Розділ 2. Остап Луцький – організатор та ідеолог українського кооперативного руху

Під впливом літературної полеміки щодо важливих для суспільства тем О. Луцький усвідомив необхідність власної практичної діяльності на ниві українського суспільного розвитку. Шукаючи конкретного поля праці для народу, у 1907 р. на запрошення Степана Смаль-Стоцького, відомого на Буковині українського вченого, мовознавця і педагога, який свою наукову діяльність вміло поєднував з активною, в т.ч. й кооперативною, громадською роботою, О. Луцький переїхав до Чернівців, де став співредактором часопису «Буковина» (1907-1914). Протягом цих років він фактично редагував часопис, що дуже позитивно позначилось на якості газети. Поряд з редакторсько-публіцистичною працею в «Буковині» він допомагав С. Смаль-Стоцькому: їздив по буковинських селах, створював кредитні спілки, сільськогосподарські кооперативи, читальні «Просвіти». Так розпочалась кооперативна діяльність О.Луцького. У 1910 р. він очолив «Селянську касу» – oб’єднання сільських кредитових кооперативів на Буковині. Так, у 1910 р. він був співорганізатором «Селянської каси», об’єднання сільських кредитних кооперативів у Чернівцях, і став членом її дирекції. [31, с.153].

У цьому ж році, 25 жовтня, O. Луцький одружився з донькою С. Смаль-Стоцького – Орисею, яка стала йому вірним другом і порадником.

Початковий етап кооперативної діяльності О. Луцького перервала Перша світова війна. Разом з трьома молодшими братами він пішов на фронт у лави австрійської армії. За проявлену неабияку хоробрість був нагороджений однією з найбільших відзнак австро-угорського війська – срібною медаллю, якою дуже пишався. У 1918 р. О. Луцький був ад’ютантом архікнязя Вільгельма фон Габсбурга-Льотрінгена (прозваного Василем Вишиваним), під командуванням якого входив до Легіону Українських Січових Стрільців. Разом з ним О. Луцький повернувся до Львова, де допомагав Василеві Вишиваному переховуватись від польських переслідувань.

З початком українсько-польської війни 1918-1919 років Луцький став сотником Української Галицької армії, потім служив начальником 4-ї Золочівської бригади, був старшиною генштабу Армії Української Народної Республіки, забезпечував, зокрема, зв’язок головного отамана Армії УНР С. Петлюри з начальником Польської держави Ю. Пілсудським [28, с.318].

Після завершення війни О. Луцький повернувся на Львівщину, де використовуючи досвід кооперативної роботи, активно включився в процес відбудови української кооперації на Стрийщині: відновив роботу філії товариства «Сільський господар», став співзасновником Окружного союзу кооперативів, членом Надзірної ради «Маслосоюзу» [28, с.319].

Високий авторитет, знання і природний нахил до громадської роботи дозволяли О. Луцькому поєднувати працю в кількох керівних органах української кооперації в Західній Україні: з 1928 р. по 1939 р. він був керівником організаційного відділу Ревізійного союзу українських кооперативів (РСУК) – центрального кооперативного об’єднання, організаційного і ревізійного осередку української кооперації; з 1930 р. по 1939 р. – головою Ради верховного об’єднання споживчої кооперації «Центросоюз» і членом Ради організаційного і ревізійного центру української кредитної кооперації «Центробанк» [21, с.360].

Як керівник організаційного відділу РСУК, О. Луцький докладав багато зусиль для підвищення кваліфікації працівників керівних кооперативних інституцій. У статті «Три роки», що була опублікована в «Господарсько-кооперативному часописі» у 1935 р., він писав: «Ми повинні стежити за добором щонайліпших людей до проводу в усіх наших кооперативах. Окружні союзи, що тепер скріпилися матеріально, мусять мати на увазі, що їх провідники мають розпоряджати якнайвищим знанням економіки, аграрної політики і кооперативної ідеології…» [17, с.1-2].

Керівникам вищої ланки О. Луцький рекомендував збирати урядовців і практикантів у позаробочій обстановці «для вільного обміну думками та зміцнення співпраці». При цьому він застерігав, що організацію і постійний контроль у кооперативних установах не вдається вести послідовно за однією схемою, тому для їхнього нормального функціонування потрібна ініціатива і творча думка [20, с.24].

Багато резолюцій загальних зборів РСУК і навіть проекти резолюцій кооперативних з’їздів у 1930-1932 рр. здебільшого писав О. Луцький. Зокрема, він розробив і 29 грудня 1932 р. представив на затвердження на загальні збори РСУК трирічний план роботи для кожного виду кооперативів на 1933-1935 рр. Окремі положення цього плану не співпадали напрямам розвитку кооперації, накресленим VI і VII Крайовими кооперативними з’їздами, що відбулися у 1929 і 1932 рр., але О. Луцький, скурпульозно проаналізувавши резолюції з’їздів, вніс корективи і зумів переконати членів Ради РСУК, учасників загальних зборів, у своїй правоті. План його, без жодної поправки з боку учасників зборів, був схвалений і згодом стовідсотково виконаний [23, с.82].

