6.4. Транспортування машин
Транспортування машин здійснюється від виробника або фірми-дилера до споживача, з об'єкта на об'єкт, до місця ремонту, технічного обслуговування або зберігання. У необхідних випадках розробляється проект виконання робіт по транспортуванню машин.
Залежно від конструктивних особливостей машин, їх маси і розмірів, відстані та строків транспортування, стану доріг, наявності транспортних засобів та інших умов транспортування машин може здійснюватися власним ходом, на буксирі, на вантажному автомобілі, причепах-важковозах, залізно дорожнім, водним та повітряним транспортом.
Транспортування машин по залізницях, водним та повітряним транспортом здійснюється відповідно до правилами, що діють на цих видах транспорту.
Відповідно до вимог виробника, що містяться в інструкції з експлуатації, і з урахуванням умов транспортування машин на даному підприємстві і місцевих умов головний інженер (головний механік) підприємства встановлює спосіб транспортування конкретного типу машин.
При цьому враховується таке:
• машини з гусеничним ходовим устаткуванням переміщують власним ходом як виняток поза дорогами загального призначення на відстань до 15 км. При перевезенні на великі відстані необхідно застосовувати вантажні машини та причепи-важковози. Екскаватори та асфальтоукладальники на гусеничному ходу дозволяється транспортувати тільки причепами-важковозами;
• дорожні катки з гладкими вальцями і кулачкові катки необхідно транспортувати на вантажних автомобілях або причепах-важковозах;
• пневмоколісні самохідні дорожні машини власним ходом переміщуються на відстань до 20 км, а на буксирі - до 150 км;
• перевезення дорожніх машин, особливо на гусеничному ходу, устаткування асфальтобетонних та цементобетонних заводів на відстань до 50 км, а в окремих випадках до 300 км доцільно здійснювати на причепах-важковозах;
• перевезення дорожніх машин по залізниці, водним та повітряним транспортом доцільно на відстань понад 300 км.
У кожному конкретному випадку при виборі методу і засобів транспортування (власним ходом, на причепі, на причепі-важковозі, залізничним, повітряним або водним транспортом) складається техніко-економічне обґрунтування, яке враховує необхідний час прибуття на об'єкт, вартість перевозки різними видами транспорту, стан і специфіку транспортних мереж, можливі втрати від простоїв механізмів і будівельних бригад через відсутність транспортуючого механізму і ряд інших чинників.
Транспортування машин власним ходом, на буксирі, вантажних автомобілях і причепах-важковозах вулицями населених пунктів і дорогах повинне здійснюватися відповідно до вимог Правил дорожнього руху.
Перед транспортуванням машин відповідальна особа повинна намітити маршрут руху, при необхідності узгодити порядок руху негабаритних вантажів з дорожньо-експлуатаційними, комунальними організаціями, Державтоінспекцією.
Транспортувати власним ходом дозволяється тільки справні машини. Тому їм перед транспортуванням необхідно провести позачергове технічне обслуговування з усуненням всіх несправностей і змазуванням складальних одиниць ходового обладнання та органів управління. Причіпні машини, не забезпечені гальмами, підлягають транспортуванню тільки із застосуванням жорсткого зчеплення (буксира).
На крутих спусках і підйомах при транспортуванні машин на причепах-важковозах необхідно окрім тягача застосовувати інший автомобіль, який здійснює додаткове гальмування на спусках і надає допомогу при буксируванні на підйомах. Перевезення машин на буксирі і причепах-важковозах під час ожеледі і при інших несприятливих дорожніх умовах забороняється!
На території підприємства, що експлуатує машини, повинний бути обладнаний майданчик (естакада, платформа) для завантаження і вивантаження машин з вантажних автомобілів, причепів-важковозів, а також залізничних платформ і напіввагонів (при наявності залізничного тупика). У разі відсутності естакади завантаження і вивантаження машин проводиться стандартними вантажопідйомними засобами з такелажними пристосуваннями, які виключають пошкодження машин та їх складових частин.
При прийманні машин від транспортних організацій по супровідних документам перевіряють число прибувших місць, цілісність упаковки та наявність пломб. При пошкодженні упаковки та порушенні пломб відповідні транспортні місця відкриваються і перевіряються комплектність і збереженість машин та їх складових частин.
Якщо при перевірці виявляють нестачу транспортних місць, окремих складових частин у транспортних місцях і (або) поламку складових частин, складається акт про приймання обладнання в присутності представника транспортної організації з докладним описом пошкодження упаковки, некомплектності та вартості втрачених частин.
