2. Особливості побудови композиції публікації

Уже у процесі збору інформації, її систематизації і первинного осмислення журналіст, як і будь-який літератор, думає над структурою, будовою майбутнього твору. Залежно від задуму, кількості зібраної інформації, обсягу виступу та багатьох інших об’єктивних причин і побудова виступу буде різною. Зібраний різноманітний і часто суперечливий фактаж треба вмістити у кількох сторінках літературного тексту чи хвилинах ефірного часу. Який факт, який епізод відібрати, яку деталь використати, який сюжетний хід застосувати, а що залишити у пам’яті чи записнику? Як компонувати і у якій послідовності викласти, який прийом застосувати, як розкрити життєві суперечності і підвести читача до певних висновків, а можливо й вчинків? Ці та інші питання постають перед досвідченим журналістом ще до того, як він сяде за стіл.

Отже, ще на стадії виношування задуму, створення концепції, збору інформації, формування публіцистичної ідеї неодмінно постає питання про компонування майбутнього твору. З теорії відомо, що композиція (від лат. – складати, створювати, поєднувати, компонувати) – це зумовлена задумом, змістом побудова літературного твору, поєднання частин, компонентів, їх гармонія, співвідношення.

Але розуміння того, що таке композиція твору, ще не означає вміння практично втілювати задум у відповідну форму, об’єднувати епізоди, факти, події у єдине ціле. Мабуть, ніколи так не відчуваються єдності змісту і форми, думки і структури твору, задуму і жанру виступу, як у процесі компонування твору. Справді, аналізуючи твір, незалежно від того, новела це чи стаття, повість чи репортаж, – цієї органічної єдності не відчуваєш. Нерідко виникає ілюзія незалежності, автономності форми стосовно змісту. А ось під час написання власного твору, коли на журналіста навалюється велика кількість зібраної інформації, таке відчуття відсутнє. Не випадково на запитання про те, що найважче в процесі написання аналітичного виступу, багато хто, не задумуючись, відповідає: «Організація життєвого матеріалу». Матеріал чинить опір, не піддається систематизації, не вкладається ні у визначений розмір, ні у вибрану форму викладу. Тут автор переживає чи не найбільші труднощі.

Трапляється, що журналіст так і не може здолати цих труднощів, залишається на поверхні фактів і подій, вдаючись до опису за принципом: «Був там – побачив те і те..., розмовляв з тим-то і почув таке...» Недовершений у композиційному плані твір – це, як правило, недоношений, недодуманий до кінця журналістський виступ, коли окремі факти, враження, цифри, епізоди не уклались у композиційне довершений текст, до якого важко щось додати і з якого важко щось викинути. Найпершою передумовою довершеності журналістського твору є таке входження у зібраний фактаж, коли автор здатний охопити всі факти, що відносяться до теми, піднятись над ними, тримати їх всіх у голові, без жодних записів. Мабуть, не випадково один з досвідчених журналістів жартома радить перед тим, як сідати писати, загубити блокнот. У цьому жарті – частка істини: коли факти, цифри, думки стануть надбанням пам’яті, глибоко увійдуть у свідомість, блокнот буде зайвим.

Твір буде струнким, якщо він матиме серцевину, те головне, довкола чого групується похідне, часткове, менш важливе. У творах різних жанрів різними за характером є і цементуючі вузли.

Зокрема, у замітці – це факт. З нього, як звичайно, замітка починається. Факт є композиційним центром замітки. Довкола нього групуються подробиці, частковості, загальний фон. Візьмемо першу-ліпшу замітку – і ми переконаємось у цьому. «22 охтирські офіцери дослужились... до квартир» – повідомляється у заголовку однієї з інформацій традиційної для газети рубрики. У тексті йдеться про те, що напередодні Дня Перемоги, 8 травня, у місті Охтирка Сумської області відбулося вручення ключів від квартир офіцерам Міністерства оборони, які служать у місцевому гарнізоні. І далі з’ясовано подробиці: присутність на церемонії заступника міністра оборони, оцінюється подія, говориться про те, що в тому ж Охтирському гарнізоні без квартир залишається понад 400 родин військовослужбовців, а всього по Україні поліпшення житлових умов потребує 56,5 тисяч родин офіцерів і прапорщиків тощо.

