23. Предмет і метод правового регулювання. Прийоми правового регулювання.

Критеріями побудови системи права е предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання. Правове регулювання - це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед, норм права. Предмет правового регулювання — це сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих нормами права. Він вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права. Це дає змогу узагальнити норми права, які регулюють певне коло суспільних відносин, у галузь права. Що ж є предметом правового регулювання? Це суспільні відносини, які мають такі ознаки.  1. Право регулює відносини, що виникають між людьми та їх об'єднаннями. Не є предметом правового регулювання явища об'єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи - фізичні, хімічні, біологічні процеси, стихійні явища - землетруси, повені тощо. Однак, деякі з цих явищ і процесів або їх результати можуть враховуватись, як юридичні факти, 2. Право регулює відносини, суб'єкти яких є свідомими і вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини - психічно хворих . 3. Право регламентує найважливіші суспільні відносини, які мають принципове значення для держави, об'єднань людей. Коло таких відносин не постійне. Воно змінюється 4. Право регулює ті відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації. Дружба, любов, тощо не можуть підлягати правовому регулюванню, і підпадають під дію інших соціальних норм - моралі, звичаїв.  Метод правового регулювання — це сукупність прийомів і способів владного впливу держави на суспільні відносини. Він несе основний тягар в динаміці, "роботі" права, показує, яким чином регулюються суспільні відносини. Метод правового регулювання багато в чому орієнтований на способи правового регулювання: дозвіл, зобов'язання, заборону. Загальними є два методи правового регулювання: • імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суворообов'язковий, побудований на началах влади та підкорення, на відносинах субординації (метод "вертикалі"). Він передбачає жорстку регламентацію поведінки учасників правовідносин. Переважають заборони, обов'язки, покарання. Цей метод використовується в адміністративному, кримінальному праві; • диспозитивний (автономний) — побудований на началах автономії, юридичної рівності суб'єктів, згоди сторін (метод "горизонталі"). Він передбачає дозвіл і надає можливість суб'єктам права врегулювати відносини між ними в межах, визначених законом. Такий метод використовується у цивільному праві. ПРИЙОМИ:Дозвіл - тобто надання суб'єкту права на здійснення певних дій. Зобов’язання - це юридичне закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах..Заборона - це юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. 

24. Правовий режим: поняття і види. Різноманіття правових режимів

Правовий режим — це особливий порядок правового регулювання, який виражається у певному поєднанні юридичних засобів і який створює бажаний соціальний стан та конкретний ступінь сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права. Іншими словами, правовий режим передбачає певний порядок правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання залучених для його здійснення способів, методів і типів правового регулювання. Правові режими регулювання характеризуються такими основними ознаками: 1)    вони встановлюються законодавством і забезпечуються державою; 2)    мають на мел специфічним чином регламентувати конкретні сфери суспільних відносин, виділяючи в часі і просторі ті чи інші суб’єкти й об’єкти права; 3)    є особливим порядком правового регулювання, який складається із юридичних засобів і характеризується певним їх поєднанням; 4)    створюють конкретний ступінь сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів окремих суб’єкл’в права. Виділяють такі різновиди політичних режимів: 1. Демократичний. Він властивий насамперед країнам із соціально орієнтованою економікою, де існує сильний «середній клас». Державна влада здійснюється з урахуванням конституційних положень про розподіл влади, системи стримувань та противаг і т.д. Можна виділити дві групи ознак, властивих даному виду політичного режиму.Перша група це формальні ознаки: а) народ - основне джерело влади; б) юридичну рівність всіх громадян;в) переважання більшості над меншістю при прийнятті рішень; г) виборність основних        державних            органів.          д)поділ           влади 2. Авторитарний. Монополія на владу однієї групи, партії або коаліції, яка ні перед ким не підзвітна. (Саудівська Аравія, Бруней, Оман, Абу-Дабі, Дубай та ін.). 1)Повна або часткова заборона на діяльність опозиції.                                                      2)Сильно централізована моністична структура влади.                                                 3)Спадкоємство і кооптація як головні способи формування панівної політичної еліти.    4)Відсутність можливості не насильницької зміни влади. 5)Використовування силових структур для утримання влади. 3.Тоталітарний. Режим цілком грунтується на методах фізичного, психічного, ідеологічного примусу. Існують злиті партійно-державні органи. Законом встановлюються різні градації прав громадян. Місцеве самоврядування та поділ влади відсутня. 1)централізоване керівництво і управління у сфері економічної;  2)система загального контролю над поведінкою індивідів у сфері соціальної;      3)визнання керівної ролі однієї партії у сфері політичної і здійснення її диктатури;  4)панування офіційної ідеології у сфері духовної і примусове нав'язування її членам суспільства;                                                                                                                      4.Ліберально-демократичний режим є найбільш сучасною формою демократії. Ліберально-демократичний режим існує в багатьох країнах.. Ліберальний режим відстоює цінності індивідуалізму, протиставляючи його колективістський початків в організації політичного та економічного життя, які, на думку ряду вчених, ведуть в кінцевому підсумку до тоталітарних форм правління. З основного принципу демократичної держави (визнання народу джерелом влади) випливає висновок про спрямованість діяльності держави в цілому - в інтересах більшості громадян.  Економічну основу лібералізму становить приватна власність. Держава звільняє виробників від опіки, не втручається в економічну діяльність людей, а тільки встановлює загальні рамки вільної конкуренції товаровиробників. Воно ж виступає і в якості арбітра при вирішенні між ними суперечок. Ліберальний режим допускає існування опозиції. Більш того, при устойчівомлібералізме вживаються заходи до її культивування і навіть фінансової підтримки (наприклад, тіньових кабінетів в парламентах). Багатопартійність - необхідний атрибут ліберального суспільства.