- •Щоденник Олександра Довженка як документ доби. Дорога до читача.
- •2.Жанр кіноповісті в творчості о. Довженка.
- •3.«Україна в огні» о. Довженка : палімпсестна модель війни.
- •4.Антитоталітарна спрямованість творчості Івана Багряного.
- •6. Альтернативна модель історії. «Огненне коло» Івана Багряного.
- •7. Творчість б. І. Антонича в контексті літературного процесу міжвоєнного двадцятиліття.
- •8. Гендерні моделі прози Ірини Вільде.
- •9. Моделі ідентичності в прозі Уласа Самчука.
- •10. Селянська культура в прозі Уласа Самчука.
- •15. Творчість Євгена Маланюка в контексті поезії празької школи.
- •16. Жіноча поезія празької школи (о. Лятуринська, н. Лівицька-Холодна, о. Теліга).
- •17.Модерна драма в українській літературі (і. Багряний, і. Костецький).
- •19.Мистецький Український Рух в історії літератури: ідеологія, стратегія, діяльність.
- •20. Ю. Косач та і. Костецький як ідеологи модерного дискурсу муРу.
- •21. Творчість Василя Барки.
- •23. Трагедія голодомору в творчості Уласа Самчука і Василя Барки.
- •24. Шістдесятники в історії Українського Руху Опору. Хроніка протистояння влади й інтелігенції.
- •26. Поезія шістдесятників.
- •27. Проза шістдесятників.
- •29. Павло Тичина в інтерпретації Василя Стуса. Праця «Феномен доби».
- •30. Місто, кохання і містика у версії Володимира Даниленка («Кохання в стилі бароко»).
- •31. Українське поетичне кіно в контексті культурософії шістдесятництва (с. Параджанов, і. Миколайчук, л. Осика).
- •32. Чоловіча і жіноча свідомість: діалог, конфлікт, самотність (в. Даниленко «Сон із дзьоба стрижа»).
- •33. Людина і Час у версії Володимира Лиса («Століття Якова»).
- •34. Дослідження творчості Василя Стуса (м. Павлишин , ю. Шерех, м. Шкандрій).
- •35.Пам’ять –історія-людська доля у версії сучасних митців (а. Кокотюха «Червоний»).
- •37. Жінка в історії. Версія Ліни Костенко («Маруся Чурай»).
- •38. Іпостасі митця у творчості Ліни Костенко.
- •39. Творчість Ліни Костенко: поезія, роман у віршах, проза.
- •40. «Сильна жінкка» та «слабкий чоловік» у творчості Ліни Костенко.
- •41. Топос зради, національної пам’яті та палімпсестів історії у версії Ліни Костенко.
37. Жінка в історії. Версія Ліни Костенко («Маруся Чурай»).
Ліни Костенко, поставивши в центр свого Історичного полотна легендарну дівчину, заговорила насамперед не про кохання, а про насущні проблеми своєї нації і держави. Про "Марусю Чурай" Ліни Костенко І. Дзюба найвищої думки; "Маруся Чурай" нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності, а цілість надає кожній частині вищого значення. Він живе наскрізною симфонічною взаємопов’язаністю, взаємопідсиленням. Михайло Слабошпицький теж ставить історичний роман Ліни Костенко на перше місце не тільки в її творчості, а й серед українських творів XX століття: "Маруся Чурай" Ліни Костенко – не просто наша обікрадена й поганьблена Історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII століття. Це – історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це – партитура вічних мотивів духовного буття народу... Чи й треба казати про те, якої неймовірної популярності зажив цей роман у нас тільки за одне десятиліття літературного життя! Мені здається, якщо в національному письменстві є такі твори, як "Маруся Чурай", значить, воно не безнадійне, І не безнадійна доля того слова – воно виживе і вистоїть у цьому складному н трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу".
38. Іпостасі митця у творчості Ліни Костенко.
Самобутня творчість Л. Костенко, митця непростої долі, безкомпромісного й сміливого, ліричного й громадянськи активного, характеризується ідейно-тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і ліро-епічних творів, творчими пошуками в царині форми вірша, строфічної будови.
Ліна Костенко посідає виняткове місце в українській літературі останніх чотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим експериментам, не з огляду на зайняту політичну позицію чи "провокативний" стиль життя. Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову од спокус облаштувати своє життя ціною поступок. Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії і відкинути гірші. Цими гіршими я вважаю велемовність, сентиментальність, надмірний пафос, оперування надто скромним "словником" символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцяти елементів, запозичених з поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, народної пісні, послугування загальниками, стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під вплив патріотично витлумаченої мілизни, стереотипність мислення. Ліні Костенко вдалося щасливо уникнути цих шкідливих для лірики ознак, якими позначена творчість багатьох українських поетів, прозаїків, навіть критиків. Ліна Костенко є також авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем польської лірики, зокрема поезій Марії Павліковської-Ясножевської. Поетеса уникнула репресій, яких зазнала частина непокірних українських письменників, її довголітнє мовчання, що мало бути покарою влади за оборону прав людини і, сказати б, прав культури на існування, переросло в загальний вияв протесту й обернулося високим авторитетом не тільки в сфері літератури.
