19. Соціологія права. Правова соціалізація. Суспільна думка про право.

Соціологія права є міждисциплінарною наукою, що сформувалася на межі соціології та права. Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів: генезис, динаміку, структуру правових норм та їх роль у суспільстві, механізми їх реалізації в поведінці та діяльності особистості, групи, організації, інститутів, суспільства. Вона покликана досліджувати взаємозв'язки і взаємовпливи соціальної дійсності з правовими системами і нормами права, розглядаючи право як систему встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових норм, які регулюють суспільні відносини, дотримання і виконання яких забезпечується як методом переконання, так і методом примусу. Правова соціалізація Правова соціалізація (від лат. - суспільний) - це двосторонній процес взаємодії особи і суспільства, в якому особа оволодіває системою настанов і оцінювальних орієнтацій як стандартів правомірної поведінки, умінням визначати своє місце в суспільстві та зворотно впливати на формування правових цінностей суспільства. Ознаки правової соціалізації:1) є складовою частиною загальної індивідуальної культурної соціалізації, що залучає особу до універсального соціокультурного досвіду;2) є двостороннім процесом взаємодії особи і суспільства (на відміну від правового виховання, де соціальне середовище впливає на людину);3) спирається на правову спадщину попередників і правовий досвід (юридичну практику) сучасників;4) виражається в здобутті знань про правила законослухняної поведінки та в умінні здійснювати правові настанови в її межах;5) виявляється в умінні бути активним учасником правовідносин та визначати їх значущість для себе;6) відбувається під впливом не лише цілеспрямованих чинників (як у правовому вихованні), а й у стихійних, спонтанних.  Громадська думка. В даний час соціологи під терміном «громадська думка» розуміють: 1) сукупність суджень, що виробляються і поділюваних більш-менш широким колом людей, 2) соціальний інститут, тобто особливу форму соціальної організації і регуляції.Розглядаючи громадську думку в першому значенні, соціологи визначають його як сукупність оціночних суджень, що виражають ставлення соціальних груп до подій, процесів, явищ навколишнього світу. таким чином, громадське: 1) відображає реальність, 2) оцінює її.

20. Діалог правових культур. Правова акультурація і декультурація.

Правова культура тісно пов'язана з загальною культурою народу, базується на її засадах, служить відображенням рівня її розвитку. Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури - політичної, моральної. Це комплексний процес. Їх об'єднує спільність завдання - створення морально - правового клімату в суспільстві, який би гарантував особистості реальну свободу поведінки в поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечуючи її права, соціальну захищеність.  Тісні взаємодоповнення проявляються між правовою і моральною культурою. Оцінка правових явищ, здійснювана правосвідомістю, є не тільки правовою, а й моральною їх оцінкою. Тому, порушення законності, ігнорування законних прав та інтересів особистості завжди розглядаються як аморальні явища.  Діалог, що розгорнувся між культурами, наголошує Ю. Оборотов, виводить до формування парадигми партнерських відносин, заснованої на прагненні досягти взаєморозуміння, компромісу у формуванні «загальної мови», згоди думок і дій із протилежною стороною. Цією парадигмою стверджуються цінності комунікативного співробітництва, серед яких рівноправне партнерство, свобода і відповідальність кожної зі сторін, визнання самоцінності партнера, орієнтація на ненасильницькі методи вирішення конфліктів. Для такого партнерства необхідне налаштування на культурну, історичну, стилістичну специфіку кожної зі сторін, воно засновано на принципі взаємної додатковості культур, що мають різні системи цінностей. Національні правові системи не існують ізольовано. Вони взаємодіють одна з одною, ведуть нескінченний культурний діалог. Більше того, історія існування великих правових систем, як правило, починалася з запозичення (афінське, римське, західне право та ін Правова акультурація - це універсальний закономірний зв'язок між правом синхронно функціонуючих національних систем, що виражається у взаємному запозиченні (перенесенні і пристосуванні) ціннісних правових елементів однієї культури іншою, що призводить до їх уніфікації (конвергенції). Правова акультурація здійснюється різними шляхами і різними засобами: за допомогою законодавства і судової практики, за допомогою укладання договорів, а також приватним шляхом. Наприклад, правова акультурація, здійснювана вченими і викладачами, відбувається на рівні юридичної науки та юридичної освіти. На цій основі виокремлюються такі види правової акультурації: законодавча, судова, договірна і доктринальна.Акультурація — процес взаємного впливу культур, коли у процесі міжкультурних контактів засвоюються технології, взірці, цінності чужої культури, які своєю чергою змінюються та пристосовуються до нових вимог. Декультурація — втрата основної (сутнісної) частини рідної (вітчизняної) культури. Правова декультурація - запозичення певних правових положень однієї правової системи іншою без урахування національної правосвідомості, національних традицій.