1.4.Рослинність
Теребовлянщина знаходиться в західній частині лісостепової зони, і тому тут поєднуються рослинний і тваринний світ як лісової зони, так і зони степів.
Ліси на території Теребовлянського району займають площу 9586 га (8,3% району) і поширені на півночі і півдні району.
Широколистий ліс представлений такими породами дерев як дуб, граб, ясен, клен, липа, черешня, береза, осика. Підлісок в них розвинений слабо. Ростуть ліщина,горобина, калина, терен. У трав'яному покрові переважають осика хвиляста, копитняк звичайний, ячмінник, подорожник, морозник, зірочки жовті, вероніка дібровна, ряст,звіробій, цмин пісковий.
На невеликих ділянках в околицях сіл Заздрість і Панталиха збереглися деякі види лучно-степової рослинності: ковила волосиста, жовтушник вузьколистий.
Основу степової рослинності складають типчак борознистий, пирій середній, тонконіг, тимофіївка степова. Вони збереглися на схилах горбів і балок, в долинах рік. На заплавних луках, які ще залишилися на території Теребовлянщини. Яка знаходиться наТернопільському плато, переважає лучно-болотна рослинність. Вона представлена типовою лучною рослинністю: осока, жовтець, хвощ болотний, калюжниця болотяна, рогіз.
Рослини Теребовлянського району, занесені до Червоної книги України:
Шафран Ейфеля
Любка дволиста.
Росичка круглолиста.
Підсніжник.
Анемона лісова
Сон великий.
Конвалія лісова.
Адоніс весняний.
Лілія лісова.
Вовчі ягоди пахучі
Розділ 2. Морфологічна будова профілю
Тернопільська область,
Теребовлянський р-н,
хутір Гончарки
Розріз Панталиха ТП-131
Прив’язка: 500 м на північ від від дороги з твердим покриттям х. Гончарки. Абс. Н=345 м.
Рельєф: Тернопільське плато, вододільна поверхня між притоками р. Стрип і р.Серету. Поверхня грунту рівна.
Закипання: 104 см – суцільне слабке, з 110см сильне.
Оглеєння: з 200 см (Fe-Mn плями і розводи).
Угіддя: давній переліг (пирій, бур’ян, звіробій, осот польовий, щавель кінський, хвощ польовий, різнотрав’я).
Назва грунту: чорнозем типовий малогумусний глибокий вилугований глибинно-глеюватий, середньосуглинковий на лесоподібних суглинках.
Нор. – (0-18) – гумусо-акумулятивний, темно-сірий, однорідний, свіжий, рівномірний, середньо-суглинковий, дрібнозернисто-грудкуватий, ущільнений, червоточини,корінці, перехід поступовий.
Нп/ор. –(18-58) – гумусо-акумулятивний, темно-сірий, однорідний, рівномірний, свіжий, середньо-суглинковий, горіхувато-брилувата структура, щільний, тріщинуватий, нижче 28 см щільний, грудкувато-середньозерниста структура, червоточини, корінці, перехід поступовий.
Нр–(58-103) – перехідний гумусний гор., темно-сірий з бурим відтінком, свіжий, середньо-суглинковий, грубозернистий, ущільнений, червоточини, корінці, в нижній частині палево-бурі кротовини, перехід поступовий хвилястий.
PHk – (103-124) – нижній перехідний сильно кротовинний, бурувато-сірий, свіжий, середньосуглинковий, зернисто-грудкуватий, ущільнений, карбонати кальцію у формі дифузій і плісені, кротовини, рясні червоточення, корінці, перехід помітний язикуватий.
Phk–(124-178) – кротовинний слабо гумусований лес строкатого забарвлення, строкато-бурий (в кротовинах темніший), середньосуглинковий, ущільнений, рясні транзитні червоточини, гумусні затіки на стінках червоточин, кротовинні карбонати у формі дифузій, рідше плісень, перехід поступовий.
Pglk–(178-260) –палево-бурий, однорідний, середньосуглинковий, ущільнений, безструктурний, карбонати переважають у дифузійній формі, рідше у формі журавчиків, плями і розводи оглеєння, оксиди Fe.
Тернопільська область,
Теребовлянський р-н,
хутір Гончарки
Розріз Панталиха ТП-132
Прив’язка: 500 м на південний захід від х. Гончарки. Урочище “Степ Панталиха”. Абс. Н=341 м.
Рельєф: Тернопільське плато, широке вододільне пологохвилясте зниження (долина осушена), мікрорельєф не виражений, поверхня грунту грунтова, та рівна.
