1. Щоденник Олександра Довженка як документ доби. Дорога до читача.

"Україна в огні" та "Щоденник" Олександра Довженка розкрили перед читачем усю глибину страждання великого митця в період найтяжчих для України випробувань. Слова письменника про "землю-полонянку", "одвічну мою полонянку", "невдашну нашу історію" відображають усвідомлення реального стану речей у країні. І дійсно, у той час можна було висловлювати такі думки тільки у своєму щоденнику, та й то варто було б остерігатися.  Ми не можемо повністю познайомитися з текстом "Щоденника" нашого українського кіномитця, оскільки він перебуває у московському архіві і був закритий навіть для науковців до 2004 року. Та сподіваємося, що тепер читач зможе з ним ознайомитися вповні.

Щоденник" — страшний документ часу, коли митець весь час змушений був озиратися: чи не сказав я нічого зайвого? Згадаймо, наприклад, як уже під час творчого злету Довженко зазнає нищівного розгрому, як 31 січня 1944 року відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б) з таким порядком денним: "Про антиленінські помилки й націоналістичні збочення в кіноповісті О. Довженка "Україна в огні". На це засідання було запрошено автора, який почув про себе, що він "куркульський підспівувач", "відвертий націоналіст" і від нього залишиться "мокре місце". І, нарешті, висновок: "Україна в огні" — платформа вузького, обмеженого українського націоналізму. Ворожого ленінізму, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського й усього радянського народу". Митець писав у той час: "Господи, пошли мені сили!". Залишається дивуватися й радіти, що митця тоді не розстріляли, як багатьох інших, чиє сприйняття дійсності йшло у розріз з офіційною доктриною. Та гідність його намагалися принизити, його було позбавлено внутрішньої рівноваги, і майже все життя письменник не міг повернутися в Україну.  Щоденник" Олександра Довженка — це справжнє одкровення мислячої людини, яка не могла не бачити, яка правда приховується за лакованими брехливими гаслами. Ось кілька цитат з твору: "Багата держава, яку утворюють бідні люди, — абсурд! Держава не може будувати свій добробут на бідності і обдертості своїх громадян"; "Будуть мстить українському народу слідчі з трибуналами, будуть мстить всьому народу. Уже мстять"; "Я не хочу жити краще свого народу, я не можу і не хочу жити і бачити нищення, конання мого народу".  Письменник, розуміє виняткову роль митця у складній українській дійсності, але й відчуває, що говорити правду в умовах тотального гноблення думки неможливо. Тому він пише в щоденнику: "Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне те, що прекрасне". 

2.Жанр кіноповісті в творчості о. Довженка.

Природа героїчного в суспільстві та художній творчості – одна з найважливіших проблем естетики і теорії літератури. Для того, щоб її глибше осмислити, передусім необхідно уважніше дослідити прояви героїчного начала в історичному русі художньої творчості, в практиці визначних мистецтв, зокрема тих, які надавали героїчному особливо великого значення. Серед таких і О. Довженко.

Теоретичну й художню спадщину О. Довженка, його естетичний і етичний ідеал немислимо усвідомити поза героїчним. Подвиг ратний, трудовий, духовний, мистецький бачимо в кожному творі великого митця – в прозі, кінодраматургії, в публіцистиці.

Центральною в кіноповісті О. Довженка “Україна в огні” є тема правди про свій народ, його минуле, тема кари і смерті за зраду. В основу цих проблем покладено народні уявлення про честь, гідність, совість, моральний обов’язок. О. Довженко бачив мету мистецтва в служінні народові, силу – в єднанні з ним. О. Довженко завжди підкреслював, що народ – творець матеріальних цінностей, творець історії, і як такий має бути центральним об’єктом мистецтва. Думка про вірність митця народові проходить через увесь творчий шлях письменника.

Красу і велич бачить митець у подвигах захисників Батьківщини, у хлопцях, у дівчатах, що змушені носити військову форму, у простій жінці-селянці. Це все - прекрасне, тому що твориться для блага всього народу. Їхня краса - у подвигах, стражданні і навіть у смерті. Народу своїх думах, піснях, казках, прислів’ях виявляв активність в осмисленні важливих життєвих проблем. Він виявляв почуття гніву, ненависті до ворога, любові до рідного краю.

На засадах народної етики, естетики та моралі розвиває О. Довженко мотив кари і смерті, які також є важливішою складовою концепції національного буття. Кіноповість “Україна в огні” охоплює найтяжчий, найтрагічніший період Великої Вітчизняної війни – її початок, чорні дні окупації. Типові обставини, типові характери – це невід’ємна риса Довженкової поетики. Ось чому розтерзана фашистами Тополівка дає певне уявлення про трагедію України і всіх районів колишнього Радянського Союзу, а дійові особи кіноповісті є, так би мовити, історичними виразниками грізної епохи війни. Герой письменника своїм духовним корінням входить у зміст реального життя з його проблемами і конфліктами. Мистецькі перебільшення, умовність не зменшують реального змісту ідеї образу: випробування героя – це міра народного горя. Естетичний ідеал О. Довженка постав на конкретному змісті історії народу: в момент небезпеки для Вітчизни проста людина піднімається до розуміння подвигу як необхідної дії в житті. Для письменника важливо було піднести ядро характеру, те істотне, що обумовило б здатність героя на подвиг. Головний герой кіноповісті – Лаврін Запорожець. Для нього найвищим виявом честі та гідності є правда. Служити їй – означає служити своєму народові, Україні і її майбутньому. О. Довженко змальовує своїх героїв мудрими і сміливими воїнами, захисниками історії. Понад усе вони, як і герої народного епосу, ставлять вірність Батьківщині, народові. Епос давньої Греції, Риму, Русі, України являє нам людську особистість сильну, вольову, цілеспрямовану в боротьбі з ворогами. Герой у кожному фольклорі – улюблений син народу, його подвиги внутрішня потреба і необхідність. Для О. Довженка війна лише тло, той нав’язаний життям трагічний фон, на якому він зводить два антагоністичні світи, щоб простежити і розкрити високі героїчні діяння людини, її могутню інтелектуальну силу, нестримний потяг до прекрасного. Своєї мети автор досягає використанням багатств фольклору, органічним поєднанням реалістичних штрихів із піднесено-незвичайними, публіцистичних і психологічних, драматичних і ліричних, а головне, бездонно глибокій силі узагальнень. Перед нами батько чотирьох синів, голова колгоспу Лаврін, у передчутті грізних випробувань, що їх принесла війна, він у формі внутрішнього монологу виражає свої страждання – вболівання з а долю рідного народу.