2. Порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки комунальної власності для ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначають бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Після розгляду і задоволення заяви землевпорядною організацією розробляється проект відведення земельної ділянки. Земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями.

Згідно з чинним на початок 2002 року законодавством розмір земельної ділянки для ведення СФГ може становити до 100 га земель сільськогосподарського призначення (землі у приватній власності і землі, надані у постійне користування).

Селянські (фермерські) господарства зобов'язані ефективно використовувати землю, захищати її від вітрової і водної ерозії, селів, заболочення й засолення, заростання чагарниками та дрібноліссям, тимчасово консервувати деградовані землі, не порушувати права інших землевласників і землекористувачів.

Земля, майно і вироблена продукція, грошові кошти, цінні папери фермерських (селянських) господарств належать його членам на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене угодою між ними. Своїм майном ці підприємства розпоряджаються на власний розсуд: можуть його продавати, передавати іншим підприємствам і організаціям, обмінювати, здавати в оренду; надавати в тимчасове користування. Селянським (фермерським) господарствам надаються широкі права в господарській діяльності. Вони самостійно визначають спеціалізацію виробництва і його масштаби, на власний розсуд розпоряджаються виробленою ними продукцією, добирають партнерів з економічних зв'язків. На добровільних засадах СФГ можуть укладати договори з різними споживачами на продаж своєї продукції з оплатою її за договірними цінами. На решту продукції вони самостійно встановлюють ціни, виходячи з попиту та пропозиції.

3. Зміст, порядок розробки і затвердження договору на оренду. Орендна плата та її форми.

Договір оренди землі – це угода сторін про взаємні зобов’язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Договір укладається в письмовій формі. Невід’ємною частиною його є план (схема) земельної ділянки. Договір посвідчується нотаріально. Він набирає чинності після досягнення домовленості з усіх суттєвих питань, підписання його сторонами і державної реєстрації. Термін договору оренди земельної ділянки визначається за погодженням сторін, але не більш як на 50 років.

Цей договір повинен містити такі складові:

- предмет договору;

- строк його дії;

- умови на яких він укладається;

- порядок внесення у нього змін і доповнень;

- припинення його чинності.;

- розмір, види орендної плати;

- права, обов’язки і відповідальність сторін.

Договір оренди земельної ділянки припиняється у разі закінчення строку, на який було укладено договір.

Орендар одержує земельну ділянку у власність у порядку передбаченому Земельним кодексом України:

- примусовий викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності відбувається в порядку, встановленому законами України:

-у разі смерті громадянина-орендаря;

- засудження його до позбавлення волі;

- відмови осіб від виконання укладеного договору на оренду земельної ділянки;

- ліквідації орендаря, який є юридичною особою.

Розмір та форми орендної плати.

Рента – плата, яку отримує орендодавець від орендаря за оренду землі.

Форми орендної плати:

- грошова, коли орендна плата видається грошима;

- натуральна, за якої орендна плата видається різними видами с.-г. продукції, вирощеної в даному господарстві;

- відробіткова – надання різних видів послуг, серед яких – обробіток присадибної ділянки, транспортні послуги тощо;

- поєднання цих форм.

При визначенні орендної плати за землю основою для розрахунків є дані:

- державного земельного кадастру;

- грошової оцінки земель с.-г. підприємств, установ і організацій;

- паювання с.-г. угідь;

- внутрігосподарського землевпорядкування.

Оптимальним розміром вважається орендна плата в розмірі 0,5% від вартості земельної ділянки, що передається в оренду.

4. Визначення потреби підприємства (підрозділу) в тракторах на окремі види робіт і нормативним методом.

Потребу в техніці визначають за технологічними картами, розрахунковим та нормативним методами.

1. Потребу в тягових і робочих машинах визначають на підставі обсягів робіт та строків їх виконання згідно з технологічними картами по марках тракторів, комбайнів. Потребу в тракторах розраховують як в умовних одиницях, так і у фізичних .

2. Розрахунковий метод застосовують для визначення річної потреби в тракторах і с.-г. машинах господарства в цілому, а також на окремий період або певну роботу. Кількість тракторів в еталонному вимірі розраховують за формулою

К_ет = О : Д х К_зм х Н_в х К_г , де

К_ет – кількість тракторів в еталонному вимірі;

О – обсяг роботи в умовних еталонних гектарах;

Д – кількість робочих днів на рік або в періоді;

К_зм – середній коефіцієнт змінності;

Н_в – змінна норма виробітку еталонного трактора в умовних гектарах;

К_г – нормативний коефіцієнт технічної готовності.

3. На великих за територією багатогалузевих підприємствах річну потребу в техніці найдоцільніше визначати нормативним методом – застосування нормативів потреби в тракторах за типами і марками та с.-г. машинах загального призначення на 1000 га посівної площі. Так, норматив для першого класу тракторів (Т-150, К-700, ДТ-75)становить 0,3 штуки на 100га ріллі, для другого (МТЗ, ЮМЗ всіх модифікацій) – 0,52 штуки, для третього(Т-16,

Т-24, Т-40) - 0,04 на 100 гектарів ріллі.

Розрахунки здійснюють за формулою:

Чз = (П х Нп) : 1000,

Чз – кількість певного засобу механізації у фізичному вимірі;

П – площа ріллі або певної культури;

Нп – норматив потреби в техніці.

Одержаний результат коригують до цільночислового значення у фізичних одиницях.

Залежно від потужності тракторів, видів і строків виконання робіт, наявності техніки на підприємстві комплектують:

- прості (з однією причіпною або начіпною машиною);

- складні (більш як з однієї машини певної марки);

- комбіновані (в їхньому складі різні машини, що водночас виконують кілька технологічних операцій: сівба з одночасним боронуванням, коткуванням тощо).

Потребу в причепах, навісних машинах і знаряддях на окремі роботи розраховують за формулою:

Км = Ма х Кт,

Км – кількість машин;

Ма – кількість машин, знарядь в одному агрегаті;

Кт – необхідна кількість агрегатів (тракторів) для виконання роботи.