Закипання: 83 см — фрагментарне легке, 93 см — сильне суцільне.
Оглеєння: з 200 см (Fe-Mn плями і розводи), дуже слабке
Угіддя: рілля (кукурудза).
Умови залягання карбонатів: карбонатний горизонт практично не виражений.
Максимальне скупчення видимих форм карбонатів в шарі 110-123 см.
(у формах плісенні і псевдоміцелій)
Назва грунту: чорнозем типовий малогумусний глибокий глибинно-глеюватий, середньосуглинковий на лисовидних суглинках.
Нор. – (0-27) – темно-сірий, однорідний,свіжий рівномірний, середньо суглинковий, дрібнозернисто-грудкувата (в 14-27 см. грудкувато-брилувата), слабо ущільнений, тріщинуватий, грубо пористий, червоточини, корінці, перехід помітний за складанням.
Нп/ор. –(27-65) – темно-сірий, однорідний, рівномірний, свіжий, середньо- суглинковий, у верхній частині грудкувато-зернистий, в нижній - дрібнозернистий, ущільнений, грубопористий, червоточини, кротовини, копроліти, корінці, перехід поступовий рівний.
Нрk–(65-100) – темно-сірий з буруватим відтінком, рівномірний, свіжий, середньо-суглинковий, зернистий, червоточини, копроліти, в нижній частині карбонати без кальцію у формі дифузій і рідкої плісені, корінці, перехід помітний рівний.
Рhk –(100-155) – нижній перехідний, бурувато-сірий, до низу сіровато-бурий; свіжий, середньосуглинковий, грудкуватий, ущільнений, червоточини, на стінках червоточин гумусові натяки, кротовини з темним наповнювачем, в шарі 110-123 см максимальне скупчення видимих карбонатів у формі дифузій (CaCO3 ) і плісені, тонкопористий, перехід поступовий.
P(h)k–(155-190) – кротовинний лес, строкатий паливо-бурий з вкрапленнями буро-сірих кротовин розміром 10-20 см., середньосуглинковий, рідко червоточини, карбонати у формі дифузій, журавчики, перехід поступовий.
Pk(gl)–(190-250) –паливо-бурового кольору лесоподібний суглинок, карбонатний (дефузна), слабке, ініціальне, оглеєння з глибиною 200 см.
Тернопільська область,
Теребовлянський р-н,
с.Панталиха
Розріз Панталиха ТП-134
Прив’язка: 800 м на від МТС с. Соколів, 500 м на південь від дороги Панталиха - Соколів. Н=355м.
Рельєф: Тернопільське плато, широка вододільна поверхня з слабовираженим блюдцеподібним зниженням. Поверхня грунту грудкувата рівна. Мікрорельєф не виражений. Розріз закладено на рівній ділянці.
Закипання: з 75см – слабке фрагментальне, лінія закипання хвиляста, з 83 см.закипання суцільне сильне, карбонатний горизонт не виражений.
Оглеєння: невияленно.
Угіддя: рілля (пшениця, стерня).
Назва грунту: чорнозем типовий малогумусний середньо глибокий середньосуглинковий на лесоподібних суглинках.
Нор. – (0-20) – темно-сірий, однорідний, рівномірний, свіжий, середньо- суглинковий, зернисто-грудкуватий, ущільнений, грубо пористий, рясні червоточини, копроліти, корінці, перехід помітний за складаністю і структурою.
Нп/ор. –(20-43) – темно-сірий, однорідний, рівномірний, свіжий, середньо- суглинковий, в шарі 20-30 см. - грудкувато-брилуватий, щільний, тріщинуватий; в шарі 30-43 см. - грудкувато-грубозернистий, щільний, грубопористий, рясні червоточини, копроліти, камери комах, корінці, перехід поступовий.
Нр–(43-72) – темно-сірий з бурим відтінком, однорідний, рівномірний, свіжий, середньо-суглинковий, грубозернистий, ущільнений, грубо пористий, рясні червоточини, копроліти, поодинокі кротовини з сіро-бурим наповнювачем, камери комах, корінці, перехід помітний язикуватий.
Phk –(72-114) – строкатий, сіровато-бурий із язиками гумусового матеріалу у верхній частині, свіжий, середньо-суглинковий, зернисто-грудкуватий, ущільнений, грубо пористий, рясні магістральні червоточени з гумусними натяками на стінках, кротовини, корінці, карбонати переважають у дифузійній формі, в середній частині у формі плісені, перехід поступовий.
P(h)k–(114-150) – кротовинний лес, буро-палевого кольору, свіжий, безструктурний, тонкопористий, карбонати переважають у формі дифузій, рідше міцелій, рідкі червоточини, перехід поступовий.
