15. Архітектура та образотворче мистецтво в Україні (XIV- перша половина XVII ст.)

Архітектура і образотворче мистецтво України XIV — першої половини XVII ст. розвивалися на самобутній давньоруській основі.

Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво й живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людей, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів — з другого.

На Україні в різних місцевостях широко будувалися замки й укріплення. Кам'яні замки здебільшого споруджувалися на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині й Закарпатті (Луцьк, Володимир-Волинський, Кам'янець-Подільский, Острог, Львів, Хуст, Мукачеве та ін.). Укріплення міст Лівобережжя, де не було багатих покладів каменю, а лісу вистачало, здебільшого зводилися земляні й дерев'яні (Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб, Путивль, та ін.). Як фортеці часто будувалися й культові споруди — церкви і монастирі (церква у селі Сутківцях на Поділлі, Дерманський монастир на Волині, церква Богоявления в Острозі та ін.).

Архітектори України вміло поєднували в будівництві український національний стиль з кращими надбаннями європейського ренесансу. Так, на самобутній національній основі з творчим урахуванням досягнень європейських архітекторів було збудовано такі прекрасні споруди, як будинок активного діяча Львівського братства купця Костянтина Корнякта (1580 р.), вежа Корнякта (1588 р.), каплиця Трьох святителів (1578 р.) і Успенська церква (1598—1630 рр.) у Львові та ін.

Значного поширення в Україні набувають скульптура і різьблення, зокрема різьблення іконостасів.

Живопис, що раніш майже виключно був присвячений релігійній тематиці, тепер значною мірою набуває світського характеру. Художники звертаються до реального життя, малюють природу, побутові сцени, воєнні баталії, набув поширення портретний живопис. Навіть на іконах образам святих надають рис реальних людей (свята Марія — проста українська жінка, жінка-мати і т. ін.).

Розвивається книжкова мініатюра (зокрема, в Пересопницькому євангелії), гравюра, особливо по дереву (початок покладено гравірованими ілюстраціями в «Апостолі» і «Букварі» Івана Федорова).

Значних успіхів було досягнуто в Україні у литті з міді та олова і художній обробці металу. Особливого розвитку це мистецтво набуло у Львові. Відливали й художньо оформляли гармати, дзвони, ліхтарі, чаші, свічники, зброю, посуд та ін. Оздоблювали з допомогою інкрустації золотом, коштовним камінням, гравіруванням, шліфуванням тощо.

16. Українська наука у хіv-хvііі ст: головні досягнення в галузі історії, філософії, права, природничих наук

Українська наука цього періоду бере початок з вихованців Києво-Могилянської Колеґії, що 1694 р. приймає назву Академії. Вона перетворюється із спеціяльної на загальноосвітню високу школу і важливий наук. осередок, що на протязі XVII — XVIII ст. своїм культурним впливом охоплює не тільки Україну, а й усю слов’янщину, а наук. зв’язками підтримує тісний контакт із тогочасною вченою Европою.

В Києво-Могилянській Академії були вже покладені перші основи модерних дисциплін і розвитку новітньої укр. науки. В ній здійснився перехід від літописів до прагматичної історії, звідси йдуть традиції укр. археології й новітньої філософії, мовознавства й теорії літератури. Вихованці Академії, підготовувані звичайно на Заході до професорської діяльности, приносять нові методи наук. досліджень і нові ідеї, що їх вони передають у своєрідній інтерпретації, заснованій на спостереженнях і порівняннях із рідного ґрунту. Помітні в них уже сліди впливів і методи Декарта (в Георгія Щербацького, С. Тодорського), Т. Гоббза, Г. Ґроціюса (в Теофана Прокоповича), схрещуються впливи нім. містики, далі раціоналістів та ідеалістичної філософії.

Вихованець Академії Григорій Сковорода (1722 — 94), виразник ориґінальної філософічної системи, з двома своїми земляками — Паїсієм Величківським (1722 — 94) і дещо від них молодшим Семеном Гамалією (1743 — 1822) створили окрему школу »містичного тризір’я укр. філософіїх. Близький до них Михайло Полетика (1768 — 1824) анонімно видав у Галле 1818 р. французькою мовою працю про »призначення людини« — „Essais philosophiques sur l’homme“ (передруковану в Петербурзі 1827 p.).

Учень Академії Іван Полетика (1722 — 83) від 1750 р. був професором Медично-Хірургічної Академії в Кілі — він один з видатних укр. професорів високих шкіл Зах. Европи; традиція укр. викладачів в евр. високих школах датується ще з XV ст. (Юрій Котермак з Дрогобича в Больонському Університеті, укр. професори в »Колеґії Мінор« у Кракові тощо).

Під впливом фізіократів починається в Академії розвиток природничих наук. Іван Прокопович, професор математики й фізики в Києво-Могилянській Академії від 1716 p., заманений рос. урядом у Петербурґ, закладав там разом із ін. вихідцями з України основи рос. науки. Антін Прокопович-Антонський (1762 — 1848), фізіократ-природознавець, еміґрував у Москву, був членом рос. Академії Наук. Основоположниками наук. аґрономії на Україні були Прокоповичі — Андрій (1756 — 1826) і Петро (1775 — 1850).

Взагалі професори й учні Києво-Могилянської Академії, хоч у XVIII ст. часто були змушені працювати на чужині, підготували ґрунт для розвитку укр. науки на поч. XIX ст. Разом із нім. ученими українські становили перший склад рос. Академії Наук і заклали основи рос. науки.

Під кінець XVIII ст. рос. уряд, скасувавши рештки укр. політ. незалежности, обмежив і Академію в її правах і матеріяльних засобах: він звіз її тільки до високої школи, вбачаючи в дотогочасній її формі вогнище опозиції рос. централізмові. Чимало укр. учених, професорів і вихованців Академії, не маючи власних високих шкіл і наук. установ, мусіли тоді перейти в Росію, у Москву й Петербурґ, розвиваючи рос. науку й посідаючи високі урядові пости.