16.Релігійні правові системи. Джерела індуського і мусульманського права

Характерні риси релігійних правових систем 1. Нерозривний зв'язок з релігією. Кожна правова система, що входить до цієї правової сім'ї, є частиною певної релігії — ісламу, індуїзму, іудаїзму, християнства. Норми права засновуються на релігійних уявленнях і віруваннях, унаслідок чого правові й релігійні норми тісно переплетені, а часто і збігаються.. 2. Розгляд права як результату божественного відкриття, а не як наслідку раціональної діяльності особистості і держави. 3. Персональний характер дії права. 4. Визнання соціальної цінності права. В усіх релігіях присутня ідея богоугодного характеру права і воно визнається необхідним елементом справедливого суспільного устрою.  5. Невизнання принципу формальної рівності прав людини. На відміну, наприклад, від романо-германської правової сім'ї, в якій цей принцип визнано як загальнолюдський, релігійні правові системи наділяють людину різним правовим статусом — правами й обов'язками згідно з належністю до певної групи, вирізненої за такими критеріями, як статевий, національний, релігійний або соціальний. Класичним прикладом може бути кастовий поділ в Індії, який визнаний і захищається індуським правом. . Основними джерелами індуського права визнаються веди, смріті, дхармашастри, нібандхази, доктрина, місцеві звичаї.Веди являють собою священні книги, які містять божественні приписи у збірниках релігійних пісень, молитов, гімнів, що з'явилися в період з XIV по VI ст. ст. до н.е. Веди не містять правові конструкції, виступають філософською основою та джерелом індуського права.Смріті містили окремі правила, які регулювали поведінку членів індуської громади, виступали коментарем до вед і не могли суперечити їм.Дхармашастри являють собою збірники приписів релігійно-морального і правового характеру. Вони містили правила, що регулювали поведінку не лише представників різних каст, але й влади і навіть богів.Нібандхази є коментарем до дхармашастр, що являли собою збірники висловлювань індуських філософів і знавців індуської релігії, в яких роз'яснювалися складні й інколи суперечливі положення, які містилися в дхармашастрах. Згідно з класичним індуським правом, законодавство не є джерелом права, оскільки "закон і накази - заходи, викликані тимчасовою необхідністю"176. Навіть при застосуванні закону суб'єкту правозастосування надана можливість розширювального його тлумачення з тим, щоб сприяти прийняттю рішення на основі справедливості. Мусульманське право являє собою правила поведінки при­бічників ісламу, основний зміст яких становлять зобов'язання щодо Аллаха та інших мусульман, а також санкції за їх пору­шення. Джерелами мусуль­манського права є Коран, сунна, іджма та кійас.1. Коран (араб. — «читання») — священна книга мусульман і перше за значенням джерело^мусульманського права, як й усієї мусульманської цивілізації. Лише незначна частина Корану стосується питань правових взаємовідносин мусульман, а також інших віруючих. Більшість положень присвячено питанням релігії та ісламської моральності. 2. Суна — свого роду тлумачення Корану в перші десятиріччя після смерті пророка Магомета. Суна укладалася протягом кількох століть (із VII по IX) і мала на меті викласти приклади з життя Магомета для керівництва віруючими своїх дій. Як і Коран, суна містить мало норм юридичного характеру, в ній домінують морально-релігійні положення. Коран і суна — джерела, на основі положень яких були встановлені норми шаріату і фікху.(доктрини,норми)3.  Іджма — третє джерело мусульманського права, за допомогою якого шукалися відповіді на питання, не вирішені Кораном і суною. Іджма являє собою узгоджений висновок стародавніх правників (муджтахідів) як знавців ісламу про обов'язки правовірного, наданий на підставі тлумачення Корану та суни. Лише будучи записаними в іджму, норми права, незалежно від їх походження, підлягали застосуванню.4. Кияс — рішення за аналогією. Правила застосування до нових схожих випадків розпоряджень, установлених Кораном, суною або іджмою, причому іджма має більше значення, ніж інші джерела.