Pk–(150-200) –бурувато-палевий, однорідний, карбонати у дифузійній формі, між лесовими плитками псевдо міцелій, лесоподібний суглинок.
Тернопільська область,
Теребовлянський р-н,
с.Панталиха
Розріз Панталиха ТП-135
Прив’язка: 700 м. на схід від села Соколів, 700 м. на південь від шосе Панталиха-Соколів. Н=354 м.
Рельєф: Тернопільське плато, привододільний випуклий схил. Розріз у верхній його частині.
Закипання: не виявлено.
Оглеєння: з 180см – залізо-марганцеві бубовини, невиразні бурі плями, з 230 см – конкреційні форми Fe2O3 .
Угіддя: багаторічний переліг: домінує осока, осот польовий, різнотрав'я .
Назва грунту: чорнозем типовий малогумусний надглибкоий вилугований глибинно-глеюватий середньосуглинковий на лесоподібних суглинках.
Hd – (0-6) – дернина.
Н – (6-69) – темно-сірий, однорідний, рівномірний, в верхній частині ледь помітні ознаки орного шару, в шарі 6-12 зерниста структура; в деградованому горизонті (12-22 см) — грудкувато-брилувата, щільний, тріщинуватий. З глибиною щільність зменшується, зникає тріщинуватість, середньо-суглинковий, в шарі 23-43 — грубозернистий, 43-69 — дрібнозернистий, рясні червоточини, копроліти, корінці, перехід поступовий.
Нр. –(69-128) – темно-сірий, однорідний, рівномірний, вологий, середньо- суглинковий, дрібнозернистий, ущільнений, тонко пористий, рясні червоточини, копроліти, перехід поступовий.
РН–(128-150) – бурувато-сірий, однорідний, рівномірний, вологий, середньо- суглинковий, грудкуватий, ущільнений, тонко пористий, червоточини, кротовини, перехід поступовий.
Ph(gl) –(150-190) – кротовинний безкарбонатний лесподібний суглинок, строкатий, сіро-бурий, грудкуватий, кротовини, червоточини, перехід поступовий.
Pgl–(190-240) – бурий безкарбонатний лесоподібний суглинок з глибиною 180см. - слабке оглеєння у формі плям, з 230 см — конкреції Fe2O3.
Тернопільська область,
Теребовлянський р-н,
с.Панталиха
Розріз Панталиха ТП-136
Прив’язка: 2 км на північний-схід від с. Панталиха. Н=350м.
Рельєф: Тернопільське плато, широка вододільна поверхня між простими перезволоженими широкими улоговинами. Поверхня ускладнена мікропониженнями.
Закипання: з 79см – сильне.
Оглеєння: з 130см – слабке, з 280см – сильне.
Угіддя: рілля (соя). Поверхня грунту грудкувата.
Назва грунту: чорнозем типовий малогумусний глибокий глеюватийсередньосуглинковий на лесоподібних суглинках.
Нор. – (0-20) – темно-сірий, однорідний,свіжий рівномірний, середньо- суглинковий, зернисто-грудкуватий, ущільнений, грубо пористий, червоточини, копроліти, корінці, перехід поступовий.
Нп/ор. –(20-50) – темно-сірий, однорідний, рівномірно вологий , середньо- суглинковий, дрібнозернистий, ущільнений, грубопористий, червоточини, копроліти, камери комах, корінці, перехід поступовий.
Нр(k)–(50-90) – темно-сірий з буруватим відтінком, однорідний, рівномірний, вологий, середньо-суглинковий, середньозернистий, ущільнений, грубо пористий, червоточини, в нижній частині карбонати кальцію у формі дифузій , корінці, копроліти, перехід поступовий.
HPk –(90-129) – бурувато-сірий, однорідний, до низу буруватий відтінок, вологий, середньосуглинковий, грубозернистий, грудкуватий, ущільнений, грубо пористий, карбонати кальцію у формі дифузій і плісені, плісень домінує в шарі (110-120см.), червоточення, корінці, перехід помірно язикуватий.
P(h)kgl–(129-185) – кротовинний, жовто-палевого забарвлення, в якому вираженні темно-сірі кротовини, і верхній частині строкато-бурі затіки, вологий, важкосуглинковий, ущільнений, карбонати у формі дифузій і журавчиків, у шарі (160-185) дуже видно журавчики і желваки СаСО, в шарі (150-160) присутні бобовини і плями Fe-Mn, перехід поступовий.
