1. Зміст методології юриспруденції. Підходи та методи осягнення правової реальності.

Методологія юриспруденції - це система підходів, методів і принципів наукового вивчення державно-правових явищ.

Методи теорії держави і права поділяються на: I. Загально-наукові: 1) Метод філософської діалектики, який передбачає вивчення державно-правових явищ у постійному русі, розвитку, як динамічні структури, а також у тісному взаємозв’язку; 2) Логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного; 3) Метод поєднання логічного та історичного; 4) Системно-структурний метод – передбачає розгляд всіх державно-правових явищ, як елемент системи, що утворюють єдине ціле. II. Конкретні методи: 1) Формально-догматичний – передбачає дослідження правових явищ у «чистому виді» поза політикою, мораллю, економікою та ін. (аналіз законодавства та практики його застосування тощо); 2) Соціологічний метод передбачає дослідження державно-правових явищ у соціальному зрізі (аналіз статистичних даних, документів, опитування, анкетування населення тощо); 3) Статистичний метод передбачає використання кількісних змін у розвитку державно-правових явищ, а також інших даних статистики (кількість злочинів та ін.); 4) Порівняльно-правовий передбачає співставлення юридичних понять, явищ та процесів і виявлення між ними схожості та відмінності (порівняльне правознавство, порівняльне державознавство); 5) Конкретно-історичний – передбачає дослідження в історичному аспекті за певний період; 6) Логічний метод – використовує основні закони формальної логіки та інші. III. Спеціальні методи, що ґрунтуються на досягненнях суспільних та технічних наук: 1) Математичний метод; 2) Кібернетичний; 3) Психологічний та ін. Всі методи в дослідженні предмета теорії держави і права застосовуються в сукупності.

Методологічний підхід - є одним із головних компонентів парадигми і розглядається як "ансамбль" взаємозалежних наукових методів.

Історичний підхід - заснований на вивченні державно-правових явищ у їхньому виникненні і розвитку. виявлення історичних фактів і на цій основі розумове відтворення історичного процесу, що розкривається через логіку, закономірності їх розвитку (історична школа права, історичні науки).

Логічний підхід. - При логічному підході об'єктивні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права розкривається шляхом їх вивчення на вищих стадіях існування, у яких концентровано виявляється і відновлюється в структурі і функціонуванні держави і права головні риси їх історичної еволюції, а це не потребує безпосереднього розгляду ходу реальної історії.

Герменевтичний підхід- ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації юридичних текстів, нормативно-правових, так інших правових документів, а також наукових монографій і інших письмових праць вчених.

Порівняльний підхід-спрямований на виявлення подібних і відмінних ознак між правовими і державними системами різних країн, їх елементів (галузей, інститутів і норм права або органів держави, інших державних інститутів), а також загальних і відмінних закономірностей їх виникнення, розвитку, функціонування.

Ціннісний (аксіологічний) підхід- ґрунтується на ряді філософсько-соціологічних концепцій. Згідно з ними людські діяння можуть бути осмислені лише у співвіднесенні з цінностями (благами), якими визначаються норми і цілі поведінки людей. У правознавстві цей підхід використовується при дослідженнях цінності права, правової культури, суспільної значущості (суспільної користі і суспільної небезпеки) діянь у сфері дії права.

Системний підхід.-Використання цього підходу припускає розгляд державних і правових явищ як цілісних сукупностей різноманітних елементів (складових частин), що взаємодіють між собою і навколишнім середовищем. До головних положень цього підходу відносяться такі:

Державно-правові явища як проекти зовнішнього світу та предмети пізнання мають цілісний характер, це обумовлює наявність у них таких властивостей, які не зводяться до суми властивостей їх частин.

Елементи будь-якого державного-правового явища, які є системою, взаємопов'язані між собою, так само як і кожне явище з множиною інших систем, причому інтерпретація (визначення) властивостей елементів чи систем залежить від властивостей системного цілого, частиною якого вони є.

Будь-яке державно-правове явище має динамічну природу, тобто йому властиві процеси виникнення, становлення, розвитку, зміни та припинення існування.

Функціонування та розвиток цих явищ здійснюється в результаті взаємодії з зовнішнім середовищем при приматі (домінуванні) внутрішніх закономірностей (його саморозвитку) над зовнішніми чинниками та закономірностями.