6)Майнові та немайнові відносини що є предметом регулювання

1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відно­сини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних від­носин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено зако­ном.

1. Ст. 1 передбачає, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини). Отже, насамперед, слід звернути увагу на те, що Цивільний кодекс регулює дві групи відносин: 1) особисті немайнові відносини; 2) майно­ві відносини.

Для особистих немайнових відносин характерним є те, що вони не мають безпосеред­нього, а іноді, навіть, і опосередкованого економічного змісту. їх об'єктом є немайнові пра­ва та інтереси: життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, ав­торство на твори літератури, науки та мистецтва, свобода пересування та інші блага, не­від'ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати тільки фі­зичним особам (див. коментар до кн. IIЦК). Деякі особисті немайнові права можуть мати також юридичні особи. Наприклад, юридичній особі належить право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права (див. коментар до ст. 94 ЦК).

Майнові відносини мають «матеріальне наповнення», економічний зміст. У більшості випадків вони відображають і опосередковують відносини еквівалентного обміну (дого­вірні відносини), створюють передумови для такого обміну (відносини власності та інші відносини стосовно речей), опосередковують відшкодування шкоди тощо. Разом з тим, майнові відносини можуть мати місце і при нееквівалентній передачі майна (наприклад, договір дарування).

Аналіз змісту ч. 1 ст. 1 ЦК дозволяє зробити висновок, що до сфери цивільно-правового регулювання можуть бути віднесені будь-які немайнові відносини. Що стосується майно­вих відносин, то ч. 1 ст. 1 ЦК відносить до предмета цивільно-правового регулювання лише ті з них, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, критерієм встановлення галузевої приналежності майно­вих відносин є не предмет, а метод та засади правового регулювання. Для цивільно-право­вого методу якраз і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регу­льованих відносин.

Урегульовані нормами цивільного законодавства особисті немайнові та майнові від­носини є цивільними правовідносинами. Для таких правовідносин у цілому властиве те, що: а) їхні учасники стосовно одне одного виступають як юридично рівні суб'єкти, не під­порядковані одне одному, і самостійні в організаційній та майновій сферах; б) відносини сторін регулюються на засадах ініціативи учасників і диспозитивності норм; в) їхні учас­ники виступають як носії цивільних прав і обов'язків; г) захист цивільних прав і стимулю­вання до виконання цивільних обов'язків здійснюються за допомогою цивілістичних засо­бів впливу і, як правило, у судовому порядку; д) за наявності розмаїття і відсутності обме­ження підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин головною під­ставою тут є угода (договір) сторін. Разом із тим, такими підставами є не лише факти, передбачені законодавчими актами, але також дії суб'єктів цивільних відносин, які хоч і не передбачені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки.

2. До майнових відносин, що складаються у сфері публічного права (адміністративно-владні, службові, бюджетні, податкові тощо відносини), цивільне законодавство застосову­ється у виняткових випадках, прямо передбачених законом. Такі відносини регулюються за допомогою імперативного методу актами відповідної галузі законодавства