Pkgl–(185-280) –оглеєнний, карбонатний, лесоподібний суглинок. З глибиною 280 посилюється.
Розділ 3.Методика дослідження
З метою проведення дослідженнь, вивчення та аналізу фізичних властивостей та морфологічних особливостей в генетичному профілі чорноземів типових урочища “ Степ Панталихи ” застосовано порівняльно-географічний, морфолого-генетичний (профільний) і порівняльно-аналітичний види методів. Порівняльно-географічний метод є одним із перших, який використовують впродовж тривалого часу досліджень у ґрунтознавстві.Його засновником вважають В.В.Докучаєва.В основі цього методу знаходиться чення про домінуючу роль факторів ґрунтоутворення.
Сучасні дослідження Структури Грунтового Покриву (СГП) виконують за допомогою значного арсеналу якісних і кількісних методів,які дають змогу на новому вищому, й об’єктивному рівні використовувати порівняльно-географічний та історичний підходи. В.М.Фрідланд (1972) виділяє шість основних груп методів;
1)якісно-генетичні,що служать для встановлення чинників та механізмів диференціації грунтового покриву,взаємозв’язку його компонентів ,для типізації та класифікації грунтових комбінацій і СГП;
2)статистично-картометричні методи ,які використовуються для встановлення міри диференціації грунтового покриву;
3)статистично-аналітичні методи,які застосовуються для виявлення статистичних властивостей грунтів у просторовому і класифікаційному аспектах;
4)функціонально-аналітичні методи;
5)методи логічного аналізу,застосовуючи їх можна встановити характер,зв’язки й залежність між властивостями грунтів і чинниками ґрунтоутворення;
6)стаціонарно-режимні методи.
Весь сучаний арсенал методів досліджень СГП Я.М.Годельман (1981) умовно поділив на три групи за характером завдань,які вирішуються тим чи іншим методом.
З деякими доповненнями цю класифікацію подаємо далі:
Перша група включає в себе методи виявлення СГП: натурні,наруно-картометричні,карто метричні,транссектні,дистанційні,методи вивчення СГП на катенах і грунтово-екологічних профілях,ландшафтні,метод пластики рельєфу.
Друга група – методи інтерпретації СГП, до яких належать складання статистичних таблиць,моделей (картографічних і портретних), побудова кривих розподілу, розрахунок середніх величин та індексів.
Третя група – об’єднує методи використання параметрів СГП для порівняльно-географічної характеристики території ,встановлення еволюції ландшафтів,удосконалення картографування грунтів і використання грунтових карт,типології земель,обліку й оцінки грунтових ресурсів,меліоративної характеристики території.
Серед першої групи необхідно виділити власне натурні методи,які застосовуються під час польових досліджень СГП на траншеях ,катенах,грунтово-екологічних профілях і трансептах.В основі цих методів лежить принцип двомірної моделі «грунтуландшафт», у межах якої виявляється катенарна диференціація грунтового покриву та взаємозв’язок у цій системі між грунтами і чинниками ґрунтоутворення.До натурних методів належать також метод ключових досліджень,результатом якого є карта СГП у масштабі виявлення різних типологічних одиниць СГП (ЕГА,ГК,ЕСА тощо).До методів виявлення СГП можна зарахувати й звичайні великомасштабні знімання у ході яких складають грунтові карти.Обмеження у зображенні СГП на картах пов’язані з масштабом виявлення в типологічних одиниць СГП різного рангу.
Всі методи натурного(польового)виявлень СГП потребують закладання великої кількості грунтових розрізів,що робить грунтові обстеження трудомісткими і не дає змоги охопити великі території.В цьому відношенні більш сприйнятливий широко розповсюджений карто метричний метод,який дає змогу отримати кількісні показники для основних характеристик структур: складу та співвідношення площ грунтів-компонентів,дрібності,розчленування,складності,контрастності та неоднорідності.Цей спосіб зручний можливістю охопити значну територію дослідженням ,оскільки великомасштабне грунтове обстеження проведено майже на всій території України.Проте грунтові карти ,складенні для сільськогосподарських цілей ,не відображають у всіх деталях неоднорідності грунтового покриву,мають недостатньо інформації про взаємозв’язки грунтів-компонентів СГП ,характер переходів між ЕГА,значно генералізовані за переважаючим грунту у ГК.Ці обставини позбавляють карто метричний метод універсальності та потребують використовувати його разом з іншими методами.
