Український архітектурний модерн на півдні україни

Д. І. Яворницышй.  Малюнок А. С. Зайця,  1985 р.

Н а розвиток народностильової архітектури на Півдні України великий вплив мала діяльність визначного історика, етнографа, письменника і громадського діяча Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940). Розгортання пошуків новітнього українського стилю в сучасній архітектурі початку XX ст. не могло не захопити таку художньо чутливу і романтично налаштовану людину, як Д. І. Яворницький. Він всіляко сприяє поширенню цього архітектурного напряму на Катеринославщині. Це зокрема проявляється у часи, коли учений був головою катеринославської "Просвіти".

Саме тоді почали споруджувати перші будинки культурно-освітнього призначення. На зібрані з робітників і селян нужденні копійки було зведено в Амур-Нижньодніпровську невеликий клубний будинок, який став робітничим освітнім осередком з яскраво виявленою демократичною і навіть антисамодержавною тенденцією. Другою подібною установою стає будинок "Просвіти" у приміському селі Мануйлівка. Він прикметний також і тим, що його архітектура, створена за безкоштовно розробленим проектом доброго знайомого та друга Д. І. Яворницького - І. М. Труби, - стає прикладом одного з перших подібних невеликих громадських будинків, які дістали народностильову архітектурну характеристику. Цей одноповерховий будинок включав невеличку залу для вистав і зборів зі сценою, передпокоєм, читальнею та кооперативною крамницею. В залі проводили збори, самодіяльні театральні вистави, читалися лекції, там кілька разів виступав Д. І. Яворницький. Зовнішній вигляд споруди був стильним, що виділяло його серед інших споруд села. Накритий невисоким залізним дахом, будинок мав мережаний карниз і великі трапеційні вікна, які у катеринославській пресі, не без впливу видатного історика, називали вікнами "запорозької форми". Стіна поміж вікнами була де-не-де помережана хрещатими нішками, прикрашеними розетами. На простінках поперемінно то внизу, то вгорі тягнувся поясок (гурт). Скромність, ощадливість виявлялася тут насамперед, проте щось непересічне тут все ж було і, до того ж, воно виявлялося у завуальованій художній формі. Хрещаті пішки нагадували візерунки плахти і разом з тим мали нідгомон старовинних запорізьких корогов. Розети також виступали як знак розквіту, щасливого життя, недоступного трудящому люду. Поперемінне застосування цегляного пояска на простінках надавало фасаду ритміку, ілюзійно збільшувало його протяжність, сповіщаючи певну імпозантність. За цим вставала художня метафора: хвилеподібний ритм - вода, хрещаті нішки - зорі, розети - цвітіння, розквіт, трапеційні прорізи - рідний дім. Все це разом ставало архітектурним відгомоном кінцівки відомої думи про Самійла Кішку, де було подано поетичний образ рідного краю, де "ясні зорі і тихі води, край веселий". Здається, не випадково ця тема з'явилася в архітектурі будинку, вона стала відгуком захоплень народно-поетичним та пісенним епосом, які були притаманні Д. І. Яворницькому протягом усього його життя і якими він завжди так зачаровував своїх друзів, а серед них і катеринославського інженера І. М. Трубу. Цей будинок селяни і робітники Мануйлівки споруджували частково своїми власними силами, загрузнивши на довгі роки у невиплатних боргах. Вони зверталися з проханнями про допомогу до багатіїв, але їх ніхто не хотів чути - ні буржуазія, ні ліберальствуюча псевдонародолюбна інтелігенція. Тому стає особливо значущою телеграма Панаса Мирного, надіслана в грудні 1910 р., в якій були і подяка, і гаряче вітання, і здивування, і низький уклін "перед Вашою непохитною вірою, що дала Вам змогу довести справу до бажаного кінця, не дивлячись на всякі перешкоди. Хай же ця віра не покидає Вас і на дальші часи, а Ваше непохитне завзяття допоможе Вам побороти усякі перешкоди і вийти на просторий шлях 

1 Панас Мирний. Зібрання творів: В 7-ми т. - К., 1971. - Т. 7. - Т. 543.

вільного розвою своєї рідної справи - просвіти нашого темного люду своєю мовою, мистецтвом, наукою і всяким іншим знаряддям людського поступу і культури!"¹.

