2. Норми оздоровчо-рекреаційної рухової активності для дорослих

При визначенні норм оздоровчо-рекреаційної рухової активності для дорослих на перший план виходить єдиний важливий чинник – збереження здоров'я.

Між рівнями захворюваності і смертності, з одного боку, і рівнем рухової активності, з іншого, існує тісний зв'язок. В основі всіх фізіологічних функцій дорослої людини, що забезпечують її взаємодію із зовнішнім середовищем, включаючи механізм гомеостазу, лежить рухова діяльність. Звідси випливає, що якщо рух є обов'язковою складовою всіх видів гомеостазу, то рухова діяльність повинна характеризуватися постійністю своїх характеристик. Отже, розвиток організму в дитячому й молодому віці та збереження оптимальних функціональних параметрів життєдіяльності у зрілому та літньому віці можливі лише за умови максимального задоволення біологічних потреб організму в русі. Невиконання цієї фундаментальної умови тягне за собою явні чи приховані патології окремих функціональних систем.

Визначаючи гігієнічні норми рухової активності для дорослого населення, слід враховувати, що рівень рухової активності, як правило, поступово підвищується до досягнення піку моторного потенціалу, яке припадає на першу половину першого зрілого віку. Після цього відбувається процес удосконалення координаційних механізмів життєдіяльності всіх функціональних систем; для його ефективного протікання має бути достатньо рухового потенціалу, набутого в попередні періоди життя. В подальшому рівень рухової активності може довго залишатися постійним за умови орієнтації особистості на принципи здорового способу життя і розвитку життєвих процесів за оптимістичним сценарієм.

У літньому та похилому віці рухова діяльність в усьому розмаїтті форм її прояву виступає як свого роду антитеза, засіб і метод боротьби із процесами інволюції. Для того щоб ця боротьба мала ефективні наслідки, необхідно з віком поступово підвищувати витрати часу на заняття фізичною культурою. Але при цьому слід пам'ятати, що, з іншого боку, відносне збільшення часового компонента рухової активності в цьому віці є невідворотним і фізіологічно виправданим результатом зниження інтенсивності виконуваних вправ. Тому сумарні енерговитрати в цілому залишаються приблизно незмінними. Фахівці вважають, що важливою ознакою здатності організму до підтримання гомеостазу є стабільність маси тіла як інтегрального показника стану здоров'я.

Гіпокінезія, викликана дефіцитом рухової активності і пов'язана з порушенням діяльності життєво важливих систем організму багатьох осіб зрілого віку, стала чи не основною хворобою дорослого населення в наш час. Недостатність рухової активності призводить до того, що люди скаржаться на проблеми з диханням під час навіть малих фізичних навантажень, зниження працездатності і хронічні перевтомлення, болі в серці, у спині (що є наслідком слабкості м'язів, які підтримують хребет), порушення сну, послаблення концентрації уваги, підвищення нервово-емоційної збудженості й т. п. Виражені та стійкі порушення здоров'я, викликані тривалим дефіцитом рухової активності, з віком поступово стають незворотними. Звідси гіпертонічні хвороби, атеросклероз, ішемічні хвороби серця, інфаркти, захворювання судин, порушення постави з ураженнями кістково-м'язового апарату та інші захворювання, що переслідують людей у літньому віці.

Основна мета нормування оздоровчо-рекреаційної рухової активності у зрілому та літньому віці – економізація та стимуляція всіх функцій організму. Ефект економізації полягає у зменшенні величини показників функціональної діяльності організму (наприклад, частоти серцевих скорочень або частоти дихання) у стані спокою. Сутність ефекту стимуляції – у підвищенні функціональних резервів, працездатності, загальної витривалості. Непрямим наслідком цих процесів є покращення самопочуття, бадьорість, нормальні сон та апетит.

Основна умова нормування рухової активності дорослої людини – суворе узгодження її обсягів, спрямованості та інтенсивності з функціональними можливостями організму. Цей принцип сам по собі свідчить про першорядну важливість індивідуальних критеріїв нормування рухової активності. Це необхідно для максимального врахування функціональних резервів, індивідуальних потреб у рухах.

Особам із низькими функціональними резервами і відносно малою звичною руховою активністю необхідні додаткові незначні обсяги навантажень для досягнення основної мети нормування оздоровчо-рекреаційної рухової активності. Зв'язок необхідного обсягу рухової активності з тренованістю у зрілому та літньому віці полягає в тому, що чим вищий рівень тренованості, тим більше зусиль необхідно докладати для підтримання цього рівня. Оптимальними вважаються такі дози навантажень, які за мінімальної рухової активності і кратності занять фізичними вправами сприяють досягненню стійкого оздоровчого ефекту, забезпечуючи при цьому й раціональне використання часу, що відводиться на рухову активність.

Існують різні погляди на визначення норм рухової активності для дорослих. Важливе місце серед них посідає концепція нормованих енерговитрат, згідно з якою енерговитрати дорослої людини, крім основного обсягу витрат на роботу м'язів, повинні становити мінімум 1200-1500 ккал. Це може забезпечити нормальне функціонування організму і необхідну працездатність. Якщо рухова активність менша від норми, виникає дефіцит м'язової діяльності, який компенсується за рахунок спеціально організованих занять.

При нормуванні оздоровчо-рекреаційної рухової активності літніх осіб слід враховувати, що в літньому віці порівняно з молодим оздоровчі ефекти спеціально організованої рухової активності виражені більш яскраво, про що свідчать результати багатьох наукових досліджень. Фізкультурні заняття з оптимальними навантаженнями сприяють підвищенню адаптації організму до негативних чинників оточуючого середовища. У літніх осіб покращується скорочувальна здатність міокарда, зменшується потреба в кисні, підвищується вміст глікогену, білка, активність ферментів, необхідних для тривалої та інтенсивної роботи серця. Як наслідок, економізується його робота, збільшуються енергоресурси. Основні фізіологічні показники у стані спокою літніх осіб, для яких правилом є оптимально нормована оздоровчо-рекреаційна рухова активність, перебувають на більш економному рівні, максимальні можливості при роботі м'язів вищі, морфофункціональні характеристики дихальної системи кращі, функції дихання реалізуються більш ефективно.

Вихід за межі норм оздоровчо-рекреаційної рухової активності, неадекватні навантаження, які перевищують функціональні резерви організму осіб зрілого та літнього віку, часто мають негативні наслідки і можуть стати причиною незворотних змін в організмі. Критичний максимум рухової активності – те, що повинно застерегти від надмірності тренувань, запобігти перенапруженню функціональних систем організму; з іншого боку, критичний мінімум – те, що повинно забезпечити адекватність фізичних навантажень індивідуальним характеристикам організму.