4. Особливості побудови сюжету журналістської публікації

Отож, коли журналіст придумав вдалу принаду, й читач спинив на його статті зацікавлений погляд, потрібно пам’ятати, що привабити на початку – це лише половина справи. Стаття може бути значною за обсягом, треба рухатися далі, й тепер важливо не упустити читацьку увагу. Як це зробити?

Якщо зачіпка здатна привернути увагу тільки на початку, то найголовнішим засобом утримати її протягом усієї статті є сюжет. Це – різні події, дібрані й організовані автором у певній послідовності. Головне призначення сюжету – скеровувати інтерес читача. Сучасні літературознавці вважають сюжет дійовим засобом, який дає змогу контролювати увагу й емоції читачів, змушує їх невідривно стежити за розвитком подій.

Що ж таке сюжет у трактуванні теорії літератури? Сюжет (від франц. – предмет) – це система відтворених чи створених уявою художника подій, взаємин між персонажами, розкриття їх характерів у вчинках, поведінці. Паралельно вживають термін фабула (від лат. – розповідь, казка, байка) – поданий у причинно-часовій послідовності ланцюг подій, пригод, випадків. Фабулу ще визначають як хронологічне розгортання подій і думок. Іноді навіть говорять про фабулу статті чи рецензії, маючи на увазі об’єднання в нерозривне ціле подій і думок. «Цей літературний термін, – зазначає дослідник Дмитро Прилюк, – найбільш точно виражає смисл формотворчих процесів, які мають місце в журналістиці. Якщо факт – це фабула, то розкриття його і є розгортання фабули в просторі й часі для повнішого відтворення змісту».

І все ж термін «сюжет» досить міцно увійшов у журналістську практику. Це можна пояснити кількома причинами. По-перше, у частині журналістських творів наявний сюжет або елементи сюжету в його традиційному розумінні, тобто як зв’язки і суперечності, і взагалі взаємин між людьми. Такий сюжет характерний насамперед для художньо-публіцистичних жанрів – нарису, фейлетону, памфлету. Основою такого сюжету є, як правило, реальні життєві події, які журналіст відтворює з документальною точністю або вдаючись до зміни прізвищ, не називаючи точного місця події. Іноді, як у сатиричних жанрах, ці імена і місце події настільки прозорі, що всім зрозуміло, про що і кого йдеться.

Ще з більшою підставою маємо право говорити про використання у журналістських творах певних елементів сюжету. Навіть у побудованих на розгортанні певної думки, ідеї чи асоціативних за структурою творах цілком реальні певні елементи сюжету. Адже автор публіцистичного виступу, на відміну від наукового трактату, не цурається опису певних епізодів, картин, життєвих пригод та історій, це своєрідні сюжетно-фабульні відгалуження, які в особливий образний спосіб поглиблюють основну думку твору.

Якщо спробувати розкласти типовий, так би мовити, журналістський твір на структурні компоненти, то тут виявлено характерні елементи. Насамперед це повідомлення про факти, події. Також їх описи, словесні чи телевізійні відтворення баченого, почутого. Це можуть бути цифри, статистичні дані, а також епізоди, сцени. У журналістському творі органічно поєднуються певні описи подій, екскурси в минуле, а також відтворення картин природи, обстановки. Сюди ж можна зарахувати образи людей чи їх груп, розкриття людської, національної, соціальної сутності персонажів через їх характеристику, діалоги, монологи. У цілому домінує авторська думка. Всі структурні елементи підпорядковані художній, доцільності. Досконалий композиційний твір матимемо тоді, коли з нього без шкоди для змісту не можна буде вилучити жодного епізоду, жодного факту, думки.

У структурному аспекті аналітичний твір значно складніший від інформаційно-описового. Він повинен мати своєрідний смисловий чи образний стрижень, довкола якого групуються окремі судження, епізоди, факти, образи. Роль сюжету в публіцистичному творі значно менша, ніж у творі белетристичному чи драматургічному. Публіцистичний твір композиційно найближчий до лірики з її законами асоціативної будови, хоч природа лірики і журналістики суттєво відрізняються між собою. У більшості журналістських творів можна говорити про фабулу як про послідовне розгортання епізодів, описів, думок, подій. Прагнення досконалості – це, крім всього іншого, прагнення структурної досконалості твору.

Збираючи в поті чола інформацію, журналіст стикається із силою-силенною різноманітних ситуацій, подробиць, думок, підходів, оцінок. Йому варто не просто назбирати й викласти на папері голі факти, а спробувати вловити в цьому розмаїтті головне у ланцюгу подій. І якщо в зібраному матеріалі намічається схильність до руху, до розвитку дії чи думки, тоді він піддається оформленню в сюжет. Отже, сюжет – це не хаотичне нагромадження епізодів, ніяк не пов’язаних між собою, а ланцюг подій чи думок, які залежать одна від одної. Залежність ця може бути і часова, і логічна, і причинно-наслідкова.

В ідеалі сюжетна стаття від першого й до останнього рядка складається з елементів, настільки щільно пов’язаних між собою, що вилучення хоча б одного з них неминуче призводить до роз’єднання та руйнування тексту як цілого. У такій статті зміст кожного речення закономірно випливає з попереднього і продовжується в наступному реченні. Так само й кожний абзац чи епізод логічно випливає з попереднього абзацу чи епізоду й підводить читача до наступного. Всі ці елементи відчуваються як кільця одного ланцюга. Ланцюга, який і приковує увагу читача до нашого тексту.

Безперервний розвиток сюжету неминуче напружує увагу. При цьому сюжет має бути відносно завершеним – доходити якогось логічного кінця, показувати певний результат, наслідки. Якщо автор відчув можливість вибудувати цей ланцюг, він починає формувати сюжет, тобто добирати й розташовувати події у відповідному порядку.

Вибудовуючи сюжет, журналіст, з одного боку, мусить зберігати достовірність, тобто оперувати самими фактами, документами, свідченнями, висновками фахівців. З другого ж боку, не варто сліпо копіювати життя, бо тоді сюжет не виконає своєї головної функції – утримати інтерес читача. Аби цього не сталося, факти й події треба художньо опрацювати, розташувати так, аби напруження зростало з кожним абзацом. Саме така послідовність дає змогу зацікавити, схвилювати чи здивувати читача. Тільки в кінці статті напруженість сягає критичної межі, відбувається якісний стрибок – і проблема знаходить своє вирішення.