Під безумовним впливом історика і в самому Катеринославі почали зводити будинки народностильової архітектури. 1908 р. було споруджено дім на Кавалерійській вулиці, 22. Проект створив інженер І. М. Труба. Як вважають краєзнавці, у розробці проекту брав участь також Д. І. Яворницький [54]. В цьому рядовому двоповерховому будинку було кілька житлових квартир. На головному фасаді виділено виступом головний вхід, на іншому виступі знаходиться проїзд у двір. Трапеційні двері та вікна поряд з арковими прорізами, пластично підкреслені цегляні 

Житловий будинок на вул. Кавалерійській, 22 в Катеринославі, 1908 р., інж. І. М. Труба.  Реставрація первісного вигляду.

пілястри і хрещаті нішки з розетами надають фасадові певної виразності, проте не більшої, ніж у розглянутому вище мануйлівському будинку. Там був громадський будинок, тут - житло, і було воно позначено більшою інтимністю. Значно більш претензійним здається будинок на вул. Пороховій, 22, що знаходиться в глибині двору, але на головному фасаді має досить багату цегляну орнаментацію, яка килимом вкривала стіну і разом з ажурними вікнами створювала композицію, в котрій можна побачити відгомон тих чудових хатніх розписів Катеринославщини, на які першим звернув увагу Д. І. Яворницький ще 1903 р. в с Мишурін Ріг. Отже, в цьому будинку особливо сильно виявились декоративно-художні уподобання Придніпров'я. Серед катеринославських будинків початку XX ст. найвизначнішою пам'яткою, що увібрала народні мотиви, став величний будинок інженера В. М. Хреннікова, до спорудження якого Д. І. Яворницький мав особливо тісне відношення. Насамперед, це стосується того, що коли будинок треба було споруджувати, виникла затримка через небажання орендатора крамниці, що була на розі ділянки, погодитись на її знесення. Це спричинило до судового процесу. За порадою історика В. М. Хренніков звернувся до відомого харківського адвоката, який виграв процес. За це інженер дав адвокатові гонорар, який пішов на видання в Харкові першої української газети "Сніп", що виходила 1912-1914 pp. (видання було заборонено). Друга послуга Д. І. Яворницького була визначена його великими дипломатичними здібностями. Будинок займав майже усю ділянку, тому для його побудови на час проведення робіт необхідно було займати тротуар проспекту. Це викликало заперечення з боку міської влади, яка не зважила на прохання володаря і заборонила проведення подальших робіт. Історик виявив велику гнучкість і настирливість у переговорах із представниками влади і нарешті умовив дати згоду на подовження робіт. За цю послугу В. М. Хренніков дав гроші на перше видання знайденої Д. І. Яворницьким автобіографії Т. Г. Шевченка, котра побачила світ 1909 р. [44]. Наведені факти за рукописними свідченнями О. В. Коваленка виявила і опублікувала М. М. Олійник-Шубрав-ська [201, с 100, 113-115]. Для нас це має не лише суспільно-історичне значенням, пов'язане з вивченням вітчизняної культури початку XX ст., але дозволяє уточнити дату побудови будинку, яка у багатьох виданнях з мистецтва та архітектури подана неточно. Якщо 1909 р. уже йшлося про спорудження будинку, то проект його було складено не пізніше цього часу, отже, дати створення цієї видатної пам'ятки вітчизняної архітектури - 1909-1913 pp. Крім того, історик зіграв ще значнішу роль при виробленні архітектурних форм будинку, його надзвичайно романтичного і мальовничого зовнішнього вигляду.

Будинок клубу товариства "Просвіта " в с Мануйлівка поблизу Катеринослава 1909 р. інж. І. М. Труба.  Головний фасад.	Проект будинку товариства "Просвіта " поблизу Катеринослава, 1900-ті pp., інж. І. М. Труба.  Головний фасад.