Відповідно до існуючого порядку за втрату або пошкодження вантажу в дорозі по залізниці відповідає відділення дороги пункту отримання, яка повинна простежити, щоб вантаж був доставлений до адресата вчасно. Відділення дороги пункту відправлення відповідає за своєчасну відправку вантажу і правильність його розташування у вагоні або на платформі. Претензії одержувача розглядаються протягом 30 днів. За вантаж, загублений повністю, відділення має заплатити всю його вартість, зазначену в супровідних транспортних документах. Якщо вантаж в дорозі був пошкоджений, то оплачується тільки та сума, на яку знизилася ціна вантажу. Всю вартість компенсують повністю, якщо вантаж відновленню не підлягає. У будь-якому випадку при втраті або пошкодженні вантажу відділення залізниці має повернути всі попередні платежі за доставку.
При розрахунках часу, що витрачається на перевезення машин по залізниці, можна виходити з того, що при відстані до 200км, включаючи час на перевезення, включаючи завантаження і розвантаження, складе 1 добу, на кожні наступні 100 км слід додавали 0,5 доби.
Для призначених до транспортування машин підбирають платформи потрібних габаритів і вантажопідйомності, розраховують кріплення машин до платформи, а також організовують їх відвантаження до складу відповідного поїзда, що прямує до місця призначення.
При підготовці машин до транспортування відкриті місця покривають антикорозійним змащенням, з систем живлення, охолодження і гідросистем видаляють відповідні рідини, двері кабін машин пломбують, а скла прикривають дерев'яними або металевими щитами, тиск у шинах доводять до номінального, включають механічні гальма і штопорні пристосування, цінне обладнання та інструменти знімають і упаковують окремо.
Габаритні розміри машин, що транспортуються залізницею, повинні відповідати чинним правилам експлуатації залізниць, згідно з якими габаритні розміри встановленої на залізничну платформу машини повинні вписуватися в поперечний і висотний залізно дорожній габарит. В іншому випадку машину розбирають. Під габаритом навантаження (ГН) мають на увазі ті граничні обриси , в які повинна вписуватися відкрита платформа з розміщеним на ній вантажем при проходженні поїзда на прямому горизонтальному відрізку шляху. Контур ГН являє собою прямокутник шириною 3250 мм і висотою 4000 мм, у верхній частині якого розміщено трапеція з довжиною більшої основи, рівної ширині прямокутника, а меншої основи - 1240 мм і висотою 1300 мм. Таким чином, загальна висота ГН від рівня верхньої головки рейок складає 5300 мм.
Машини, які не вписуються в зазначений ГН, переміщаються по залізниці без розбирання тільки за спеціальним дозволом.
Машини на платформах розміщуються з рівномірним навантаженням на осі вагонів. При установці машини допускається зміщення центру мас по відношенню до поздовжньої осі платформи не більш ніж на 0,1м. Допустима висота центра ваги машини масою до 15т на двоосній платформі - не більше 1,7м; масою 20т - 1,6м; на чотирьохосній платформі для машин масою до 35т - 1,8м; до 40т - 1,7м; понад 40т - 1,5м.
Маса машини при установці на платформі повинна розподілятися на її осі рівномірно. Різниця в осьовому навантаженні дозволяється не більше 4 тс для двоосної платформи і 10 тс - для чотирьохосної.
Довгомірні вантажі, встановлені на зчіпках платформ, перевіряють на можливість їх проходження по маючому викривленому профілю ділянок залізничних колій.
Колісні та гусеничні машини масою відповідно 24 і 25т розміщують на платформах згідно з Технічним умовам завантаження і кріплення вантажів, а також інструкції з експлуатації конкретної машини.
Схему розміщення і кріплення більш важких машин розробляє підприємство-власник машини відповідно до технічних умов і погоджує з представниками залізниці. Закріплюють машини на платформі клинами, поводами і розтяжками, розрахованими по максимальним зрушуючим силам машину. Під кожне колесо колісної машини встановлюють додаткові підкладки довжиною не менше 2,5 діаметра колеса і розмірами перетину не менше 50х200мм, а з внутрішнього або зовнішнього боку кожного колеса встановлюють поздовжні або поперечні бруски. Розтяжки виготовляють з м'якої відпаленого сталевого дроту діаметром 3,5…6мм, причому їх повинно бути не менше чотирьох. Число і склад розтяжок наведені в інструкції з експлуатації на кожну машину. Якщо ці дані відсутні, то розтяжки розраховують на міцність проведенням інженерних розрахунків.
