5.Господарська некомерційна діяльність як предмет регулювання господарського права

Некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціаль­них та інших результатів без мети одержання прибутку (ст. 52 ГК). До суб’єктів некомерційної господарської діяльності можна віднести: 1) установи, організації, створені органами державної влади України, що утримуються за кошти відповідних бюджетів; 2) уста­нови, організації, створені органами місцевого самоврядування, що утримуються за кошти відповідних бюджетів; 3) кредитні спілки; 4) благодійні фонди і благодійні організації; 5) громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорсь­кої, спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності; 6) творчі спілки;

6.Наука господарського права.

Наука господарського права вивчає історію становлення та розвитку системи правового регулювання господарських відносин в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і пра-возастосовної практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналіз, синтез, історичний, порівняльно-правовий, евристичний, синергетичний та ін.

Теоретичними напрямами (елементами) науки господарського права є:

• виявлення та аналіз нормативно-правових актів та правових норм господарського законодавства;

• визначення правових засобів функціонування господарського права (в т. ч. дослідження механізму дії певних груп норм, виявлення з наукових позицій їх зв'язків та залежностей між ними), характеру методів правового регулювання, а також виявлення прогалин, колізій, інших вад в системі правового регулювання господарських відносин);

• розробка способів вдосконалення господарсько-правової практики.

7. Поняття і загальна характеристика джерел господарського права.

Джерела господарського права — зовнішня форма виразу пра­вил поведінки в сфері господарювання, загальнообов'язковість, що забезпечує їх, і регулятивна дія.

До джерел господарського права України належать:

— господарське законодавство;

— нормативні договори;

— судова практика;

— ділові звичаї;

—юридична доктрина.

8.Система господарського законодавства

Цивільний кодекс України.гку

Законів України, що регулюють господарські відносини, доволі багато, і вичерпний їх перелік навести важко та й навряд чи доцільно[9]. Найважливіші з них такі: Закон України «Про власність» від 07.02.1991; Закон України «Про оподаткування при- бутку підприємств» від 28.12.1994; Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000; Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000; Закон України «Про лізинг» від 16.12.1997; Закон України «Про страхування» від 07.03.1996; Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003; Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

9.Господарський кодекс України — кодифікований закон, прийнятий 16 січня 2003 року і набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльностіміж суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.Кодекс складається з 418 статей і 6 прикінцевих положень, згрупованих у 41 главу і 9 розділів:

10. . Методи та форми державного регулювання господарських відносинПід методом державного впливу на господарські відносини слід розуміти сукупність прийомів впливу держави через органи законодавчої, виконавчої і судової влади на суб'єктів господарських відносин з метою створення і забезпечення умов господарської ді­яльності відповідно до ідеї соціальної орієнтованості економіки і національної економічної політики.

Форма державного впливу на господарську діяльність є зо­внішнім виразом дій державних органів, направлених на реалізацію специфічних завдань і функцій у процесі застосування вибраних методів державного впливу на економіку. 

11. Поняття та принципи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності

державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України;

Стаття 4. Принципи державної регуляторної політики

Принципами державної регуляторної політики є:

доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.