Будинок займав важливу у містобудівному відношенні дільницю на головному проспекті міста, і тому повинен був мати виразні і помітні в силуеті Катеринослава форми, зокрема, увінчуючи його башти з високими наметового типу дахами і куполом. Для цього були підстави, що викликані функціональним призначенням будинку, в якому була житлова частина - помешкання і готель, магазин, ресторан і, головне, театральна зала для української драматично-музичної трупи разом зі сценою, приміщеннями для артистів, фойє та ін. Багатофункціональність споруди ставала важливою підставою для створення виразного художнього образу з яскраво виявленою народностильовою спрямованістю архітектурних форм. Будинок дістав чудово виліплену об'ємну композицію, в якій усі найбільш важливі місця підкреслювали башти, увінчані шпилями. Білі стіни були прорізані розмаїтими за формою, але найчастіше трапеційними, як казали, "запорозькими" вікнами, стіну завершував карниз на дерев'яних різьблених кониках і високий черепичний дах з характерними слуховими віконцями. Вхід до театру виявляло велике багатоколірне і дещо екзотичне панно із майолікових плиток, на яких було нанесено багату рослинну орнаментацію та декоративно трактовані павичі. Панно це й тепер прикрашає дніпропетровський готель "Україна", що зараз там міститься.

Будинок Хреннікова одразу увійшов до числа видатних споруд міста, він, ще не закінчений будівництвом, на початку 1913 р. потрапив до розділу "Достопримечательности города" у книзі "Весь Екатеринослав" (1913, с 126). Мешканці міста почали на нього ходити милуватися так, як одесці ходять дивитись на оперний театр. Вже в лютому 1913 р. його фотографії і кресленики експонували на Першій, 1914 р. - на Другій, 1916 р. - на Четвертій виставках Українського архітектурно-художнього відділу Харківського літературно-художнього гуртка, а також у Петербурзі - на П'ятому з'їзді російських зодчих. Виставки і численні публікації сприяли популяризації цього твору не тільки серед широкого загалу людності, але і серед фахівців. Не зважаючи на популярність будинку, деякі фахівці виступили з досить різькою його критикою - О. Г. Молокін (1940 р.), П. Г. Юрченко (1948 р.), М. П. Цапенко (1959 р.). На жаль, ця критика, хоча й була вона дещо справедливою, все ж знецінювалася тим, що автори не спиралися ні на історичний, ні на художньо-образний, ні на функціонально-композиційний аналіз пам'ятки. У вересні 1943 р. фашистські загарбники, тікаючи з міста, спалили цей будинок. У 1950-ті pp. його було відбудовано за проектом дніпропетровського архітектора В. О. Зуєва, змінивши первісну функцію і в багатьох місцях - важливі архітектурні акценти, особливо дахи на баштах і їх вінчання. Проте, і в такому, вже не первісному, вигляді цей дім вважається окрасою міста. Між тим, попередній його вигляд був принципово відмінним у своїх романтичних проявах, і далеко не випадковим. Він визначався не примхою зодчого чи замовника, а більш значними причинами соціально-культурного розвитку початку XX ст.

Розгадку його художньо-образного рішення вдалося знайти після аналізу світлин авторських креслеників, знайдених нами в архіві харківського зодчого В. К. Троценка. Там були світлини з підписаних П. П. Фетисовим креслеників, у тому числі: два варіанти головного фасаду, робочі кресленики наріжної частини будинку, оформлення театрального залу, деталі металопластики на шпилях, дверях, ліхтарях біля дому, а також дві натурні світлини збудованої споруди.

Автори прагнули створити будинок, образ якого увібрав народне розуміння архітектурної краси, великі зодчеські традиції нашого народу і досягнення новітньої будівельної техніки. Саме тому тут були і білі типово українські стіни, і шестикутні вікна, і високі мальовничі за формою дахи, і барвисті майоліки, і різьбленні дерев'яні деталі, і - разом з тим - залізобетонні перекриття між поверхами, і металеві ферми перекриття залу, і металевий каркас куполу, і великі на два поверхи скляні вітрини. Дуже важливими виявилися ключового значення деталі, розміщені у кількох місцях будинку.

Для деяких з них автор на креслениках подав коментарі, що виявляли першоджерела цих форм. Так, на двох фланкуючих ріг баштах були пишні фронтони барокового характеру з колонами, для капітелей яких П. П. Фетисов узяв за взірець форми капітелей із дерев'яного собору в Таращі. Але ж це був той храм, про який Т. Г. Шевченко писав, як про типово козацьку церкву². 