Завантаження машини на залізничні платформи здійснюється або з вантажних майданчиків і естакад, або, при їх відсутності, вантажопідіймальними машинами. Наприклад, інструкція з експлуатації автогрейдера ДЗ-122 і його модифікацій передбачає вантажити машину на залізничну платформу або інший транспортний засіб відповідно до рис. 6.1, при цьому для зручності кріплення в під моторній частини рами ззаду і в основну балку спереду приварені спеціальні гаки. Для закріплення автогрейдера на платформі під кожне колесо автогрейдера ззаду, спереду і зовні підкладають бруси розмірами 160x100x600мм, прибивають нижній брус до платформи дванадцятьма цвяхами діаметром 6мм і довжиною не менше 200мм, а потім закріплюють машину чотирма розтяжками з дроту діаметром 6мм по вісім ниток у кожному пасмі: спереду - двома за балку переднього моста і ззаду двома за корпус осей заднього моста, як це показано на рис. 6.2. Перед початком стягування під петлі розтяжок при зіткненні з деталями машини підкладають войлочні прокладки, а в кінці стягування в місцях скрутки вставляють клини, що запобігають витягування розтяжок.
Рис. 6.1. Схема стропування автогрейдера: 1 - сталевий трос
Транспортування будівельних і дорожніх машин, автомобілів і тракторів водним шляхом здійснюється відповідно до Правил перевезення вантажів, буксирування плотів та суден річковим транспортом. Вантажать машину на судна власним ходом з пристаней для вантажно-розвантажувальних робіт або вантажопідіймальними механізмами. Для транспортування застосовують баржі або понтони. Закріплення машини на судні аналогічно її кріпленню на залізничній платформі. Транспортування машини по повітрю забезпечує високі швидкості перевезення. У ряді випадків повітряні перевезення є єдино можливим способом, що дозволяє доставити машини у важкодоступні райони. Повітряні перевезення здійснюються відповідно до Правил перевезення пасажирів, багажу і вантажу по повітряних лініях вертольотами вантажопідйомністю до 40т і вантажними літаками вантажопідйомністю до 80т з розмірами вантажного трюму 4х4х20м. Вантажні літаки і вертольоти можуть перевозити бульдозери, автогрейдери і екскаватори без їх розбирання. При застосуванні надійної підвіски вертольоти і дирижаблі можуть транспортувати машини будь-яких габаритних розмірів без їх демонтажу. Для транспортування машин на заболочені райони можна використовувати вантажні платформи на повітряній подушці вантажопідйомністю кілька десятків тонн. Слід уникати транспортування машин по пересіченій місцевості і бездоріжжю. Однак зустрічаються екстрені випадки і безвихідні ситуації, коли переміщення по бездоріжжю неминуче. У цих випадках при уточненні маршруту транспортування попередньо обстежують важкопрохідні ділянки і встановлюють можливість їх подолання. При визначенні можливості проходження машин по бездоріжжю необхідно знати дорожній просвіт, радіуси поздовжньої і поперечної прохідності, передній і задній кути звису, питомий тиск коліс і гусениць на опорну поверхню, зчеплення провідних коліс з опорною поверхнею (зчіпний фактор), мінімальний радіус повороту машини.
Дорожній просвіт дає можливість визначити, перешкода якої висоти, уміщається між колесами або гусеницями, може подолати машина. Поздовжній і поперечний радіуси визначають можливість подолання машиною ровів, горбів і інших нерівностей. Зі збільшенням кутів переднього і заднього звису підвищується прохідність машин при подоланні канав, виступів та інших перешкод. Чим менше питомий тиск на ґрунт, що визначається для пневмоколісних машин номінальним тиском у шинах, тим більшу прохідність на слабких ґрунтах має машина. Зчеплення колеса з ґрунтом збільшується при всіх ведучих колесах і з застосуванням спеціальних грунтозачепів і ланцюга на колесах. Чим менше радіус повороту, тим вільніше машина проїжджає в обмежених умовах.
