Зміст

Зміст...................................................................................................

Вступ.................................................................................................

Розділ 1.Умови грунтотворення………………………………

1.1.Геологічна будова…………………………………

1.2.Геоморфологічна будова…………………………

1.3.Гідрогеологічні умови……………………………

1.4.Рослинність……………………………………….

Розділ 2.Морфологічна будова профілю……………………

Розділ 3.Методика дослідження……………………………..

Вступ

Для вивчення фізичних властивостей чорноземів типових урочища “Степ Панталиха” Стрипо-Серетського межиріччя використувувались матеріали пройденої виробничої практики, яка відбувалась з 22 червня по 17 липня в Тернопільську обл.., Теребовлянський р-н для вивчення фізико-хімічних то морфологічних характеристик грунтів західної частини українських чорноземів - чорноземів типових

Мета дипломної роботи полягає у дослідженні, вивченні та аналіз фізичних властивостей в генетичному профілі чорноземів типових урочища “Степ Панталихи”, характеристика умов ґрунтоутворення, вивчення гумусового стану степових ґрунтів даного урочища, визначення морфологічних властивостей ґрунтів. Виявити внутрішньофаціальні зміни фізичних властивостей чорноземів типових на досліджуваній території.

Об’єкт дослідження: чорноземи типові урочища “Степ Панталиха” в межах Теребовлянського району Тернопільської області.

Предмет дослідження: фізичні та морфологічні особливості чорноземів типових урочища “Степ Панталиха” в межах Теребовлянського району Тернопільської області.

Типові чорноземи найпоширеніше зустрічаються в південній частині лісостепу. Мають найхарактерніші морфологічні ознаки чорноземів: потужний гумусований профіль (>80 см), неглибоке залягання карбонатів (у верхньому перехідному горизонті або в його нижній частині). Найголовнішим для нас є той факт, що дане урочище важається останнім роззореним степом, частина якого є цілиною, яка не порушувалась вже близько 50-60 років.

Розділ 1. Умови грунтотворення

1.1. Геологічна будова.

Територія району розташована в межах Волино-Подільської плити, яка є частиною давньої Східно-Європейської платформи. Вік цієї платформи становить понад 500 млн років. Вона належить до найдавніших ділянок суші. Давні докембрійські породи поховані під осадовими породами протерозою, палеозою, мезозою та кайнозою, товщина яких 1500-3000 м.

Докембрій «Волинська серія», за даними глибоких свердловин, пробурених біля м. Бучач і с. Хмелівка Теребовлянського району представлений темно-сірими базальтами, туфами. Абсолютний вік цих базальтів становить 538 млн років.

Породи силуру відслонені в долинах Серету, Гнізни. Вони представлені пісковиками, сланцями, прошарками вапняку. У верхньому силурі море наступало на сушу і захопило майже всю Волино-Подільську плиту, яка перетворилася на рівнину.

Девонські відклади залягають поверх силурійських. До них належать аргіліти, пісковики, алевроліти, вапняки. Ці відклади дають змогу стверджувати, що в ранньому девоні територія району, як і всієї Тернопільської області, була приморською рівниною. Девонські відклади в межах району поширені в долині річки Серет. Це так званий «Теребовлянський пісковик».

Оскільки в юрський період територія району була суходолом, то відклади юри тут мало поширені.

У кінці мезозою — на початку кайнозою територія Подільської височини зазнає коливних рухів. У палеогені відбувається опускання земної кори на даній території і вона знову захоплюється морем. У той час утворюються піски, мергелі, пісковики, які заповнюють знижені ділянки поверхні.

Територія Подільської височини почала підніматися в неогеновому періоді кайнозойської ери.

Протягом неогенового і четвертинного періодів кайнозойської ери поверхня району, як і області, формувалася під впливом вивітрювання, а також текучих вод. Вивітрювання корінних порід (крейди, мергелів) призвело до утворення лесів. На лесових відкладах утворилися чорноземні ґрунти. Відклади неогену поширені у вигляді вапняків та пісковиків.

За фізико-географічним районуванням Тернопільське плато є частиною Подільської височини

Поверхня плато плоска або злегка хвиляста. Абсолютні висоти в північній частині — від 400 м і більше, на півдні та південному сході поступово спадають до 320 - 350 м, відносні висоти — 15 - 20 м; лише долини найбільших річок Серет і Стрипа врізані до 40 - 60 м.

1.2. Геоморфологічна будова.

Степ Панталиха розташований на Тернопільському плато Подільської височини в західній частині Правобережного лісостепу.

Сучасний рельєф Тернопільського плато сформувався відповідно до геологічної будови та історії розвитку земної кори. Тут збільшуються висоти і поверхня його стає горбистою, абсолютні висоти складають 210 - 250 м. Річкові долини мають меншу глибину, пологі схили й широке дно. Нахил території району з півночі на південь визначив меридіанний напрям і паралельність рік Серету та Стрипи.

Місцевість району має вигляд схилястого плато, прирічкові схили почленовані мережею ярів і балок. Північно-східна частина Теребовлянського району — це відроги  Товтрового кряжу. Гори Могила (379, 5 м), Макова (363, 1 м), Безіменна (380, 2 м), Бучина (376, 8 м) утворюють висоти південно-західної частини району.

У багатьох місцях межиріччя майже ідеально плоскі, що ускладнює дренаж атмосферних вод, сприяє надмірному зволоженню ґрунтів і приводить до оглеювання чорноземів (степ «Панталиха» на вододілі Серету і Стрипи). Тут поширені карстово-просадочні западини різної форми (від блюдцеподібних до коритоподібних) і розмірів. Раніше вони були заповнені водою і утворювали невеликі озерця. Зараз ця територія осушена і розорюється.

На Тернопільському плато, річкові долини Серету і Стрипи врізані лише на 40 – 60 м. Долини річок та їхніх приток мають досить широкі (місцями більше кілометра) заболочені заплави, зручні для будівництва ставків і більших водойм.

Річкові долини глибоко врізані, мають плоске дно, заплавна тераса високого рівня. На ній виділяються урочища левад з пишною, лучною рослинністю, під якою сформувалися лучно-чорноземні ґрунти. Вони повсюдно розорані і використовуються для посіву овочевих культур.

Загалом поверхня району має вигляд рівнинного, злегка хвилястого плато. Лише прирічкові схили густо почленовані ярково-балковою мережею, що надає їм гірського вигляду.

Найбільш піднятою ділянкою є південно-західна частина, де виділяються такі висоти: г. Могила — 380 м, Макова Гора — 363 м, а також лісистий клин між Серетом і Гнізною, так звана Теребовлянська бучина — 379,7 м.