2 Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 3-х т. - К., 1949. Т. 2. - С. 508.

Посередині фронтону ще й нині знаходиться картуш, на якому зображено козака у високій шапці з мушкетом на плечі і шаблею на боці. Порівнюючи це зображення з тими, які були на запорозьких прапорах і печатках XVII-XVIII ст., пересвідчуємось, що на фронтоні встановлено герб Січі Запорозької.

На шпилях башт в оточенні сяйва променів були подані кінь, орел, сокіл, сайгак. Вони також мали прообрази у вітчизняній старовинній геральдиці, в тому числі і в печатках запорозьких паланок. Це засвідчує напис архітектора на кресленику: "Смотри книгу Скальковского "История Новой Сечи..." Ще більш цікавим було зображення на шпилі наріжної башти. Там знаходилася велика за розміром (приблизно 1,8 х 1,8 л) металопластика, що передавала герць - два вершники зіткнулися в поєдинку. Один з них, козак, одбиває ворожу піку вниз, а сам замахується на ворога списом і через мить його вразить. Постаті вершників і коней, сповнені бароковістю рисунку, трактовані досить декоративно, навіть експресивно. Чи не дума про козака Голоту, що зіткнувся у двобої з татарським напасником, навіяла сюжет цієї деталі? Над цією групою вгору злітає орел перемоги.

Подібна металопластика не мала точних аналогій у пам'ятках нашого краю, проте подібні традиції були відомі в історії українського мистецтва. Досить пригадати пластику, що була в Києві на шпилі старовинної ратуші XVIII ст., де було зображено патрона міста, архангела Михаїла, який вражає списом дракона³.

3 Див.: Історія українського мистецтва: В 6-ти т. - К, 1968. - Т. З. - С. 131.

Композиція на будинку Хреннікова не була випадковою. Архітектор П. П. Фетисов для вдалого її вирішення вивчав взірці народної творчості Поділля та Волині. Про це свідчить світлина з аркуша⁴, 

4 У приватному архіві В. К. Троценка. - Ред.

на якому є малюнки металопластики з під Хотина: 1) старовинна галера під двома вітрилами на хвилях, 2) фігура козака з довгими вусами, що тримає в одній руці кухоль, а в другій - спис з прапорцем, 3) група металевих прикрас з Волині, де були дверні клямки, бляшки, ліхтарі. На другому аркуші, що підписаний "Украинск. фонари и стен, бра", разом з різними варіантами ліхтарів були два малюнки вінчання шпилів. На одному зображено двох озброєних козаків, що гримають спис з круглим значком, на другому - козак гарцює на коні із занесеною шаблею. Наступний аркуш має варіант ліхтаря, фурнітуру дверей чи меблів, у тому числі красиво намальовану бляшку із силуетним зображенням вершника, що заніс булаву. Ще один аркуш подає зображення двох люстр для театрального залу: на більшій передано бій запорожців на морі, де їх човни-чайки атакують турецьку галеру. Галера ця також близька до тієї, що зображена на запорозькому морському прапорі із збірки музею ім. Д. І. Яворницького. На іншій люстрі передано похід козаків на конях через степ.

Розглянуті малюнки, як бачимо, створювалися на підставі вивчення старовинних пам'яток запорозького побуту або витворів народної творчості; вони визначили більшість декоративних прикрас будинку, охоплюючи усю споруду од верхівки шпиля до фурнітури дверей чи меблів, тобто - створили ансамблеве розв'язання архітектури, меблів та обладнання, що поєднані однією тенденцією: історизмом.

Варто нагадати важливу тезу Д. І. Яворницького, сформульовану ним ще наприкінці XIX ст.: "Увлечение стариной не есть увлечение праздного ума, а есть необходимая потребность всякого просвещенного человека, ревниво относящегося к деяниям своих предков и заботливо воздвигающего здание для своих потомков" [211, с. 264]. Ця теза була керівною і при проектуванні і спорудженні будинку Хреннікова.

Житловий будинок В. М. Хреннікова в Катеринославі.  Бічний фасад.

План першого поверху.	План другого поверху.

