6. Альтернативна модель історії. «Огненне коло» Івана Багряного.

У творах, створених в жанрі альтернативної історії, неодмінним елементом сюжету є зміна історії в минулому. За ідеєю автора, в деякий момент минулого з якої-небудь причини, або випадково, або в результаті втручання зовнішніх сил (наприклад прибульців з майбутнього) відбувається щось відмінне від того, що відбувався в реальній історії. Те, що трапилося може бути пов'язане з широко відомими історичними подіями чи особами, а може видаватися, на перший погляд, малозначним. В результаті цієї зміни відбувається «розгалуження» історії — події починають розвиватися за іншим сценарієм.

7. Творчість б. І. Антонича в контексті літературного процесу міжвоєнного двадцятиліття.

Загалом же процес сприйняття творчого доробку західноукраїнського поета можна поділити на кілька періодів. Перша інтерпретаційна фаза пов’язана із прижит- тєвою галицькою критикою творчості Б.-І. Антонича, що хронологічно охоплює 1930-ті роки. Післявоєнний період позначений постанням кількох паралельних ре- цептивних сфер (совєтської, західної та центральноєвропейської), котрі намагалися доповнювати чи заперечувати одна одну у питанні трактування поезії автора «Книги Лева».

8. Гендерні моделі прози Ірини Вільде.

Ґендерна ідентичність – базова структура соціальної ідентичності, що характеризує людину з позиції її приналежності до чоловічої або жіночої групи, при цьому найбільш значущим є те, як людина сама себе визначає. Ґендерна ідентичність – усвідомлення себе у зв’язку з культурними визначеннями чоловічості та жіночності, що виникла в результаті взаємодії Я та інших. Ґендерна ідентичність виявляється як суб’єктивний досвід психологічної інтеріорізаціі чоловічих і жіночих рис. Сукупність найбільш значущих психологічних і соціально-психологічних характеристик особистості, які використовуються в якості відмінних рис для виділення своєї статі, визначається як психологічна стать. Іншими словами, психологічна стать є комплексом психологічних, соціокультурних і поведінкових характеристик, що забезпечують індивіду особистий, соціальний і правовий статус чоловіка або жінки. Статева ідентичність – єдність поведінки й самосвідомості індивіда, який зараховує себе до певної статі та орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі.

Повісті Ірини Вільде „Метелики на шпильках”, „Б’є восьма”, „Повнолітні діти” свого часу були не лише примітним літературним явищем, а й певним „маніфестом” нової жіночності. Саме протиставлення нової жіночності – всьому патріархальному, віджилому й склало специфіку конфлікту в її творчості. Такий тип конфлікту невідворотно постає при неможливості героїні самоідентифікуватися в умовах ідеологічного тиску, коли її власна ідентичність протистоїть запропонованому статусу в державній ієрархії. Зустрічаємося з таким конфліктом у кількох новелах та повісті „Історія одного життя” Ірини Вільде.

9. Моделі ідентичності в прозі Уласа Самчука.

Національна ідентичність – складне, органічне й історично зумовлене та сформоване явище, яке слід розглядати в єдності внутрішніх і зовнішніх зв’язків, спираючись на його витоки, традиції та особливості втілення. Базисною основою цієї єдності є ідея державотворення, яка передбачає реалізацію та взаємодію трьох принципів: національної ідентифікації, історичності, етнічності та духовності. Як явище духовної сфери національна ідентичність виникає з національного буття народу, де гармонійно поєднується ідеальне й матеріальне. Ідеальне стосується духовного буття нації, матеріальне – здатності впливати на життя людей, визначати їхні цінності та вчинки. Проблему національної ідентичності варто розглядати на двох рівнях – слова та дії. Завдання першого – впливати на нашу свідомість вербально, нагромаджувати специфічні емоції, формувати й розвивати психологічну готовність, усвідомлену необхідністю переходу на другий рівень – рівень активності. Він без рівня слова втрачає будь-який сенс, часову та ідеологічну орієнтацію. З кінця ХІХ ст. в Україні, за словами І.Франка, відбувається "інтернаціоналізація літературних уподобань та інтересів", освоєння досвіду західноєвропейських літератур. Українська література засвідчила своє прагнення стати на рівень зі світовими літературами. Творчість цілої плеяди талановитих митців, серед яких геніально обдаровані Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський та інші, визначала нові тенденції в українській літературі, які пізніше продовжать письменники-емігранти, зокрема, У. Самчук, І. Багряний, Є. Маланюк та ін. Особливо унікальними, на наш погляд, для розуміння суті національної ідентичності, ролі та значення цього феномена в житті національно орієнтованої інтелігенції та всієї нації є твори Івана Франка та Уласа Самчука. Вони становлять собою наукову зацікавленість як в літературно-історичному, так і в загально-філософському аспектах.