Завдяки цьому плану вдалося вивести з-під удару українську кооперацію в роки господарської кризи 1929-1932 рр., та в умовах наступу польських урядових чинників на неї. В польському журналі «Poradnic Spółdzielni» 1 липня 1933 р. було надруковано статтю маршалка Юзефа Пілсудського під назвою «Трилітній план праці української кооперації», в якому він звинувачував О. Луцького в тенденційності і недостовірності інформації щодо ставлення польського уряду до українського кооперативного руху, бо, мовляв, ні уряд, а тим більше польська кооперація, не роблять українській кооперації ніяких перешкод, а навпаки, сприяють її розвитку. Він відповів маршалку своєю публікацією під назвою «Одвертий лист до д-ра Юзефа Маршалка», в якій досить різко, опираючись на факти, довів, що польська влада нищить українську кооперацію, яка розвивається відповідно до польського законодавства [20, с.23].

Також О. Луцький дбав про розвиток кооперативної преси. Сам кооператор, як талановитий автор, часто виступав на сторінках часописів . Так, майже в кожному номері «Господарсько-кооперативного часопису» публікувались його практичні поради, рецензії на вітчизняні і зарубіжні видання з питань кооперативного руху, аналітичні статті щодо діяльності кооперації в цілому і окремих об’єднань зокрема [23, с.82].

Кооператор завжди відзначав, що моральні принципи кооператизму ґрунтуються на християнських засадах. Погоджуючись з думками європейських письменників та філософів О. Луцький переконливо доводив, що лише християнська наука є дороговказом для подальшого розвитку кооперації. У статті «Христос в кооперації», що була опублікована в «Господарсько-кооперативному часописі» 1931 р., він не випадково цитував Райффайзена: «Християнська любов до ближнього зродила мої кооперативи. В цій любові міститься все основне цілої організації. Її фундаментом є Христові слова: що-небудь ви зробили один для одного з цих менших братів, мені це ви зробили…». А далі існуючому гаслу «кожний за себе, брат на брата, останнього пси з’їдять» О. Луцький протиставляє своє кредо: «Один за всіх, всі за одного!»[18, с.4-5].

Як колишньому власнику фільварку, йому були добре знайомі проблеми українського селянства. Зокрема, у статті «Ефективність 262 галицько-волинських і поліських селянських господарств в господарському 1929-1930 роках», опублікованій на сторінках «Кооперативної республіки» у 1932 р., автор на основі аналізу статистичних відомостей підвів підсумки господарського року в трьох східно-галицьких воєводствах та на Волині і Поліссі. Із сухих статистичних даних О. Луцький зумів зробити висновки щодо рентабельності селянських господарств і дати практичні поради селянам щодо раціонального ведення господарювання. Проблемі прибутковості селянських господарств Луцький присвятив статтю «Готівкові приходи і розходи селянських родин в 1929-1937 роках» [28, с.321].

У статті «Велика ціль кооперації» О. Луцький писав «Наш український нарід з давна-давен не є господарем на своїй землі, не є керманичем свойого життя, бо наші малоземельні селяне, дрібні ремісники та бідніщі робітники – це майже цілий наш нарід. Фабриканти, банкіри, дідичі, купці, державна влада – уся не в нас… не українська… Тим часом нарід, що не є господарем цілого свойого життя, властиво й не є народом. Це чужий наймит. І самі жалі й нарікання на кривду і навіть сліпі бунти мало помагають такому «народови». Мусимо здобути знання й силу дотеперішніх господарів свойого життя, мусимо взяти в свої руки керму в капіталі, промислі, хліборобстві та купецтві своєї землі і нарешті забезпечити це все державною владою. Щойно тоді з українських людей утвориться український нарід!...» [7, с.1-2.].

На думку О. Луцького, кооперація була покликана допомогти селянинові правильно організувати свою господарську діяльність. У статті «Наше найближче діло» він писав: «Чимраз глибша біда на селі, чимраз тяжчі умови для експорту сільських продуктів наказує нам чимскоріше приступити до планової співпраці скооперованих українських міщан зі скооперованими українськими селянами в справі безпосередньої достави сільських продуктів» [14, с.1].