Житловий будинок В. М. Хреннікова в Катеринославі.  Аксонометрія-реставрація загального вигляду за авторськими креслениками та архівними світлинами.	Житловий будинок В. М. Хреннікова в Катеринославі.  Загальний вигляд бічного фасаду.

Аналіз авторських креслеників головного фасаду будинку і порівняння його наріжної частини з домінуючими баштами із зображенням споруд Нової Січі, наведеними у книзі генерал-майора російської армії О. І. Рігельмана [129], дозволяють стверджувати, що саме їх формами надихався П. П. Фетисов, коли створював проект. Тому в архітектурі будинку таке значне місце посіли ці башти-вежі з їх наметового типу дахами із заломами, а наріжна башта отримала купол барокового обрису.

Житловий будинок В. М. Хренникова в Катеринославі.  Вікно.	Фрагмент рішення центральної частини.

Житловий будинок В. М. Хреннікова в Катеринославі.  Фрагмент декору.	Проект люстри для театрального залу.

Аналіз архітектурної композиції будинку, його декоративних прикрас і насиченого історичною романтикою художнього образу, виявлення першоджерел архітектурних форм і історичних реалій у металопластиці дозволяють стверджувати, що автори прагнули надати йому не лише надзвичайно монументального характеру, але й створити неофіційний монумент слави Січі Запорозької [68*; 71*; 76*; 123*]. За умов міста над Дніпром, яке невтомною працею Д. І. Яворницького стало центром історичної науки про Січ, це було не випадковим, а закономірним наслідком свідомої патріотичної інспірації історика-романтика. Воно могло бути створене лише як результат його впливів на замовців та проектувальників, а також - завдяки конкретній допомозі при зведенні будинку. До речі, історик у ті передреволюційні роки робив також інші спроби ввести до інших задумуваних у місті споруд архітектурні форми, навіяні запорозькими памятками⁵.

5 Див.: Рада. - 1913. - 5 лютого, - № 29. - С 3; 14 березня. - № 61. - С 3.

Щоправда, до реалізації цих пропозицій справа не дійшла.

Наведені приклади створення об'єктів народно-стильової архітектури у Придніпров'ї свідчать про значний вплив Д. І. Яворницького на формування цього напряму вітчизняного зодчества. Цей внесок є проявом його мистецьких історико-романтичних захоплень, які допомогли створити нові і дуже вартісні художні пам'ятки новітньої архітектури, що позначені рисами своєрідності та народності.

Ще одне південне місто - Одеса - має напрочуд вродливу архітектурну фізіономію, здатну зачарувати кожного, хто приїздить на цей теплий і пожвавлений берег Чорного моря. Тут схрестилися не лише торговельні шляхи, але і шляхи, якими простувало у своєму розвої мистецтво і архітектура різних епох і народів. Мармурова сонячність Елади поєдналася з ампірною пишнотою Петербурга, грайливу невимушеність Марселя доповнила задумлива наспівність України. Класичні за формами білоколонні споруди, чудові ансамблі бульварів підкреслили чіткі перспективи вулиць, столичного розмаху кам'яні водоспади сходів і мережані тінями акацій затишні дворики житлових кварталів - все це надало місту неповторності, давно вже вивело його на особливо почесне місце чорноморської столиці, що стала архітектурною перлиною вітчизняного Півдня.

Тому закономірною є та надзвичайна увага до Одеси з боку художників, архітекторів, мистецтвознавців, які присвятили їй картини, проекти, нариси і монографії. Проте спадщина Одеси, мабуть, здатна подарувати ще не одну радісну знахідку допитливим краєзнавцям, зацікавленим подорожуючим, чи усім, хто поповнив численні лави закоханих у це чарівне місто.

Вивчення архітектурної спадщини Одеси початку XX ст. дозволило знайти ще одну непересічну групу будинків, які додають до містобудівного розмаїття помітний штрих, що посилює зв'язки архітектури міста з народними традиціями та їх розвитком за новітніх часів. Почалося це зі свідчення газети за 1911 p., де вміщено було повідомлення про близьке спорудження будинку в архітектурних формах українського народного стилю. Але адреса будинку не була вказана. Це спричинило до спеціальної поїздки автора цих рядків до чорноморської столиці. Проте, ні побіжний огляд будинків центральної частини міста, ні детальний бібліографічний пошук в надрах монографій чи солідних статей в одеських бібліотеках, ні опитування старожилів чи знавців архітектури міста не дало втішних наслідків. Довелося знову гортати незліченні стоси газетних шпальт тієї доби, аж поки не пощастило наштовхнутися на світлину одного з нових тогочасних будинків, поряд з котрим ледве можна було розгледіти фрагмент розшукуваного дому.

