5. Конфлікт у журналістському творі

Отже, основний закон побудови сюжету полягає в тому, що інтерес читача має постійно наростати. Цього вдасться досягти, зокрема, тоді, коли в основу статті буде покладено не будь-які події, а конфлікт. Саме конфлікт породжує напруженість і динамічність. Образно кажучи, для сюжету він є головною пружиною, двигуном, джерелом живлення.

Конфлікт – це суперечність, зіткнення, боротьба, протиборство, контраст, антитеза, колізія. Зав’язується він тоді, коли в житті порушується нормальний, гармонійний стан речей, виникає якась несподіванка, неузгодженість, неоднозначність, коли людина потрапляє в незвичайні обставини чи в якусь «конфліктогенну» ситуацію. Звичайно, порушення, що лежить в основі конфлікту, не може довго зберігатися як таке, воно неминуче має бути усунено.

У журналістиці конфлікти розуміють доволі широко. Вони бувають політичними, військовими, релігійними, господарськими, побутовими, моральними. Конфліктувати можуть ідеї, світогляд, інтереси, бажання, наміри. Між людьми конфлікт виникає, коли вони чимось схвильовані й напружені, зазнають невдоволення, щось втрачають або хочуть щось отримати, чогось домогтися.

Для побудови сюжету важливо знайти не просто конфліктний випадок, а конфлікт у розвитку. В його перебігу мають відбуватися важливі зміни – у долі, в поглядах, у суспільному становищі. Розвиток конфлікту відзначається істотною ознакою – непередбачуваністю. Він порушує наші очікування й тим самим збуджує увагу. Читачам важко спрогнозувати фінал, їм кортить дізнатися, чим усе закінчиться, тому вони й не можуть відірвати очей від статті. Щоправда, тут важливо не перебрати через край: вводячи несподіванку штучно, для зовнішнього ефекту, ми ризикуємо втратити достовірність.

Художньо осмислюючи життєвий матеріал, журналіст намагається «вичавити» з нього максимум гостроти. Він не просто відтворює життя, а драматизує його. Певна драматизація подій у журналістській практиці цілком прийнятна. Бо якщо факти подавати як побачені очима пересічного громадянина, якщо газета один в один копіюватиме життя, тоді її просто буде нецікаво читати. Міцно збудований сюжет чи інтрига дозволяють так надійно заволодіти увагою читача, що він і не помітить вашої драматизації. Але й тут треба дотримуватися міри.

У чому ж полягає драматизація? Якщо ми, скажімо, розповідаємо про долю чи кар’єру певної людини, то важливо показати, як вона завдяки величезній життєвій енергії досягає поставленої мети. Цей шлях буває легким і коротким хіба тільки в обранців долі, натомість усім іншим до водиться долати різні перешкоди. Вершини успіху – в бізнесі, політиці, мистецтві й навіть у коханні – беруть боєм. Драматизм загострюють такі чинники, як, наприклад, слабкі стартові позиції, брак часу, сильний супротивник, великі й малі невдачі. Журналіст показує людей у скрутних ситуаціях і стежить, як вони з них виплутуються. Одне слово, драматизм породжують ситуації, коли щось заповітне чи вкрай потрібне людині лишається недосяжним або виявляється під загрозою.

Посилює напруженість прийом «один проти всіх». «Один» – це головний герой статті, якому журналіст і читачі співчувають, щиро бажають перемоги, а «всі» – це ті, що встромляють йому палиці в колеса. Наприклад, хтось поневіряється по чиновницьких кабінетах, намагаючись поновити себе на роботі чи зареєструвати фірму, або прагне повернути собі чесне ім’я. Тут дається взнаки почуття справедливості, природне бажання читача стати на захист, допомогти слабшому.

Композиція та сюжет, початкова принада й конфлікт – це ті формальні властивості, які необхідно закласти в статтю, аби вона привернула та і утримала читацьку увагу. Йдемо далі. Нашу статтю призначено для пев­ного читача, і в нього, у цього читача, теж є свої «внутрішні властивості» – психічні процеси, які активізують увагу. І їх ми також зможемо поставити собі на службу, якщо з’ясуємо, в чому саме вони полягають.

Що спонукає людину читати пресу? Які свої потреби вона при цьому задовольняє? Дізнатися про новини – так здається на перший погляд. Відповідь слушна, але надто загальна, а точніше, дуже поверхова. Насправді ж, якщо копнути глибше, можна побачити, що поведінку читача зумовлює, мотивує ціла низка різноманітних потреб: біологічних, соціальних, духовних. Отож журналістам необхідно знати психологію читача. І не просто знати, а й враховувати у своїй роботі, зокрема при побудові композиції матеріалу.

Потреби людини досліджує психологія. Відомий американський психолог Абрагам Маслоу запропонував свого часу ґрунтовну класифікацію людських потреб, яка нині вже стала хрестоматійною. Їх він розташував у такій ієрархії: 1) фізіологічні потреби (фізичний добробут, харчування, здоров’я, секс); 2) потреба в безпеці (інстинкт самозбереження, почуття захищеності); 3) потреби в прихильності (прагнення кохати й бути коха­ним, потреба в добрих стосунках з іншими, потреба мати родину); 4) потреба у визнанні та високій оцінці з боку інших (тобто потреба відчувати свою значущість, мати хорошу репутацію, почуття власної гідності, потяг до успіху чи влади); 5) потреба в самоактуалізації (прагнення реалізувати свої здібності й таланти). Додайте сюди ще економічні інтереси (все, пов’язане з грошима й вигодою), наші громадські інтереси (авторитет влади, національна та релігійна гідність, почуття справедливості), прагнення до пізнання нового, а також потребу в розвагах і відпочинку.

Хоч і дивно, але майже всі ці потреби свідомо або несвідомо, прямо чи опосередковано, повністю або частково задовольняються в процесі читання. Наприклад, репортаж про вилучення фальсифікованих чи зіпсованих продуктів із торговельної мережі апелює до потреби якісно харчуватися й бути здоровим. Кримінальна хроніка діє на інстинкт самозбереження. Життєві історії (надто в жіночих журналах), де йдеться про складні стосунки між коханими чи батьками та дітьми, розраховані на потребу в прив’язаності. Читаючи пресу, людина може навіть частково задовольнити свою потребу посідати високе суспільне становище. А поки що можемо зробити два важливі висновки. По-перше, пишучи статтю, журналіст щоразу має усвідомлювати, на яку потребу людини вона розрахована. По-друге, завжди слід починати статтю «на полі» читача, виходити з його інтересів.

Отже, стаття приковує до себе увагу, якщо вона зачіпає життєві потреби пересічних громадян. Кому ж не цікаво дізнатися про будівництво нових станцій метро, зниження податків чи підвищення пенсій? Ці теми ніби приречені на увагу. Але преса не може обмежуватися тільки такою тематикою. Професійний журналіст пише захопливо й про те, що масового читача загалом не надто цікавить. І тут йому стануть у пригоді навички апелювати до підсвідомих регуляторів уваги.

12