намальовані трикутні та круглі вставки, заповнені глазурованими кольоровими плитками, які надали споруді великої мальовничості і разом з тим не порушили її архітектоніки, органічно увійшовши до композиції фасадів. Тут митець стає лідером українського архітектурного осередку, притягуючи до роботи М. Шумицького, П. Чайку, В. Г. Коробцова, М. О. Даміловського. Він захоплюється килимарством і очолює Ханенківську майстерню в Оленівці, експонує свої твори на петербурзьких виставках і отримує медалі. До речі, 1909 р. на Другій київській виставці за декоративне оформлення будинку І. І. Щітківського В. Г. Кричевському було присуджено золоту медаль. Його роботи експонувалися на Першій (1911-1912 pp.) та Другій (1913 р.) київській та полтавській (1913 p.), а також інших виставках. До цього часу належать значне число робіт з книжкової графіки, оформлення театральних декорацій.

В роки революції В. Г. Кричевський бере участь в створенні Української академії мистецтв, Товариства українських архітекторів, виконує геральдичні роботи, зокрема - малий і великий герб УНР (тризуб), взірці грошей, поштових марок та ін. З вересня 1918 по серпень 1919 р. майстер працює в Миргороді, в Художньо-керамічному училищі, з 1922 р. - в Київському архітектурному інституті, а потім - до 1930 р. - Київському художньому інституті, 1930 -1934 pp. - в Київському інженерно-будівельному інституті, пізніше - в Одесі і знову в Київському художньому інституті.

У 1920-ті pp. він працює над проектом павільйону УРСР на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві (1923 p.), сільського клубу-читальні - експонату Міжнародної виставки в Парижі (1925 p.), розробляє взірці тканин, відновлює будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві, оформлює низку виставок. 1928 р. В. Г. Кричевський створює інтер'єр будинку Історичної секції ВУАН на вул. Володимирській, 35. Там майстер подає приклад нового розуміння форм, раціоналістичних за характером і глибоко народних за образом. Захоплення авангардними ідеями функціоналізму або, вірніше, експресивного конструктивізму, виявляється в його теоретичній роботі "Архітектура доби" (1929 р. [71]), в будинку письменників РОЛIT на вул. Тимофіївській (1930-1934 pp.) та в ТЕЦ по вул. Жилянській (1935-1937 pp.). Чудове знання народного мистецтва і глибоко творче розуміння нових художніх пошуків приводить митця до роботи в кінематографі, де за його участю як художника було створено дванадцять фільмів, серед них - "Звенигора" та "Земля" режисера О. П. Довженка, що увійшли до числа творів світової класики.

В середині 1930-х pp. архітектор розробляє декілька варіантів проекту Меморіального музею Т Г. Шевченка в Каневі, один з яких було реалізовано 1934-1939 pp. з деякими упущеннями (співавтор - П. Ф. Костирко). Тут митець створює цікавий приклад пошуку архітектури, яка поєднувала народні, раціоналістичні та неокласицистичні теми. Тоді саме він розробляє оформлення низки видань, пише теоретичну статтю "Архітектура і народна творчість", влаштовує ряд виставок своїх творів у Києві та Одесі. 1939 р. В. Г. Кричевському було присуджено науковий ступінь доктора мистецтвознавства (за сукупністю праць), 1940 р. - почесне звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

Витерпівши лихоліття війни 1941-1945 pp., митець опиняється за межами України - у Франції, потім у Венесуелі, де в м. Каракас він і помер 1952 р. Надзвичайно талановитий, він був дивовижно працелюбною, вимогливою і чесною людиною, котра гідно пройшла свій важкий творчий шлях і зробила значний внесок в утвердження українського мистецтва, зокрема архітектури, в колі інших європейських народів. В. Г. Кричевський був творцем мистецтва глибоко народного і сучасного, засновником УАМ Наддніпрянщини і Слобожанщини, майстром, що залишив у мистецтві рідного краю величезний і прекрасний набуток, вартий найбільшої слави.

Література: [145, с. 36; 177; 159; 128; 121; 232; 110*; 126*, с 248, 789, 921-924, 473; 122*].