Одразу я поїхав на Пролетарський бульвар, знайшов початок тінистої Пирогівської вулиці. Саме там крізь віти дерев забіліли стіни будинку, над яким золотились дахи.

Житловий комплекс на вул. Пирогівській, З в Одесі.  Загальний вигляд.	Житловий комплекс на вул. Пирогівській, З в Одесі, 1911-1916 рр., архіт. Я. М. Пономаренко.  План.

Так ось він який, цей дім - високий, світлий, стриманий за архітектурними формами і водночас вражаючий знесеними у блакить неба мережаними дахами. Білі стіни прорізані розмаїтими за формою вікнами, висока, викладена орнаментом кольорової черепиці покрівля зовсім обрис, на бічних ризалітах вона була експресивне піднесена вгору, заломлена, прикрашена стрункими трапеційної форми фронтонами. Завдяки цьому будинок мав виразний архітектурний образ, в якому виявлялася народна традиція: дах, мов шапка-бирка над білок вишиваною сорочкою, розкривав народно-пісенну основ} образу. Був тут і певний розвиток її: середній ризаліт ; могутнім дахом виглядав, як кремезний батько в оточенн: сім'ї, обабіч якої стояли, як стрункі сини з молодече заломленими шапками, бічні ризаліти. Цей вражаючий дах нагадував золотаві покрівлі українських хат, які, мов згра' білих гусей, що злетілися до Куяльницького і Дністровського лиманів, оточили Одесу з півночі. До того ж - орнаменти на даху, де в чому споріднені з традицією подільських килимів з їх геометричним мереживом квітів. Дещс незвичною була також форма вікон, створених потроєним! прорізами, в яких крайні - на рівні третього поверху - булі трохи закруглені, а широкі і великі вікна на другом} поверсі, об'єднані по вертикалі з прорізами першоп поверху, були скошені. Такі трапеційні вікна і двері на тої час вже набули характеру знакових елементів УАМ. Ц абриси помічаємо також і у вікнах сходових кліток, і і дерев'яній пластиці квартирних дверей. Щоправда, там і також ще й модернізованого рисунку різьблені квіти. Чудові ковані квіти соняшників прикрашають залізні обгратування сходів. На ґратах балконів також знаходимо ще дужче схематизовані зображення Сонця у вигляді шестикутних розет, навіяних стародавньою різьбярською народною традицією.

Народні мотиви в архітектурі будинку не будуть випадковими, коли пригадати, що саме цей чорноморський регіон мав видатних діячів, закоханих у народне мистецтво, людей, що культували його вивчення і розвиток. Досить назвати чудових знавців фольклору - письменника і етнографа М. Ф. Комарова (Уманця), художника-романтика А. А. Ждаху-Смаглія, композиторів П. І. Ніщинського та М. М. Аркаса. Саме вони створили в Одесі те мистецьке середовище, в якому сформувалися народностильові симпатії автора проекту будинку - архітектора Якова Матвійовича Пономаренка (1875 - після 1920-х). Він був вихованцем Петербурзької академії мистецтв, де вчився у 1893-1901 pp. Як свідчить "Юбилейный справочник..." С. Н. Кондакова, за успішний захист дипломного проекту на тему "Будинок міської думи в столиці" в листопаді 1901 р. Я. М. Пономаренку було присвоєно звання архітектора-худож-ника. З того часу він працював в Одесі, виконуючи проекти будинків у різних стилях, як це тоді було поширено серед архітекторів.

