97. Наслідки закінчення строків позовної давності

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмовлення в позові (ст.80 ГК). Закінченням строку погашається право на позов у матеріальному змісті, тобто можливість примусового здійснення суб'єктивного цивільного права за допомогою позову.

Витікання давнього терміну не погашає, однак, права на позов у процесуальному змісті, тобто права на пред'явлення позову в чи суді арбітражі. Вимога про захист порушеного права приймається судом незалежно від закінчення строку позовної давності. Втрата права на позов у матеріальному змісті у зв'язку з витіканням строку позовної давності позбавляє суб'єктивне право можливості примусового захисту.Точныйвыбор

Якщо суд визнає поважну причину пропуску терміну позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.2 ст.80 ЦК).

98. Вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється

1. Позовна давність не поширюється:

2. на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

(Частину першу статті 268 доповнено пунктом 6 згідно із Законом № 1713-ІУ від 12.05.2004)

2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

99. Поняття власності і права власності

Поняття власності — це економічна категорія, з допомогою якої характеризуються відносини між людьми та їх колективами у процесі виробничої діяльності з приводу привласнення матеріальних благ, тобто власність — це суспільне відношення. Однак центральним моментом цього поняття є те, що відносини між окремими індивідами та їх групами складаються з приводу привласнення матеріальних благ.Саме привласнення матеріаіьних благ або визнання 'їх «своїми» (на відміну від «чужих») є матеріальною стороною відносин власності. Разом з тим, як і будь-яке інше суспільне відношення, власність має і соціальну сторону — вона визначає характер взаємодій між людьми у процесі привласнення засобів та продуктів виробництва. Власність — це конкретні, історично зумовлені суспігьні від носини окремих індивідів та їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб.Право власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі. Об'єктивне право складається з норм, які закріплюють володіння, користування і розпорядження майном, а також норм, які охороняють і захищають права власності від протиправних дій третіх осіб.Отже, право власності в об'єктивному розумінні є одним з найважливіших правових інститутів цивільного права. З допомогою правових норм, що входять до його складу, не лише закріплюються матеріальні блага за конкретними суб'єктами, а й регулюється порядок набуття і припинення права власності, здійснення володіння, користування й розпорядження майном, а також захист законних прав власника.