51. Поняття «державної інформаційної політики»

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з отримання, використання, поширення та зберігання інформації.

Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:

• забезпечення доступу громадян до інформації;

• створення національних систем і мереж інформації;

• зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

• забезпечення ефективного використання інформації;

• сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

• створення загальної системи охорони інформації;

• сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету країни;

• сприяння задоволенню інформаційних потреб закордонних українців [4]

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції

52. Громадська думка та іі суть. Формування громадськоі думки

Визначення Д. В. Ольшанського: “Суспільна думка — стан масової свідомості, що охоплює собою приховане або явне ставлення тієї чи іншої спільноти, або сукупності спільнот, до подій, що відбуваються, та існуючих явищ. Суспільна думка виступає в експресивній, контрольній, консультативній та директивній функціях. Тобто вона займає певну позицію, дає пораду або пропонує рішення з тих чи інших проблем. Залежно від змісту висловлювань суспільна думка виражається в оцінних, аналітичних, конструктивних або іноді деструктивних суТаким чином, суспільна думка не є продуктом наукового, виваженого підходу до пізнання речей; вона не народжується в результаті концептуальногоьта об’єктивного аналізу явищ, подій, процесів людьми, що ставлять за мету докопатися до істини. Навпаки, суспільна думка є результатом іноді поверхового погляду на речі, у формуванні якого беруть участь переважно не експерти з тих чи інших питань, а звичайні люди, які з об’єктивних причин не можуть володіти повною й достовірною інформацією з тих чи інших питань, через що у своїх судженнях покладаються на почуте, власне розуміння авторитетів без перевірки тих суджень на істинність, бо не мають можливості (і не бажають!) перевіряти їх.

Суспільна думка завжди виникає на основі вже існуючих суджень, поглядів, ідей, вироблених сторонніми по відношенню до маси людьми і впровадженими ними в свідомість маси. Через те масова думка, або думка маси,— це є спожита, прийнята масою суспільна думка, у формуванні якої члени маси й самі брали участь. І немає сенсу говорити про існування якоїсь окремої думки маси, відмінної від суспільної. По-перше, маса самостійно її не може виробити, по-друге, навіть якщо припустити здатність маси продукувати думку, маса все одно буде покладатися на судження інших людей, соціальних груп, вчених і її думка буде спільним суспільним витвором.

Суспільна думка протиставляється науковій думці як продукту прискіпливого, організованого, об’єктивного аналізу явищ, процесів, аналізу, здійснюваного вченими, що несуть моральну відповідальність за свої судження.

Такий статус суспільної думки визначається природою суспільної, громадської діяльності і не свідчить про недовихованість чи неосвіченість людей. Активна суспільна діяльність осіб, соціальних інститутів не є науковопізнавальною діяльністю, вона має швидше характер комунікативно-просвітницький, ніж дослідницький. Навіть у випадку посилання на дані наук під час формування суспільної думки, ці дані все одно обростають неперевіреними судженнями, емоціями, і в результаті суспільство отримує спільний для всіх “мислительний витвір”, істинність якого важко або й неможливо перевірити.

Cуспільна думка в цьому контексті є практичною формою прояву суспільної свідомості, її реальним виявом. Але суспільна думка, виношена соціальними групами, партіями, рухами, безперечно за змістом і структурою відрізняється від думки певної маси через те, що суспільна свідомість має практичне втілення і реальний вияв у вигляді масової свідомості поряд зі свідомістю соціальних груп, партій, рухів, течій.

Так, Ю. Хабермас розуміє під громадською думкою сукупність позицій людей, що володіють освіченістю і володіють власністю, чиє групова думка претендує на загальзначимість політичних позицій. Н. Луман вважає, що у громадської думки не існує особливих суб'єктів, а виражені точки зору фіксують лідируючу тему, що приковує увагу людей, чиї погляди при цьому можуть бути дуже різними. Німецька дослідниця Е. Ноель-Нойман розглядає громадська думка як сукупність оцінок, що включає погляди людей, не тільки підтримують уряду, а й тих, які не висловлюються в силу або пасивності, або опозиційність, або небажання виявитися в ізоляції (так звана спіраль мовчання).