14. Активний і пасивний граматичний мінімум.

В середніх навчальних закладах вивчаються не всі граматичні явища виучуваної іноземної мови, а спеціально відібраний граматичний мінімум, який складається з активного граматичного мінімуму та пасивного граматичного мінімуму.

Для вираження власних думок іноземною мовою учень має оволодіти тими граматичними структурами (ГС), які входять до активного граматичного мінімуму. До пасивного граматичного мінімуму входять такі ГС, якими учні можуть не користуватися для вираження своїх думок, але які потрібні для сприймання і розуміння мовлення. Щоб сприймати і розуміти думки інших людей, необхідно володіти як активним, так і пасивним граматичним мінімумом.

15. Вправи для пасивного граматичного мінімуму

На початковому ступені навчання весь граматичний матеріал засвоюється активно. ГС, які учні мають лише розпізнати і зрозуміти у процесі аудіювання і читання (пасивний граматичний мінімум), починають з’являтися на середньому ступені, а на старшому вони становлять переважну більшість граматичного матеріалу, що вивчається. ГС пасивного мінімуму подаються не в ситуації мовлення, а в контексті, бо зустрічаються учні з цими ГС у звуковому або графічному тексті. На відміну від ГС активного мінімуму, які вводяться поступово невеликими порціями (за принципом однієї трудності), ГС пасивної граматики доцільніше пред’являти учням крупними блоками.

Для ознайомлення з ГС, з якими учні зустрінуться при аудіюванні, бажано використати уривки з фонограми прозаїчних або драматичних творів на іноземній мові, що сприяє створенню правильного ритміко-інтонаційного малюнка ГС. Учитель та учні обговорюють прослуханий уривок і з’ясовують комунікативне значення нової ГС.

ГС пасивного мінімуму для читання можна подавати у контексті або у формі таблиці.

Етап автоматизації дій учнів з новими ГС пасивного мінімуму, як і активного, має два рівні — рівень окремого речення та рівень понадфразової єдності (або мікротексту). Тут переважно використовуються некомунікативні рецептивні вправи таких видів:

на розпізнавання ГС і диференціацію ГС

та умовно-комунікативні вправи для перевірки розуміння ГС пасивного мінімуму, що засвоюється, — відповіді на запитання. З цією ж метою можуть бути використані і некомунікативні вправи на переклад з іноземної на рідну мову.

16. Аудіювання. Мета, зміст. Суть. Труднощі. Аудіо тексти.

Аудіювання – розуміння сприйнятого на слух усного мовлення. У процесі навчання іноземної мови (ІМ) аудіювання як вид мовленнєвої діяльності є метою та засобом навчання ІМ, служить для досягнення практичної, освітньої, розвиваючої та виховної цілей навчання. Аудіювання є метою навчання. Учень повинен розуміти зміст аудіо тексту при його одноразовому пред’явленні. Тексти містять певну кількість слів, що не вивчалися. Учні мають навчитися здогадуватися про значення невідомих слів за контекстом та звуковою формою цих слів, а також розуміти загальний зміст повідомлення, ігноруючи несуттєву інформацію.

Цілі та зміст навчання аудіювання.

Розвиток уміння аудіювання починається з першого року навчання та продовжується протягом усіх років навчання.

Матеріал для аудіювання – фабульні тексти, описи, розповіді, повідомлення. Необхідно навчати різних видів розуміння тексту:

1) повного розуміння,

2) загального розуміння,

3) критичного розуміня.

Зміст навчання аудіювання включає:

1)лінгвістичний компонент (складається з мовного матеріалу: фонетичного, лексичного та граматичного мінімумів, ситуативно й тематично об’єднаних мовних зразків);

2)психологічний компонент (аудитивні навички та вміння, які забезпечують учням користування іноземною мовою з метою усного спілкування);

Аудитивні навички та вміння:

Фонетичні навички аудіювання: сприймання й розпізнавання окремих звуків, звукосполучень, інтонаційних моделей.

Лексичні навички аудіювання: навички розпізнавання звукових образів лексичних одиниць та їх безпосереднього розуміння.

Граматичні навички аудіювання: навички розпізнавання на слух граматичних форм і прогнозування граматичних структур.

3)методологічний компонент (пов’язаний з оволодінням учнями раціональними прийомами навчання аудіювання, пізнання нової мови, формування навичок самостійної роботи).

Труднощі аудіювання.

1. Недостатньо розвинуті індивідуально-психологічні особливості учнів: кмітливість, уміння слухати та швидко реагувати на сигнали усної комунікації (паузи, логічні наголоси, риторичні запитання, вміння переключатися з однієї розумової операції на іншу, швидко схоплювати тему повідомлення).

2. Занадто швидкий темп мовленнєвих повідомлень.

3. Одноразовість пред’явлення, пов’язана зі специфікою перебігу природного усно мовленнєвого спілкування.

4. Великий обсяг тексту.

5. Використання ТЗН.

6. Лінгвістичні труднощі: діалогічне мовлення є особливо складним; складність синтаксичного оформлення; наявність незнайомих явищ.

7. Недостатнє знання предмета мовлення.