Розділ 3. Проблеми функціонування фінансового ринку україни та шляхи їх вирішення

3.1. Проблеми функціонування ринку фінансових послуг

Ринок фінансових послуг України еволюційно проходить етапи свого формування. Ринок банківських послуг і банківський сектор у цілому пережили значні реформи. Небанківські ж фінансові послуги та установи які їх надають, сьогодні лише розвиваються, не працюють на широку громадськість.

Такий стан розвитку ринку фінансових послуг в Україні неповною мірою відповідає загальносвітовим тенденціям, що призводить до його суттєвого відставання, неконкурентоспроможності, ізольованості та неготовності увійти у глобальну фінансову систему. А це може негативно вплинути на розвиток національної економіки, місце України у світовому економічному просторі.

Для банківської системи найбільш актуальною є проблема обмеженості капіталу банків. Крім цього, банківська система стикається з нерозвиненістю ринків використання ресурсів, обмеженістю банківського інструментарію. Через це банки вимушені нарощувати свою операційну діяльність переважно за рахунок найризиковішого сегмента – кредитування (близько 70% активів банків припадає на кредитний портфель). На кредитному ринку реальну проблему становить його недоступність для більшості малих та середніх позичальників, мінімальний обсяг більш складних кредитних послуг, недостатня розвиненість довгострокового кредитування та ринку іпотеки [3].

Серед небанківських фінансових посередників найбільш розвиненими є страхові компанії. Однак існує низка проблем, які гальмують розвиток страхового ринку в Україні та не забезпечують розкриття його потенціалу для зростання економіки. Зокрема, низька зацікавленість у страхуванні, через невисоку платоспроможність населення; нерозвиненість страхування життя та медичного страхування; недостатня капіталізація та низька ліквідність страховиків; низька інвестиційна активність страхових компаній; недовіра до страховиків (за даними соціологічного опитування, страховим компаніям довіряють лише 11% громадян України); вузька мережа страхових посередників тощо.

Відкритим залишається питання щодо створення сприятливих умов для ефективного розвитку недержавних пенсійних фондів, оскільки новим законодавством встановлено досить жорсткий режим регулювання їхньої діяльності та актуальною є проблема наближення послуг НПФ до населення України.

Особливої уваги заслуговує розвиток таких фінансових послуг, як лізинг і факторинг. Головними проблемами на ринку лізингових послуг є: несформованість на загальнодержавному рівні політики щодо перспектив розвитку лізингу; невизначеність податкових пільг для лізингових компаній; занадто висока вартість кредитів комерційних банків, короткостроковий період кредитування. Основний чинник, який гальмує розвиток факторингу в Україні – недостатньо підготовлена законодавча база. Крім того, в Україні функціонує лише близько 25 компаній, які безпосередньо надають факторингові послуги.

На жаль, в зародковому стані залишаються інвестиційні фонди. До основних причин їх відставання у розвитку можна віднести: відсутність середнього класу, готового віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондам; слабка розвиненість фондового ринку. Ці ж причини стримують розвиток і фінансових компаній.

Зважаючи на вищенаведене, основними проблемами українського ринку фінансових послуг є:

– відсутність належних правових засад для повноцінного розвитку ринку фінансових послуг;

–  розбіжності в законах, які регулюють діяльність як самого фінансового ринку, так і окремих фінансових установ;

– постійні зміни в законодавчій базі щодо функціонування ринку фінансових послуг;

– недостатнє державне регулювання та нагляд за діяльністю банківських і небанківських фінансових посередників, здатних забезпечити цивілізованість, відкритість і доступність ринку фінансових послуг;

– невідповідність законодавчого регулювання окремих видів фінансових послуг європейським нормам;    

– відсутність концепції довгострокового розвитку банківських і небанківських інститутів на ринку фінансових послуг;

– нерозвиненість інфраструктури ринку фінансових послуг, зокрема − депозитарної системи;

– недостатність капіталу та низький рівень професійної підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;

– відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації щодо діяльності фінансових установ в Україні;

– наявність факторів великих «ризиків» для інвесторів, позичальників і інших користувачів фінансових послуг;

– значний ступінь недовіри з боку пересічних громадян до частини небанківських фінансових установ;

Отже, для вирішення цих проблем насамперед необхідно забезпечити проведення активної державної політики, яка повинна бути направлена на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду.

Вирішальну роль у формуванні фінансового ринку повинні відігравати саме заощадження домогосподарств, але в Україні економічна активність населення є досить низькою, оскільки, по-перше, довіра населення до державних інститутів, банківської системи фондового ринку відновлюється досить повільно і весь час знаходиться в дуже тісній залежності від змін, що відбуваються в політичному житті країни, по-друге, значна частина населення просто не володіє необхідними знаннями з приводу того, як в умовах ринкової економіки необхідно розпоряджатися тимчасово вільними коштами. Все це певною мірою знижує ліквідність та ефективність функціонування фінансового ринку країни. Фінансовий ринок України вкрай нерівномірно розвивається за окремими своїми сегментами. Низький рівень довіри між ринковими контрагентами, а також недостатній захист прав власності та контрактних прав виступають чи не найбільшими перешкодами для формування дійсних, а не декларативних ринкових відносин. Таким чином, однією з найважливіших цілей нинішнього етапу розвитку економіки країни є втілення обгрунтованих та системних реформ у фінансовому секторі.