Подолання крутих підйомів можливо при силі тяги, яка розвивається самохідної машиною або тягачем, більшою, ніж сила опору руху. Враховуючи, що сила тяги залежить від ваги машини, максимальний ухил місцевості і, подолання якого можливо в даних умовах без буксування, визначається наступним чином:
для тягача
(6.1)
для самохідної машини
(6.2)
де Q1, Q2 - вага тягача і причепа відповідно, кН; φ - коефіцієнт зчеплення рушія з опорною поверхнею (табл. 6.1); f1, f2 - коефіцієнти опору руху тягача і причепа відповідно.
Рис. 6.2. Схема кріплення автогрейдера на залізно дорожній платформі: 1 – розтяжка; 2 – залізно дорожній габарит; 3 - брус
Рух по крутих спусках проводять на постійній і безпечній швидкості при спільній дії колісних гальм і гальмуванні двигуном. Процес гальмування двигуном заключається в припиненні подачі палива, в результаті з джерела енергії він перетворюється в її споживача. Енергія, що витрачається на подолання опорів, що виникають в трансмісії при відключеному від подачі палива двигуні, в середньому становить 80% його номінальної потужності.
Косогори з нахилом більше 10% проїжджають тільки після контролю поперечної стійкості машини і причепа з вантажем. З умови статичної рівноваги з достатньою точністю допустиму висоту загального центру тяжіння знаходять за формулою:
(6.3)
де М1, М2 - відповідно вага вантажу і транспортуючого пристрою (причепа-важковоза), кН; h1, h2 - відповідно висота центру ваги вантажу і транспортуючого пристрої, м; Кб - коефіцієнт безпеки, Кб=1,5.
Максимальний поперечний ухил можна визначити за формулою:
(6.4)
де К - ширина колії транспортуючого пристрою, м.
Таблиця 6.1
Коефіцієнти зчеплення рушія φ і опору руху f для різних видів опорної поверхні
Тип опорної поверхні |
Тип рушія |
|||
Пневмоколісний |
Гусеничний |
|||
φ |
f |
φ |
f |
|
Асфальтобетонне і цементобетонне покриття: сухе вологе |
0,7…0,9 0,12...0,3 |
0,007...0,015 0,015...0,02 |
0,3...0,4 0,3...0,4 |
0,05 0,05 |
Гравійне та щебеневе покриття: сухе вологе |
0,5…0,7 0,2…0,3 |
0,02...0,025 0,025...0,03 |
0,6 0,6 |
0,06 0,06 |
Піщане |
0,2…0,4 |
0,1...0,3 |
0,4 |
0,15 |
Ґрунтове: ущільнене нерівне і брудне |
0,5…0,7 0,15...0,2 |
0,025...0,03 0,04...0,06 |
0,9... 1,0 0,6 |
0,07 0,08 |
Слизьке (бруд, сніг, лід) |
0,15...0,2 |
0,04...0,06 |
0,8...1,0 |
0,11...0,22 |
Сніг: щільний пухкий |
0,3…0,4 0,15...0,2 |
0,035 0,05 |
0,6 0,4 |
0,2 0,4 |
Примітки: 1. При наявності на пневмоколісному рушії шпор або ланцюгів значення коефіцієнтів зростають на 20...40%.
2. У таблиці використано дані Н.Г. Домбровського, Н.А. Ульянова, А.Я. Фаробіна, А.П. Васильєва, Л.А. Гобермана, Є.В. Кошкарева.
При русі по пересіченій місцевості необхідно дотримуватися наступні правила. На крутих підйомах не можна перемикати передачі і зупинятися. Після подолання підйому швидкість доводять до меж, що забезпечують безпеку руху з умов зчеплення з дорогою і видимості. При крутих і довгих спусках швидкість знижують тим більше, чим більше ухил. Якщо машина або автопоїзд зупинилися на підйомі або спуску, їх гальмують без виключення зчеплення при встановленій на коробці змінних передач передачі. Якщо гальмівного зусилля недостатньо, намагаються погасити прискорений рух наїздом на нездоланну перешкоду (огорожа, валуни, стовп і т.п.). При проїзді косогорів не можна виконувати круті повороти і швидко міняти швидкість руху, щоб уникнути виникнення сил інерції, які можуть збільшити перекидаючу силу. На дорогах з крутими поворотами перевіряють можливість проїзду, обчислюючи мінімальні радіуси повороту машин і інші показники маневреності.
