27. Українська культура в часи тоталітаризму (30-50 рр. XX ст.).

Культура, створювана цим режимом, мала військово-промислове спрямування і спиралася на ті форми, які пізніше одержали назву воєнно-промислового комплексу. За роллю насильства і за спрямованістю на військові цілі ця культура була мілітарною. Гранично спрощуючи духовні, гуманітарні ціннісні системи, культура комуністичного тоталітаризму була зорієнтована на поширення науково-технічних знань та сцієнтистських цінностей в певних межах, визначених догматом про вищість марксизму-ленінізму над усіма видами суспільної свідомості й навіть над самою раціональністю.

Проголошуючи себе спадкоємцями всіх прогресивних явищ світової культурної історії, зберігаючи у своїх гаслах всі високі слова світового гуманізму, більшовики відкидали загальнолюдські цінності і підпорядковували моральність «класовості і партійності», тобто нагальним інтересам ненаситної влади.

Це зумовлювало глибоку внутрішню суперечливість комуністичної доктрини та ідеології. І завдяки цій суперечливості в системі культури тоталітарного суспільства співіснували як грубі пропагандистські підробки під культуру, твори з антигуманною спрямованістю, так і прагнення продовжити найглибші духовні національні та загальнолюдські традиції, — інколи свідомо розраховані на використання наявних ідеологічних можливостей. Зрештою, ця суперечливість і призвела комуністичну ідеологію до повного краху.

Мілітарна культура вимагала високої військової техніки і сильної загальної індустріальної та енергетичної бази. Як і Росія петровських часів, Росія сталінська хотіла б взяти від Заходу не його культурно-політичні підвалини, а техніко-утилітарні результати, і в роки першої п’ятирічки на промислових підприємствах Німеччини, Сполучених Штатів Америки та інших держав вчилися сотні радянських інженерів, у тому числі й українських. Промисловість, створювана на базі останніх досягнень світової науки і техніки, не могла спиратися на малописьменну робочу силу. Було зроблено рішучі кроки до введення загального обов’язкового початкового навчання (постанова ЦК ВКП(б) 1930 р., продубльована постановою ЦК КП(б)У).

Школою була охоплена вся молодь України від 8 до 15 років. Того ж 1930 р. «інститути народної освіти» (ІНО) перетворені на інститути профосвіти, фізико-математичні та інститути соціального виховання (згодом педагогічні інститути), а 1933 р. відновлено Київський, Харківський, Одеський та Дніпропетровський університети.

28. Основні тенденції розвитку української освіти і науки у 60-80- ті рр. XX ст.

Розвиток освіти і педагогіки в Україні у 60 — 80-х роках XX ст. характеризувався пошуками більш досконалих форм, термінів навчання та його змістовного наповнення. Повільно, з труднощами, але неухильно наукова педагогіка, а за нею і освітянська практика відходили від авторитарності і ставали на шлях демократизації. Цьому сприяли відповідні зміни у суспільно-політичних процесах, так звана відлига, прогресивний дисидентський рух тощо. І хоча компартійна система ще досить міцно самозберігалася, зокрема й через освіту юних поколінь, внести свіжу, творчу думку у педагогічні технології прагнули як науковці, так і передові освітяни — вчителі, працівники дошкільних закладів, викладачі ВНЗ.

У 1966 р. до законодавства про школу було внесено часткові зміни. Зокрема, скасовано обов'язкову професійну підготовку в загальноос вітніх школах. Вона не витримала випробувань життєвою практикою і реальними потребами учнів. Неможливо було навчати певної професії учнів усього класу чи й школи в цілому. Адже інтереси, уподобання, здібності, матеріальні умови кожного учня насправді визначали його професійний вибір.

Прийнята в 1966 р. постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення роботи середньої загальноосвітньої школи» стосувалася запровадження у країні до 1970 р. загальної обов'язкової середньої освіти. У постанові визначено завдання щодо приведення змісту освіти у відповідність з тогочасним розвитком науки, техніки, культури і розробки нових навчальних планів та програм; створення навчальної матеріально-технічної бази підготовки кадрів. Визначено порядок організації диференційованого навчання — відкриття певної кількості шкіл і класів з поглибленим теоретичним і практичним вивченням у IX — X класах математики, фізики, хімії, біології, гуманітарних предметів тощо.

На виконання згаданої постанови в школі запроваджується кабінетна системи навчання, вводяться розвивальні форми й методи: програмоване, проблемне навчання, дослідницький метод тощо.

Суттєво вплинув на практику роботи школи науковий доробок Григорія Костюка та його психологічної школи. Новий підхід до дитини як особистості, суб'єкта навчально-виховного процесу розвивав Василь Сухомлинський.

Для періоду 60 — 80-х років характерно, що усі важливі документи щодо розвитку державної освіти приймали спільно ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР. Зокрема, постанови «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та дальший розвиток загальноосвітньої школи» (1972), «Про дальше покращання навчання, виховання учнів загальноосвітніх шкіл і підготовки їх до праці» (1977). Так само партія передувала державному органу — Раді Міністрів — у інших освітянських постановах. Тобто напрям розвитку освіти в державі визначала єдина комуністична партія. До того ж завжди першою приймалась постанова на всесоюзному рівні, а наступними були ідентичні постанови керівних органів союзних республік. Централізація пронизувала усі сфери діяльності, в тому числі й освіту.