3. Соціальна компетентність - здатність особистості вступати в комунікативні стосунки з представниками інших країн у певних ситуаціях.

Соціальні знання:

• знання культурно-специфічних правил і норм спілкування у різних ситуаціях (привітання, прощання, вибачення, висловлювання прохання ... Напр. в англомовних суспільствах на запитання How are you? можна давати лише позитивну відповідь: Fine/ Very well/ Thank you/. Якщо ви будете говорити про свої проблеми, вас будуть вважати некультурною людиною. Українські традиції багатослівних привітань зі святами та тости будуть сприйняті з подивом у англомовних та німецькомовних культурах );

• знання стандартизованих моделей комунікативної поведінки (розбіжності: напр.: німці (чоловіки й жінки), вітаючись, тиснуть руки, а у нас - тільки чоловіки. Німецька господиня пропонує пригощатися за столом лише один раз, тому китайський або український гість, не знайомий з цією соціокультурною особливістю, ризикує залишитись голодним);

Паравербальні засоби спілкування: сила голосу, тембр, паузи (напр. пауза в арабської культурі виражає повагу, важливість сказаного, згоди з співрозмовником. У нашій культурі мовчання - це невпевненість в собі, або небажання підтримувати контакт і у повсякденні соціально не схвалюється).

Невербальнізасоби:

• мова тіла (кінесика): жести, міміка, вираз обличчя, посмішка;

• «мова простору» (проксемика): постава, позиція, відстань під час різних видів спілкування: інтимного, офіційного і публічного. (вона дуже різниться у контактних і дискантних культурах);

• дотики, поцілунки, потискання рук, хлопання по плечах (гаплика або такесика), частота і інтенсивність різна у контактних і дискантних культурах.

Ці засоби є дуже небезпечними в іншомовному спілкуванні. Наприклад: японський жест «запрошення» збігається з нашим жестом «прощання». Німецькі студенти в знак схвалення лекції стукають пальцями по столах, що може шокувати іноземного лектора. З точки зору американців і західних європейців росіяни й українці похмурі, рідко посміхаються, тому, що інтерпретують цей факт через призму своєї культури. Наша посмішка - це вияв симпатії до людини. Ми, в свою чергу, вважаємо американську посмішку штучною, не усвідомлюючи, що вона є перш за все сигналом: «Я вас побачив». Український учитель може погладити молодшого учня по головці, схвалюючи його, але це неприпустимо в арабській школі, тому, що голова є зоною «табу» для чужих дотиків.

Отже, у навчанні ІМіК слід ознайомлювати учнів з нормами спілкування і моделями комунікативної поведінки, вербальними і невер- бальними засобами спілкування, та вчити їх правильно поводитися у типових повсякденних ситуаціях.

2)

Цілі формування лінгвосоціокультурної компетентності

Формування лінгвосоціокультурної компетенції (ЛСК) не відбувається окремо від вивчення Іншомовної комунікативної компетентності (ІКК), а інтегрується у процес оволодіння учнями всіма мовленнєвими і мовними компетентностями. (Однак дотепер не визначено і не описано рівні розвитку ЛСК і не співвіднесено їх з рівнями сформованості ІКК в учнів взагалі і в тому числі в учнів старшої школи. Програма також не формулює чітких вимог до рівнів володіння ЛСК на різних ступенях навчання).

Однак, базуючись на описаному вище змісту і структурі ЛКС, можна окреслити деякі вимоги.

1. Початкова школа. Формування ЛСК розпочинається у початковій школі шляхом ознайомлення учнів з прізвищами і іменами однолітків, казкових персонажів, тварин, у модулюванні ситуацій

в рольових іграх та ін. Аутентичні візуальні матеріали підручників формують у них підсвідомо адекватний образ країни.