Перед переправою машини або автопоїзда вбрід готують спуски та в'їзди, перевіряють щільність дна і розмічають маршрут віхами. Максимальну глибину броду встановлюють по висоті отвору вихлопної труби і повітрозабірника повітряного фільтра при їх розташуванні в нижній частині машини. Призначені для переправи вбрід машини попередньо готують. Для цього знімають ремінь вентилятора, піднімають у безпечне місце акумуляторні батареї, захищають від попадання вологи елементи електрообладнання, герметизують отвори масляного щупа і патрубка для заправки масла.
Рух машини проводять на малій швидкості плавно, без ривків і зупинок. Забороняється вимикати двигун, так як вода може потрапити в систему випуску відпрацьованих газів, до того ж зупинка машини тягне за собою вимивання донного ґрунту з-під коліс, що ускладнює її витягування. Зупинені або забуксувавші машини витягають на берег лебідкою або додатковим тягачем. Машину, яка подолала брід, зупиняють, оглядають, надягають ремінь вентилятора, монтують на своє місце акумуляторні батареї і проводять роботи по розгерметизації систем. Запускають двигун і видаляють воду з тертьових поверхонь гальмівних систем, нагріваючи їх чотирьох-пятікратним включенням.
Перед транспортуванням машин по снігу шлях попередньо розчищають. Максимальна товщина сніжного покриву, який долається сучасними машинами, залежить від їх дорожнього покриву. При щільності снігу 0,2...0,25г/см3 його несуча здатність стає рівною 0,04...0,06МПа, що забезпечує проїзд машин на гусеничному ходу. Рух машин на пневмоколісному ходу, можливо при щільності снігу 0,5 г/см3, що відповідає його несучій здатності 0,8МПа.
Місця з рихлим і глибоким снігом долають з розгону або в декілька заходів, спрямовуючи машину точно за старою колією. Намерзання снігу на бігових доріжках гусениць викликає їх перенапруження, збільшує опір руху, імовірність поломки і скидання гусениць. Щоб уникнути цього, слід послабити натяг гусениць, а також робити зупинки через 200...300м шляху, включити передачу заднього ходу і рухатися назад 10...12м для очищення нижньої гілки, потім продовжити рух вперед.
Для машин на пневмоколісному ходу при початку руху по слизькій дорозі і снігу рушати машиною з місця слід плавно, запобігаючи буксування коліс. Якщо колеса все ж буксують, частоту їх обертання плавно знижують до припинення скользіння, а потім знову плавно збільшують. Якщо це не допомагає, під час руху машини по льоду і снігу знижують тиск в шинах в 2 рази в порівнянні з номінальною, а також використовують підручні засоби, збільшуючи зчеплення коліс з дорогою піском, дрібним щебенем, шлаком або гілками.
На слизьких дорогах гальмівний шлях збільшується в 2-3 рази, тому машини при швидкості 20км/год повинні їхати з інтервалами 40...50м. При русі слід уникати різких гальмувань і включень зчеплення, тобто відключення трансмісії від двигуна, а також перемикання передач і різких поворотів. Тиск у шинах всіх коліс машини повинно бути однаковим, так само як і натяг гусениць обох бортів. Невеликі підйоми долають з розгону, використовуючи накопичену інерцію машини.
Перед транспортуванням машин через льодові переправи контролюють міцність льоду і встановлюють характер з’єднання льодового покриття з берегами в місцях з'їзду і в'їзду. Для збільшення міцності сполучення льоду з берегом влаштовують штучні в'їзди і з'їзди з колод і дощок.
Несуча здатність льоду залежить від його товщини, структури, температури повітря і хімічного складу води. Товщина льоду для даних умов (швидкість води, існуючий температурний режим) є величиною постійною. Наявність снігу, ключів і джерел викликає зменшення товщини льоду. Структура льоду по висоті ділиться на верхній і нижній мутний прозорий шари. Мутний шар має аморфну структуру і по міцності в 2 рази менше прозорого, який має кристалічну структуру. Зниження температури підвищує міцність льоду.
Необхідну товщину льоду, см, при температурі -100С підраховують за емпіричною формулою:
(6.5)
де Кэ - емпіричний коефіцієнт, для гусеничних машин Кэ=9, для пневмоколісних Кэ=11; Q - вага одиночної машини, т.
Підвищення температури до -5°С вимагає збільшення товщини льоду на 10%, а до 0°С - на 30%.
