37.Форми та методи вироблення інформаційної стратегії, тактики

Стратегії й технології державної інформаційної політики. Вирішуючи свої різноманітні завдання, держава виробляє певні загальні універсальні стратегії поведінки в інформаційному просторі:

інформаційні стратегії, що:

1. припускають необмежене розповсюдження державою інформації в суспільстві

2. така інформація не пов'язана із цілеспрямованою підготовкою тієї чи іншої політичної акції

3. влада намагається зберегти стабільність громадського порядку

4. влада керується принципами «не нашкодь», «заспокой» і т.д.

Інший тип довгострокових дій – «мобілізаційна» стратегія:

1. розрахована на спонукання поведінкових практик населення

2. орієнтується на інші принципи: «зацікав», «виклич побоювання», «розбуди активність», «направ дії» і т.д. так звана «відволікаюча» стратегія («абстрагуюча» за Лікарчук):

припускає зміну розумових і поведінкових практик контрагентів, що не влаштовують владу.

«технічна» стратегія («технологічна» за Лікарчук):

1. націлена на інформування нижчестоящих структур вищестоящими

2. представляє, по суті, форму чисто службової діяльності державних органів

одна з постійних стратегій – «конструювання іміджу»:

супровід будь-яких предметно спрямованих дій держави зусиллями по облагороджуванню власного іміджу і його захисту.

Для забезпечення такого роду стратегічних цілей держава використовує різні технології інформаційної активності:

I. публічні технології (у тому числі легальні способи взаємодії із представниками ЗМІ):

1. акредитація журналістів в «гарячих точках»

2. їхнє запрошення на брифінги

3. включення до складу делегацій, що відбувають в офіційні поїздки за кордон

4. пріоритетне отримання інформації

5. зустрічі державних чиновників з редакторами видань

6. відстеження органами влади суспільної реакції на державні рішення

7. «санкціонуючі» методики:

i. арешт фільмів, газет,

ii. заборона живих інтерв'ю з терористами тощо

напівтіньові технології: (лише зберігають форму публічності): так звані «сірі» методики – організація контактів органів влади з журналістами за допомогою заздалегідь заданих і підготовлених питань (відповідей) тіньові технології:

1. використання непрямих адміністративних, економічних важелів

2. незаконні судові переслідування журналістів

3. шантаж

4. різного роду неформальні зустрічі

5. анонімне інформування громадськості тіньовими центрами й комітетами, що формуються в надрах різних відомств

IV. нелегальні або кримінальні прийоми:

як правило, це способи фізичного, неправового усунення журналістів.

38.Інформаційні війни: суть та особливості

Найбільш поширений тип інформаційних кампаній - інформаційні війни.

В даний час інформаційні війни розуміються три способи.

1. Насамперед даний спосіб інформаційної взаємодії трактується як сукупність політико-правових, соціально-економічних чи аналогічних дій, які спрямовані на захоплення інформаційного простору, витіснення противника з інформаційної сфери, руйнування його комунікацій, позбавлення засобів передачі повідомлень, а також інші подібні цілі. Ряд фахівців, і зокрема С. П. Расторгуєв, вважають, що інформаційні війни являють собою одночасно приховані та відкриті інформаційні взаємодії соціальних систем (акторів), які мають на меті отримання певних переваг, забезпечення свого виграшу в матеріальній сфере4. На їх думку, в цій взаємодії сторонами постійно використовується інформаційна зброя, яке спрямоване на запуск програм самознищення опонує інформаційної системи. Кампанії такого типу являють собою форму боротьби за інформаційні ресурси, спосіб забезпечення позиційних переваг у найважливішій сфері суспільного життя.

2. Інформаційна війна розуміється і як найбільш гостра форма конфронтації в інформаційному просторі. У даному

випадку наголос робиться на характер протистояння опонентів. І тут першорядне значення набувають такі властивості інформаційної взаємодії, як безкомпромісність, висока інтенсивність спору, а також короткостроковість гострого суперництва. Для позначення агресивності сторін у цьому дискурсі використовується поняття «інформаційна зброя».

Подібне трактування цього поняття істотно розширює коло беруть участь в інформаційному протистоянні акторів. Передбачається, що в інформаційних війнах одночасно задіяні не тільки дві протиборчі сторони, але і всі ті, хто так чи інакше присутня в цей час у політичному просторі, тобто всі учасники політичних комунікацій: громадськість, особи, які приймають рішення, медіабюрократія і т.д. При такому трактуванні інформаційних воєн до них нерідко відносять будь-які форми ідейного протистояння різних доктрин, релігій і навіть напрямків мистецтва. Ідейні протиріччя, розбіжності у позиціях, а часом і елементарні пристрасті прирівнюються до форм інформаційного протистояння. На ¬ приклад, у вже згадуваній книзі А. Грешневікова форми авангардистського мистецтва та цінності екуменізму розглядаються як знаряддя «руйнування національних традицій», «пропаганди чужих державі цінностей», засобів ведення інформаційної війни проти російського народа5.

3. Інформаційна війна трактується також як форма забезпечення або ведення військово-силових дій. Це поняття тісно пов'язане з концепцією розгортання «Медіас спеціального призначення», формованих і діючих за моделлю «спецназу». Однак ці сили озброєні медійним зброєю - цифровими камерами, супутниковими передавачами та іншими аналогічними засобами, що використовуються для розв'язання суто військових завдань.

Незважаючи на різні тлумачення поняття «інформаційна війна», цілком очевидно, що основна ознака цього типу кампаній - гостре, агресивна взаємодія протиборчих сторін в інформаційній сфері, яке негативно відбивається на стані політичних комунікацій суспільства в цілому. Застосування таких кампаній політичними акторами пов'язано з наростанням ризиків, чреватими швидким зміною статусів і позицій у відносинах влади. Через високої інтенсивності спору інформаційні війни погано піддаються управлінню і свідомому регулювання і тому виступають як двосічна зброя для протиборчих сторін. Досягнення цілей подібними способами посилює політичну конфронтацію, знижує можливості поширення консенсусної культури, підриває стабільність в суспільстві.

Інформаційна війна означає використання інформації як основного засобу здійснення ворожих дій і нанесення збитку супротивникові. Вона символізує такий тип мислення (і дій), який передбачає ворожі по відношенню до супротивника дії на основі особливого «розміщення цінностей» і використання «інформаційних ресурсів». Причому цей тип інформаційних дій реалізується різними способами. До них належать порушення, пошкодження або модифікації інформаційних ресурсів і «знань» людей про самих себе і про навколишній їхній світ; заходи впливу на громадську думку і думку еліти; нанесення збитку протилежній стороні дипломатичними заходами; пропагандистські, психологічні та підривні акції в області культури і політики; дезінформація; впровадження в місцеві медіаканали своїх прихильників для підривних акцій; проникнення в комп'ютерні мережі та бази даних, технічне сприяння та інформаційна підтримка дисидентських і опозиційних рухів і т.д. Таким чином, при проектуванні стратегій інформаційної війни комбінуються різні інформаційні заходи.

Форми інформаційних війн залежать від характеру беруть участь. Це може бути більш традиційний конфлікт між державами або групами держав у дусі «холодної війни» або конфлікт між державою та недержавними акторами (наприклад, війна з тероризмом, наркоторгівлею, розповсюдженням зброї масового ураження); війна проти політики конкретних держав у питаннях захисту прав людини, охорони довкілля чи свободи слова та віросповідання і т.д.