2. Нормативно – правове забезпечення фінансування соціальної сфери

Формування будь-якої галузі права та становлення її як частини національного законодавства, не можливо без належної системи правових норм, які у випадку соціального забезпечення спрямовані на регулювання суспільних відносин, шляхом розподілу позабюджетних коштів з відповідних фондів соціального страхування, а також перерозподілу частини бюджетних коштів для забезпечення потреб фізичних осіб у випадку втрати заробітку чи трудового доходу, травм та професійних захворювань, необхідності додаткової допомоги при вихованні дітей чи у зв’язку з утриманням інших осіб, та в інших випадках передбачених законом.

Саме для чіткого регулювання таких соціальних проблем, та соціальних ризиків, які спіткають особу протягом її життя, і має бути детально розроблена і впроваджена система норм права, які надають гарантії соціального забезпечення всім верствам населення, та сприяють розвитку соціально-економічних відносин [19].

Через історичний розвиток Україні, як незалежної держави, після розпаду СРСР, спаду виробництва, переходу до ринкових відносин інфляції і безробітті гостро постало питання створення системи захисту соціальних прав. Поступово держава здійснювала свою політику у сфері оновлення соціального законодавства та переходу від підзаконного регулювання суспільних відносин, до законодавчого.

Закони приймалися не лише щодо забезпечення пенсіями, але й щодо надання допомог, соціальних послуг, пільг і компенсацій. За короткий термін було створено багато нормативно-правових актів, різної юридичної сили у сфері права соціального забезпечення України [29].

Право на соціальне забезпечення в Україні, як в суверенній, незалежній, демократичній соціальній та правовій країні є невід’ємним і гарантується Конституцією України, яка відповідно до принципу верховенства права має вищу юридичну силу. Соціальні права - це можливості людини щодо забезпечення належних соціальних умов життя, їх завдання - забезпечити можливість нормального фізіологічного існування людини в суспільстві.

За Конституцією, до них належать право на працю, право на страйк, право на відпочинок, право на житло, право на соціальний захист, право на безпечне для ,життя і здоров’я довкілля, право на достатній життєвий рівень, право на захист сім’ї, дитинства, материнства і батьківства, право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування. Право на соціальний захист є одним з конституційних прав громадян України.

Нормативно-правові акти є їх основною складовою і поділяються на:

Закони, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств та органів місцевого самоврядування;

Нормативно-правові договори, міжнародні договори, Генеральні, галузеві, регіональні угоди та колективні договори.

В Україні відсутній єдиний кодифікований акт з питань регулювання соціальних відносин, а тому особливе місце в цій сфері займають акти Міністерства праці і соціальної політики України, а також органи соціального страхування. За юридичною силою акти поділяються на загальні і спеціальні. Загальні характерні для поширення на всій території країни, а спеціальні врегульовують певні питання на локальному рівні. Через наявність розгалуження владних повноважень у державному апараті та апараті відповідних соціальних фондів, створено велику кількість нормативно-правових актів, що регулюють відносини загальнообов’язкового державного соціального страхування, щодо пенсійного забезпечення, щодо надання допомоги, пільг та соціального обслуговування та інших [19].

Законодавцем створено відповідну систему норм для виконання поставлених задач з соціального забезпечення, до цієї системи входять Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» , та міжнародні договори і угоди, ратифіковані парламентом.

Значним недоліком у зазначеній системі є не своєчасний розвиток соціальних програм, якісна кількість коштів, яка надається громадянам у передбачених законом випадках не має ефективності, через повільний розвиток цих систем. Помилкою законодавця при прийнятті рішень в соціально-економічних сферах є копіювання деяких актів інших країн з більш розвиненою економікою, що в свою чергу несе негативні наслідки у вигляді недостатнього фінансування окремих програм, які не можуть виконати в необхідній кількості покладених на них задач та гарантувати прописані права громадян.

Через це збільшується навантаження на інші соціальні сфери, які використовуються для накопичення і акумулювання необхідної кількості коштів, через що розвиток даних сфер діяльності уповільнюється чи зовсім зупиняється, та завдає ще більшої шкоди економіці в цілому. При створенні нормативно-правових актів слід відштовхуватися від реальних показників економічного, соціального та політичного становища. Створені програми повинні бути адаптовані для того суспільства, де вони будуть використовуватися. Рекомендацією є проведення повного реформування існуючого законодавства, для збільшення ефективності соціальних програм та зменшення тиску на фізичних осіб, шляхом отримання коштів для цих програм з інших, переважно державних джерел [19]. Реформація систем існуючих нормативно-правових актів з питань соціального забезпечення є необхідним кроком, і не може залишатися сталою у час, коли економічні, соціальні, культурні, політичні та інші сфери права розвиваються.