У своїх статтях він послідовно обґрунтовував думку, що сила кооперації – в її масовості, а одним з головних завдань її вважав виховання людини-громадянина, активного члена кооперативного руху. У статті «Велика ціль кооперації» О. Луцький писав: «Добра кооперація дасть нам: нову, кращу, справдішню людину; зробить із нас незалежний, вільний нарід; заведе справедливий лад на цілім світі! Оце – велика ціль кооперації!... Кооперація приучає членів кооперативи, селянина, ремісника чи робітника, працювати для загального добра об’єднаних… Кооперація над усе ставить вільну самодіяльність та рівність» [7, с.2].

«Людина – найбільша цінність, – переконував О. Луцький читачів «Господарсько-кооперативного часопису» у статті «Моральні сили в кооперації». – Без людей, знання і найвищих якостей нічого не вдіємо. Без людей цього типу можемо мавпувати кооперативні форми, але в нашій праці не буде нічого тривкого, нічого творчого. Найважливішою умовою всіх наших успіхів є якнайвища сила духа в проводі і численності нашої організації… виховуємо серед нас великі характери, людей із живим громадським сумлінням, фанатиків важкої, але постійної будучої праці, бо тільки з такого середовища може вийти нова краща для нас будуччина» [13, с.2-3]. Ці слова Луцького по-праву можна вважати його заповітом, і хоча їм більше восьми десятків років, вони актуальні і сьогодні.

Поширення ідей кооперації серед українства О. Луцький вважав запорукою успішного розгортання кооперативного руху. «Може якраз цим і відрізняється наш повоєнний кооперативний рух від довоєнного, що РСУК не вдовольняється українськими сильними підприємствами, але справді дбає, щоби ми всіма нашими підприємствами здійснювали кооперативну ідеологію» – писав він у своїй статті «Маніфест про кооперативний світогляд»[11, с.6].

Незважаючи на велику зайнятість, О. Луцький знаходив час для практичної просвітницької діяльності: викладав на Вищих кооперативних курсах торговельно-кооперативної школи та на курсах для кандидатів на український духовний сан при Богословській академії, бо ж більшість священиків брали активну участь в кооперативному русі; був ініціатором створення т.зв. «вакаційних» курсів РСУК (1935-1939), головною метою яких було виховання керівних кадрів кооперації. І. Витанович назвав О. Луцького «найцікавішим викладачем» курсів [21, с.360].

Часто РСУК, за ініціативи О. Луцького, організовував поїздки до країн з високим рівнем розвитку кооперації – Данії, Швеції, і такі візити, безумовно сприяли піднесенню фахового рівня кооператорів. Проводились поїздки і до Радянської України. Під час візиту західноукраїнських кооператорів на Херсонщину діяч розпитував місцевих селян, як вони ставляться до більшовицької діяльності. У більшості відповідей прозвучало: «Вони нам не дають трудитись». Згодом, свої враження від поїздки О. Луцький виклав у своїй статті «Кооперативна наука», гнівно засудивши прояви тоталітаризму в кооперації, що мали місце в Радянській Україні [9]. Слід зауважити, що О. Луцький досить часто у своїх виступах навіть на представницьких міжнародних зібраннях неодноразово вимагав виключення радянської кооперації, яка не мала нічого спільного з демократичними принципами, з членів Міжнародного кооперативного союзу.

Головні тези своїх міркувань з приводу українського кооперативного руху О. Луцький планував викласти в книзі під назвою «Суттєві прикмети української кооперації», яку готував до друку у 1938-1939 рр., проте здійснити свій задум до початку Другої світової війни не встиг [20, с.25].

Багато уваги у своїй теоретичній і практичній роботі О. Луцький приділяв проблемі взаємовідносин української кооперації з польськими урядовими чинниками. Його дуже хвилювало те, що наступ на українську кооперацію здійснювався послідовно і систематично, хоча в економічному плані вона не створювала загрози для інтересів польського суспільства. У своїй статті «Кооперативна наука» він писав: «Коли українці у воєводствах з більшістю українського населення власними силами організовують життєздатну і в деяких напрямках навіть взірцеву українську кооперацію – це шкідлива політика, це не можна робити» [9, с.2].

«Наша кооперація вважає необхідною для своїх членів … засаду про політичну незалежність, засаду про обов’язкове спомагання культурних потреб нації» [10, c.35]. Кооперативний рух, на думку теоретика, потребував від влади «повної вільності для праці кооперативних підприємств, організованих на основі своїх власних засад», тому вважав недопустимими «зусилля влади політично контролювати їх діяльність» [10, c.55].

Отже, як довголітньому керівникові Ревізійного союзу українських кооперативів О. Луцькому по праву належить чільне місце серед провідних українських діячів, які відіграли важливу роль у формуванні підвалин економіко-правової концепції національної кооперації. Всі свої зусилля він посвятив ідеї національно-економічної незалежності українського народу, а засобом досягнення цієї мети вважав створення всенародної кооперативної організації, покликаної виховати українців справжніми господарями своєї землі.