В основі звіту – важлива розмова. Своєрідним стержнем є перебіг розмови – збори це чи сесія, конференція чи нарада. Тут багато значить вміння відібрати головне, найсуттєвіше і зробити його центром розповіді.

Композиційною основою репортажу є подія. Хід події, її перебіг становить своєрідний хребет твору, що надає йому відповідної динаміки. У газетному репортажі про подію розповідається, у телевізійному репортажі вона наочно відтворюється. Глядач стає ніби її співучасником, очевидцем. Мистецтво тележурналістів – відзняти і продемонструвати найсуттєвіші моменти події, вдало їх пояснити, прокоментувати.

В основі кореспонденції лежить конкретне явище, система однорідних фактів. У статті має бути наявний розвиток думки на основі, як правило, різнопланових фактів і явищ.

Ще по-іншому компонується оглядовий матеріал. У його композиційній основі – система взаємозв’язаних подій, які не так аналізуються, як встановлюється тенденція їх розвитку за певний відрізок часу. Такими бувають тижневі, місячні чи навіть річні огляди політичних, економічних, літературно-мистецьких явищ. Цементуючою ланкою в них є відповідним чином підібрана система фактів, скріплених авторською думкою у відповідному просторі і часі.

Ще складнішою є композиція творів, які можна зарахувати до художньо-публіцистичних жанрів – есе, нарису, фейлетону. Крім аналізу фактів і явищ, проблеми розкриваються через людей, шляхом образного відтворення і узагальнення дійсності. А це неможливо без розгляду життєвих суперечностей, без відображення конфліктів.

Конфлікт у журналістському творі – це відображення, як правило, документованих, реальних суперечностей життя. На відміну від художнього твору, для якого характерне узагальнене відтворення, у журналістському суперечності об’єктивної дійсності відтворюються безпосередньо. Завдання журналістики полягає в тому, щоб оперативно підмітити реальні суперечності на конкретних життєвих прикладах, сформулювати практичну проблему, що вимагає розв’язання, вивчення, дослідження, обговорення. Журналіст не видумує суперечностей, він знаходить їх у реальному житті. І чим швидше вони будуть помічені і чим точніше і чесніше відтворені ЗМІ, тим більша надія на їх розв’язання й уникнення соціальних, економічних, політичних катаклізмів. У цьому прогностична, «лікувальна» функція мас-медіа.

У найрізноманітніших журналістських творах, при всій їх неповторності, виявляється одна спільна закономірність: та чи та життєва суперечність реалізується як певне зіставлення, зіткнення. Конфлікт, у свою чергу, викликає запитання, проблему, якщо це не елементарне повідомлення про факт, подію. Пошук відповіді на питання, поставлене самим життям, змушують журналіста до роздумів, щоб переконати читача у правильності своєї позиції.

І тут виявляється суттєва відмінність між структурою художнього і публіцистичного твору. Якщо у художньому творі конфлікт реалізується у сюжеті, тобто у системі подій, взаємин між персонажами, розкритті їх характерів у дії та вчинках, то у журналістському творі реальна життєва суперечність розкривається переважно за допомогою логіки понять. У цю систему понять, логічних умовиводів можуть органічно включатися сцени, зіткнення конкретних позицій живих, невигаданих людей.

Головним у публіцистичному творі є авторська думка, яка цементує увесь життєвий матеріал. Дія, яка розгортається у журналістському творі, не завжди завершена. Суперечність між реальним і бажаним потребує вирішення насамперед у самому житті. Конфлікт журналістського твору – це нерідко суперечність між тим чи тим життєвим явищем і позицією автора. Такий конфлікт лежить в основі статті, огляду, навіть рецензії. Автор може заперечувати відтворювані явища як негативні. Це характерно майже для всіх критичних виступів, а їх сьогодні немало. Розповідь тримається саме на такому протиставленні. Воно ж є засобом зацікавлення читача, акцентує його увагу, хоч у традиційний літературний сюжет не виливається.

Композиція твору визріває, формується у процесі виношування задуму, збору і систематизації матеріалу. Робота над композицією потребує серйозних творчих зусиль і тісно пов’язана з визріванням змісту твору. Можна з певністю сказати: коли вдалось осмислити матеріал, добре його продумати, твір буде композиційне струнким. І, навпаки, непродуманий виступ буде композиційно недовершеним.