4. Господарські корпоративніспори

Корпоративні відносини - це відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні відносини мають комплексний характер і складну структуру. Так, корпоративні відносини включають групу внутрішніх відносин - їх суб'єктами є учасники (засновники) господарської організації, сама господарська організація (як юридична особа, суб'єкт права) та її органи, і групу відносин зовнішнього характеру, що виникають між господарською організацією і третіми особами.

Внутрішні корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають з участі в капіталі господарської організації. Внутрішні корпоративні відносини поділяються на такі групи:

1) відносини між учасниками (засновниками, членами, акціонерами) господарської організації. Ці відносини, як правило, мають цивільно-правовий характер (їх учасники рівноправні, автономні), засновані на договорі про створення господарської організації, який називається установчим або засновницьким;

2) відносини між господарською організацією та її учасниками. Такі правовідносини випливають не з договору між рівними суб'єктами, а з факту заснування господарської організації як юридичної особи і наділення її майном. Вони засновані не на принципах автономії волі і рівноправності сторін, а на принципах контролю, залежності, волі більшості;

3) відносини між різними органами господарської організації. Ця група належить до відносин владно-управлінського характеру.

Зовнішні корпоративні відносини визначаються як корпоративні відносини, учасником яких виступає господарська організація. До них, зокрема, слід віднести відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав при державній реєстрації господарської організації, видачі їй різних ліцензій і патентів, реєстрації емісій цінних паперів тощо.

Нормативно-правове регулювання:

Господарський кодекс, ЗУ «Про господарські товариства, ЗУ «Про акціонерні товариства», ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок», "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"

Особливості спорів:

3) Корпоративні спори віднесені до виключної підсудності та розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних та фізичних осіб - підприємців.

4) Є видом спорів, стороною в яких в господарському судіможе бути фізична особа

5. Задача про те, чи можна в той час як зупинене провадження задовільняти, подавати клопотання про застосування засобів забезпечення позову. Зміст такого клопотання і чи зупинення провадження якось впливає на перебіг строку розгляду справи

Звернути увагу судів на те, що за змістом ч. 1 ст. 151  Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК)  єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у  формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у  справі. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду  справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку,  передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК  якщо невжиття заходів  забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання  рішення суду.  2. Вирішуючи питання щодо застосування певного виду  забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у  ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не  є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути  застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень,  установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати  позов шляхом зупинення виконання судовихрішень, що набрали  законної сили. Зупинення провадження у справі — це перерва в судовому роз­гляді на невизначений строк у випадках, прямо вказаних у законі. Зу­пинення провадження у справі викликається обставинами, які пере­шкоджають розгляду справи по суті, але не можуть бути усунуті ні судом, ні сторонами, тобто вони не залежать від їх волі.

Зупинення провадження в справі істотно відрізняється від відкла­дення розгляду справи та перерви в її розгляді. Розгляд справи відкла­дається для вчинення судом або сторонами певних процесуальний дій. Із зупиненням провадження у справі припиняється вчинення будь-яких процесуальних дій по даній справі, за незначними винятками (напри­клад, дій по забезпеченню доказів). Якщо при відкладенні розгляду справи суд обов’язково вказує день і час нового розгляду справи, то при зупиненні провадження такого строку не вказується. Поновлення провадження можливе лише при настанні умов, які передбачені зако­ном. Відрізняються ці інститути і за своїми наслідками. Якщо відкла­дення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді не впливає на перебіг строків позовної давності, то з моменту зупинення прова­дження у справі зупиняється і перебіг строку позовної давності.

Процесуальне законодавство передбачає два види зупинення про­вадження в справі: обов’ язкове — за наявності однієї з підстав, перед­бачених законом, і факультативне — на розсуд суду, але також за на­явності підстав, вказаних у законі.

Білет 51