Натурно-картометричний метод є комбінацією двох вище названих підходів до виявлення характеру неоднорідності грунтового покриву.Він полягає у тому що на ключових ділянках встановлюються істинні параметри СГП.За їхньою допомогою визначається ступінь генералізації грунтового покриву на найдетальніших з наявних грунтових карт.Відношення картографічних параметрів до істинних ,отриманих на ключах,служать коефіцієнтом для перерахунку картографічних параметрів СГП в істинні для теретиорії ,які лежать за межами ключових ділянок ,але подібні до них.Як ключ можуть використовуватися наявні карти детальніших масштабів на окремі фрагменти території чи спеціально складені карти в масштабі повного виявлення СГП.Приклади таких досліджень наводить Я.М.Годельман (1981).
Друга група методів вивчення СГП пов’язана з інтерпретацією характеристик СГП.Найбільше поширення має спосіб узагального кількісного відображення характеру неоднорідності грунтового покриву за допомогою кривих розподілу ,коефіцієнтів,спеціальних індексів,кривих залежностей властивостей СГП від факторі їхнього формування тощо.Великі перспективи має метод факторного аналізу,зокрема – метод головних компонентів.Цей метод дає можливість виявити й кількісно оцінити провідні фактори диференціації грунтового покриву ,що дуже важливо для генетико-еволюційних уявлень про СГП,прогнозування розвитку й вибору засобів для її перетворення.Відкриваються шляхи виявлення та статистичної оцінки головних ознак диференціації грунтового покриву,вдосконалення вибору основних діагностичних показників і позагрунтових індикаторів цих показників серед добре помітних факторів диференціації грунтового покриву.
Третя група методі направлена на вирішення прикладних аспектів вчення про СГП.Взагалом ці аспекти плідно розробляються незважаючи на короткий період досліджень СГП.Найбільш успішно розвиваються методи картографування грунтів із урахуванням СГП.Прикладні аспекти вивчення СГП знаходять застосування в розробленні схеми агровиробничих груп грунтів і типів земель ,при класифікації та оцінці земель,розробленні різних проблем земельного кадастру,у ландштавних дослідженнях,біоценології,моніторингу грунтів і грунтового покриву ,моніторингу земельних ресурсів ,агроекологічному моніторингу.
Детальна характеристика порівняльно-географічного методу щодо ґрунтознавства та географії грунтів описана у праці І.П.Герасимова та М.А.Глазовського ,де автори зазначають що основним методом наукового дослідження має бути всебічне вивчення грунтів і всіх факторів ґрунтоутворення.
Аналізуючи порівняльно-географічний метод зазначали ,що основний його зміст полягає у паралельному вивченні грунтів і природних умов ,в яких вони сформувались і ,що особливо важливо ,в детальному аналізі найбільш виражених змін у будові та властивостях грунтів ,у зв’язку із змінами комплексу природних умов або окремих факторів ґрунтоутворення.Порівняльно-географічний метод не є специфічним методом ґрунтознавства ,його використовуються у всіх географічних науках.Головним методом ґрунтознавства,характерним тільки для нього є морфолого-генетичний (профільний).В.А.Ковда відзначає,що профільний метод дослідження грунтів полягає у вивченні грунтів не з поверхні та не в межах орного шару ,а за сукупність генетичних горизонтів і на всю глибину грунтового профілю.Цей метод змушую дослідника розглядати всі показники зверху до низу в кожному горизонті,включаючи ґрунтоутворюючу породу та грунтові води.
Поняття про грунтовий профіль було введено в науку про грунт і практику польових грунтових досліджень основоположником генетичного ґрунтознавства В.В.Докучаєвим.Грунтові горизонти,які формують профіль грунту,є генетично пов’язані.
Важливою є роль профільного методу при вивченні гумусного стану грунтів.Дослідження вмісту і складу в повному профілі дає можливість у інтегрованому вигляді отримати уяву про систему гумусових речовин грунтового профілю кожного конкретного чорнозему.В останні десятиліття, у зв’язку з інтенсифікацією антропогенного фактора, все більше зростає роль у дослідженні складу, властивостей грунтів, процесів, які безперервно відбуваються в них, їхня кількісна та якісна оцінка.Основним для кількісної характеристики складу, процесів і властивостей є порівняльно-аналтичний метод. Його суто полягає у порівнянні речовинного складу і властивостей твердої фази генетичних горизонтів, з одного боку,материнської породи – з другого,а також у порівнянні складу та властивостей горизонтів у межах всього грунтового профілю.Вивчаючи властивості грунтів, застосовували фізичні, фізико-хімічні, хімічні методи досліджень.При польових роботах використовували експедиційні методи досліджень грунтів.Для вивчення грунтових процесів проведено хімічний валовий аналіз який дозволив розкрити комплекс ЕГП.