У розглядуваному будинку зодчий зміг подолати свої давні класицистичні уподобання і створив дім, в якому архітектура, наснажена народними традиціями, нарешті і в Одесі змогла знайти досить самобутні форми і, увійшовши в коло інших мистецтв, зазвучати своєю, нехай навіть і не дуже гучною, але щирою музикою у багатоголосній і пишній архітектурній симфонії чорноморської столиці. Проте, для цього будинку характерною стає ще одна важлива особливість архітектури, яка також виявилась на головному фасаді: підкреслена стриманість архітектурних форм, яка визначила раціоналістичний характер образу. Особливо сильно розкрилася ця риса у надвірних фасадах, де на мене чекала ще одна приємна несподіванка. Пройшовши крізь трапеційної форми арку проїзду в двір, потрапляєш у світ незвичних архітектурних форм. Будинок змінює вираз обличчя: могутні виступи масивів будинку активно наступають на простір двору і м'якими заоваленими формами об'ємів наповнюють образ рисами експресивності. Ці риси проявляються і в інших будинках двору. А там, обабіч зеленої алеї великих дерев, в глибину двору простягайся ще два довгі корпуси, також лаконічні за формами, і лише помережані балконами з їх орнаментальними ґратками і такими саме заоваленими виступами об'ємів на кутах і в середині фронту будинку. Замикає двір четвертий будинок, що виходить головним фасадом на вул. Гамарніка. Його архітектура подібна до розглядуваного дому на Пирогівській вул., але здається більш сухуватою, мабуть, через те, що дім потерпів під час героїчної оборони 1941 р. і був неуважно відбудований у повоєнну добу. Особливо це стосується його верхньої частини, де не збереглися черепичні мережані дахи, хоча й лишились од них високі трапеційні за формою фронтони. Таким чином, з'ясовується, що це не один, а чотири будинки, виконані в єдиному стилі, і вони створюють певний містобудівний ансамбль, до того ж - перший ансамбль житлових будинків УАМ⁶.

6 Вул. Пирогівська, З (1911-1916 pp.). - Ред.)

Вивчення архівних джерел показало, що в Одесі, яка на початку століття активно розбудовувалася, особливо сильною була нестача жител. Одним із засобів часткового вирішення цієї проблеми було створення житлових кооперативів, які споруджували будинки коштом майбутніх власників квартир. Такі кооперативні товариства квартироволодарів споруджували кілька житлових комплексів у різних місцях Одеси.

Перший такий комплекс кооперативних будинків спорудили на Італійському бульварі, на розі вулиць Канатної та Новоритної 1911-1912 pp. Там повинні були спорудити будинки на 200 квартир з усіма вигодами, електроосвітленням, ліфтом і навіть гімнастичним залом для дітей⁷.

7 Одесские новости. - 1911. - 17 марта. - № 8370. - С. 3.

Того саме року було створено подібне Друге кооперативне товариство, яке почало зведення будинків на Пирогівській, 3, які ми розглянули. Цей комплекс спорудили за п'ять років - 1911-1916 pp. Він складався з чотирьох житлових корпусів, які мали загалом 96 квартир, кожна на 4-6 кімнат з допоміжними приміщеннями. Будинки були розраховані на запити тодішньої інтелігенції, людей вільних професій, службовців. Приміщення у квартирах розплановувалися відповідно до вимог функціонального зонування житла. Конструктивна схема будинку була вирішена досить доцільно на основі двох однакових прогонів.

Оскільки будинки споруджувалися коштом учасників кооперативу, вимога ощадливості визначала доцільність розпланування і конструктивного рішення, а також - стриманість зовнішнього вигляду, що виключало застосування колонних портиків, пишних фронтонів, багатого ліплення. Отже, раціоналістичність архітектури була зумовлена програмою кооперативного будівництва. Крім того, раціоналізм в архітектурі того часу взагалі був новим прогресивним явищем світового зодчества, яке почало поширюватися в багатьох країнах, і в нас також. Визначною особливістю цього комплексу стало те, що в ньому УАМ органічно з'єднався з раціоналістичною тенденцією, притаманною новій прогресивній архітектурі XX ст., яка набуде значного поширення уже за Радянської влади, у 1920-1930-ті pp. Розглянутий одеський комплекс житлових будинків на Пирогівській вулиці стає значним, етапним твором, що був відзначений рисами самобутності, народності та прогресу, і повинен посісти достойне місце в архітектурній історії чорноморської столиці.