44. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість).

Правотворчість - самостійний вид державної діяльності, пов'язаний із прийняттям, зміною або скасуванням норм права. Правотворчість включає в себе два аспекти, перший з яких — діяльність компетентних органів держави або усього народу, другий — результат цієї діяльності. Ознаки правотворчості: 1.     Здійснюється державою або народом (громадянами держави). 2.  Полягає у створенні нових норм права або у зміні чи скасуванні існуючих. 3.  Завершується прийняттям письмового акта-документа (нор­мативно-правового акта). 4.  Відбувається згідно із чітко регламентованою нормами пра­ ва процедурою. До функцій правотворчості,відносять функцію регулювання суспільних відносин, фун­кцію оновлення правового матеріалу, функцію ліквідації прогалин у праві, систематизаційну (функцію упорядкування правового ма­теріалу). Загальні принципи нормотворчості: Гуманізм - урахування загальнолюдських цінностей, міжна­родних стандартів прав людини. Гласність - відкритість для громадськості (інформування на­селення, надання можливості обговорення проектів у засобах ма­сової інформації тощо). Демократизм - можливість народу реалізовувати безпосеред­ню демократію шляхом прийняття рішень під час референдуму, а також його участь через народних обранців у процесі правотвор­чості. Системність - суворий облік усіх актів системи законодав­ства, узгодження положень нових актів з положеннями вже діючих. Науковість - використання досягнень науки та наукових ме­тодів у процесі правотворчості, проведення наукової експертизи проектів нормативно-правових актів. Законність - дотримання встановленої у законі процедури прийняття нормативно-правових актів. Спеціальні принципи:                                  Професіоналізм, Плановість, Оперативність, Ретельність та ін. Створюючи норми права, держава може діяти у різних фор­мах: безпосередньо (через свої уповноважені органи), у формі спільної діяльності (державний орган та інший суб'єкт) або шляхом передачі окремих своїх повноважень на видання нор­мативно-правових актів недержавним організаціям. Безпосередня правотворчість - видання нормативно-право­вих актів органами держави та її посадовими особами. Спільна правотворчість - спільне видання нормативного доку­мента декількома державними органами або державним ор­ганом та недержавною організацією (договір між органом вико­навчої влади та профспілкою). Санкціонована правотворчість - надання державного за­хисту нормативним актам, прийнятим недержавними органами та організаціями. Держава ніби «санкціонує» прийняття нор­мативно-правових актів іншими суб'єктами. Делегована правотворчість — це правотворчість державного органу, якому передані правотворчі повноваження іншого дер­жавного органу, наділеного правом видавати нормативно-пра­вові акти вищої юридичної сили. Так, прикладом делегованої правотворчості є наділення органу виконавчої влади правом видавати документи, прирівняні за юридичною силою до за­конів. За юридичною силою прийнятого нормативно-правового акта виділяють законотворчість та підзаконну правотворчість. Законотворчість - це діяльність з підготовки та прийняття за­конів. Прийняття законів - прерогатива народу або вищого предс­тавницького органу держави - парламенту. У конституціях, як правило, визначається перелік питань, що встановлюються або визначаються виключно законами. Правотворчість усіх інших суб'єктів є підзаконною, ця діяльність здійснюється на основі закону та відповідно до ньо­го. Головним призначенням підзаконної правотворчої діяль­ності є допомога втіленню положень закону у життя. Юридич­на сила прийнятих державними органами підзаконних актів залежить від того місця, яке посідає правотворчий орган в ієрархічній системі державних органів (глава держави, уряд, центральні органи виконавчої влади, органи виконавчої влади на місцях тощо). За функціональним призначенням розрізняють поточну та систематизаційну правотворчість. Поточна правотворчість пов'язана із завданнями первинно­го врегулювання або охорони суспільних відносин. Систематизаційна правотворчість — діяльність з упорядку­вання нормативно-правових актів, що мають спільний предмет правового регулювання. Результатом цієї діяльності є створен­ня нового нормативно-правового акта, як правило, кодексу. За галузевою належністю (предметом правового регулю­вання) правотворчість поділяється на основі визначення право­вої галузі, до якої належить прийнятий нормативно-правовий акт. Так, діяльність за прийняттям Кримінального кодексу на­лежить до кримінально-правової правотворчості.