Опанас Георгійович сластіон (1855-1933)

СЛАСТЮН (СЛАСТЬОН) Опанас Георгійович (2.01 1855, м. Бердянськ - 24.09 1933, м. Миргород) - художник-живописець, графік, майстер декоративно-ужиткового мистецтва, мистецтвознавець, архітектор, теоретик УАМ, педагог.

Закінчив Петербурзьку академію мистецтв (1874-1882 pp.), утвердив себе як живописець, що брав участь у виставках "Общества передвижников", як графік, що ілюстрував твори Т. Г. Шевченка, створив цикл портретів кобзарів, вивчав будь-які прояви народної творчості - від орнаментації, пісень та дум до пам'яток архітектури. Саме тому він прийшов до усвідомлення необхідності розвитку української архітектури, яку завзято почав утверджувати в дискусіях та публікаціях з 1903 p., коли постало питання про зведення будинку Полтавського земства. Саме в серії тих виступів він опинився в ролі першого теоретика УАМ, який довів необхідність і можливість створення рідного стилю, пов'язавши його з багатющою спадщиною нашого народу і з досягненнями світової архітектури початку XX ст. Він сформулював принципи морфології УАМ і всіляко сприяв поширенню та утвердженню цього стилю, в тому числі і архітектурною творчістю. До цього він був покликаний власною свідомістю навіть за обставин, коли середовище до цього ставилося збайдужіло або навіть вороже. О. Г. Сластіон завжди виступав ініціатором та організатором розгортання архітектурних пошуків рідного стилю.

Ще на початку 90-х pp. XIX ст. він виконав проекти відбудови каплиці, а потім і спорудження нового будинку-палацу родини Марії Скоропадської, але це не було реалізовано. Через п'ятнадцять років О. Г. Сластіон включився в архітектурний процес, створюючи громадські будинки для села. Так, ним збудовано житловий будинок лікаря Рубцова в Миргороді (1908 p.), де лише окремі деталі свідчили про бажання відобразити український менталітет. Наступним кроком в цьому напрямові став будинок сільського кредитово-кооперативного споживчого товариства в Устивиці (1909 p.), де за наявності тих саме не зовсім українських рис у формах вікон чи дверей ним виділяється будинок в панорамі села башточкою з наметовим дахом, шпиль якого увінчує емблема сільськогосподарського виробництва - поєднані граблі та коса. Це стає початком здійснення його теоретичних формул УАС, бо уже в наступному творі - магазині сільської споживчої кооперації у с Велика Багачка (1910 р.) - художник використовує і шестикутні трапеційні вікна (вітрини і двері), і активну башточку зі шпилем, на якій залізний журавель символізує добробут. В будинку кредитово-кооперативного та просвітницького товариства, яке він споруджує в с. Хомутець разом із земським інженером М. І. Єлагіним 1912 p., спостерігається більш розвинута композиція, яка дістає виразності і знакових форм УАС при збереженні великої доцільності та ощадливості. Найбільшим досягненням О. Г. Сластіона був значніший від попередніх його творів та іще й значно чистіший за стильовими якостями будинок кредитово-кооперативного та просвітницького товариства у с Великі Сорочинці (1913 р.). Тут, в компактному розпланувальному рішенні з елементом трансформації основних приміщень, створено виразну композицію, складену акцентованими об'ємами, над якими вгору злітає башта із шпилем, а усі віконні та дверні прорізи дістають трапеційну форму і, таким чином, утверджують свою стильову приналежність.

Наступною визначною роботою майстра було створення серії земських шкіл на 1, 2, 3 та 4 класи (1913-1916 pp.). їм також було надано яскравого національно орієнтованого образу, в якому найсильніше виявилися сформульовані ним морфологічні тези. Ці проекти О. Г. Сластіона були затверджені Лохвицьким земством і набули поширення у Лохвицькому, Чорноухівському та Лубенському повітах. З більш ніж 90 затверджених проектів реалізовано було понад 30. З них найвидатнішими були школи в Западинцях, Бодакві, Пісках, Лупі, Білогородці та ін. Дуже вигідні, економічні і виразні в художньому значенні, вони мали стіни, прикрашені цегляним орнаментом, трапецій-ними вікнами, дахами із заломами та високими шпилями над баштами, які підкреслювали головні входи до шкіл. Приклад побудови цих шкіл викликав низку запозичень і повторень в інших областях, зокрема на Черкащині, Київщині, Миколаївщині, хоча це не набуло ні такого поширення, як на Лохвиччині, ні такого художнього звучання.