Товщину льоду перевіряють льодобурами і льодомірами кожні 20...25м по ходу проходження машини. Відстань, м, між рухаючими по льоду машинами підраховують за емпіричною формулою:
(6.6)
де К1, К2 - коефіцієнти, рівні відповідно для гусеничних машин 0,33 і 8,0; для пневмоколісних - 0,5 і 10,0.
При русі по пісках в пустельній і напівпустельній місцевості вибирають задернені ділянки і слідують уздовж гряд. При наявності в парку машин із змінним тиском у шинах, його доводять до 0,1МПа. Гусеничні тягачі пускають попереду колони. Решта рухаються по колії, утвореної лідируючими машинами, по ущільненому піску.
У літній час піщані перешкоди слід долати в нічний або ранковий час. Піски-пливуни долають на нижній границі тиску в шинах при максимальній швидкості без зупинок.
При перевезенні машин по мостах попередньо визначають їх технічний стан та вантажопідйомність. У металевих мостів контролюють стан проїжджої частини і несучих металоконструкцій, у залізобетонних і кам'яних - стан проїзної частини, перевіряють наявність деформацій, тріщин. Якщо перед мостом немає вказівника про його вантажопідйомність, можна скористатися наступною інформацією. Мости на автомобільних дорогах 1 категорії витримують навантаження до 600кН (60т), на дорогах II, III - категорії - 200кН (20т), металеві мости - 600кН (60т). Проїжджати по мосту слід плавно на зниженій швидкості. На мостах забороняється зупинятися, обганяти і загальмовувати. Якщо вантажопідйомність моста недостатня, то через міст спочатку пускають тягач з порожнім причепом-важковозом, а потім транспортуючу машину власним ходом.
Заболочену місцевість рекомендується об'їжджати і, якщо це неможливо, користуватися наступними рекомендаціями. При русі машини по заболоченій місцевості зчеплення рушія з опорною поверхнею різко зменшується, що знижує силу тяги і одночасно збільшує опір руху. По мимо цього колеса занурюються в слабкий ґрунт, а буксуючі гусениця вибирають його з-під себе. В результаті машина опускається і сідає своїм днищем на опорну поверхню, при цьому зменшується її зчіпна вагу і тягове зусилля, а також збільшується опір руху.
Перед подоланням заболочених місць вивчають обраний маршрут. Глибину боліт проміряють жердинами діаметром 3...4см і довжиною 2,5...3м, на кінцях яких є металеві трубки для витягання проб донного ґрунту. Болота довжиною менше 200м досліджують тільки по краях і в центрі, більше 200м - через кожні 100 м маршруту.
Можливість проходу гусеничних машин визначають за характером ділянки. Вибирають найбільш вузькі й дрібні місця. При цьому можлива товщина шару торфу або іншого слабкого ґрунту не повинна перевищувати дорожнього просвіту машини. Якщо ці умови не дотримуються, застосовують підсилюють покриття - настили з матів і щитів. Довжина переносних інвентарних щитів повинна в 2 рази перевищувати довжину пересуваючих машин, а їх ширина залежить від питомої тиску щита на опорну поверхню, яка не повинна перевищувати 0,03МПа.
Пересування машин і автопоїздів при транспортуванні по дорогах загального призначення в специфічних умовах має свої особливості. При нічній поїздці водій автопоїзда і машиніст-оператор самохідної машини повинні особливо ретельно оглянути машину, проконтролювати роботу електрообладнання, світлових приладів і усунути виниклі несправності, уточнити габарити машини (автопоїзда) і вивчити по карті маршрут прямування. При появі рухаючої назустріч машини, приблизно за 150...100м слід переключити дальнє світло фар на ближній. При засліпленні фарами зустрічної машини необхідно знизити швидкість і зупинитися біля узбіччя на час, необхідний для повного відновлення зору. При їзді по освітлених вулицях включають тільки габаритні вогні і ближнє світло. Особливу увагу звертають на подолання регульованих і нерегульованих перехресть і залізничних переїздів. У густому тумані при скороченні видимості до 10м швидкість руху зменшують до 5км/год. При русі поза містом рекомендується періодично подавати звукові сигнали і відповідати на сигнали інших машин. На стоянці слід вмикати освітлення. Обганяти, виїжджати з ряду руху і буксирувати машини в тумані забороняється. При їзді в дощ знижують швидкість до 20 км/год і включають склоочисники. Відстань між рухомими машинами збільшується до значень, що забезпечують надійне гальмування, тобто в 2-3 рази більше нормального гальмівного шляху.