3. Композиційні прийоми для утримання читацької уваги

Чим відрізняється журналіст від звичайного автора? Тим, що він уміє професійно добирати факти, вправно написати матеріал, спілкуватися з людьми. Але чи може бути це остаточним критерієм високої професійності? Адже справжній журналіст повинен уміти не лише написати докладний, змістовний текст, а й, найголовніше, заволодіти увагою читача, щоб той не міг відірватися від матеріалу від першого до останнього речення.

Йдеться про те, що статтю може написати кожна грамотна людина, а щоб її зробити цікавою, – для цього треба володіти певними прийомами.

Передусім читач звертає увагу на те, які художні, фразеологічні, лексичні прийоми застосовані у тексті. Але цього не досить. Адже для того, щоб привернути й постійно підтримувати увагу читацької аудиторії, матеріал слід будувати з урахуванням деяких важливих законів драматургії та психології сприйняття.

Журналістові-початківцю варто витратити трохи свого часу на опанування цими науковими премудростями. Сьогодні ринок ЗМІ – це арена шаленої боротьби за споживача. Щороку з’являється дедалі більше цікавих видань і талановитих авторів. І всі вони просто-таки змагаються між собою за читацькі симпатії.

Отже, коли журналіст розпочав писати публікацію і йому здається, що успіх матеріалу залежить від обраної теми, потрібно не забувати про ще одну причину успіху, яка полягає у вдало створеній композиції. Перед тим як писати саму статтю, треба-продумати її композицію або план. Це означає з’ясувати для себе: з чого почати статтю, чим її закінчити, на які частини поділити, що повідомити відразу, а що потім, про що розповісти докладно, а про що побіжно. Корисно уявити й коротко записати її «каркас» – основні події та думки початку, середини та кінцівки. Це дасть журналісту змогу відчути ціле, з’ясувати, за чим стежитиме читач і як розвиватиметься ідея статті. Попереднє обмірковування композиції – справа складна, але необхідна, бо від неї ве­ликою мірою залежать стрункість і доладність журналістського матеріалу. І якщо ми прагнемо завоювати увагу читача, нам варто передусім з’ясувати, якою ж має бути композиція цікавої статті.

Для невеликих газетних заміток здавна практикують такий нехитрий прийом: найцікавіший, свіжий чи сенсаційний факт виносять безпосередньо на початок або в заголовок. Стаття, власне, починається з найважливішого, що хоче повідомити журналіст. А далі вже йдуть інші факти в порядку зменшення їхньої важливості: деталі, обставини, передісторія, додаткові пояснення – уся та інформація, яку випусковий редактор може безболісно опустити, якщо є потреба скоротити статтю.

Розташування матеріалу в такій послідовності відоме під назвою «перевернутої піраміди». Для статей трохи більшого обсягу можливий інший варіант: перший і другий абзаци вводять у суть справи, далі йде найголовніше, а потім уже наводять деталі та подробиці.

Цей ефектний композиційний прийом цілком придатний для «малих» газетних жанрів – інформаційної замітки, коротких новин, репортерської хроніки, репліки, звіту про якусь подію. Але ж лише ними не обмежується жанрове розмаїття нашої преси. На її сторінках друкують і матеріали з великим обсягом – розлогі проблемні статті, журналістські розслідування, аналітичні огляди, житейські історії, портретні, історичні, науково-популярні, дорожні нариси.

Чи можна перевернуту піраміду застосувати до цих жанрів? Ні, не можна. Бо якщо й тут «головний козир» викласти з самого початку, то подальший текст виявиться нудним, і його сприйматимуть як баласт. Читач почне ковзати очима тільки по перших абзацах статей, а все інше залишатиме непрочитаним.

Постає питання, що робити і чи можна в такому разі найголовніше приберегти на кінець? Така тактика теж не зовсім правильна, бо якщо все найцікавіше міститиметься аж у самому фіналі, то читач до нього просто не дійде – спиниться десь на півдорозі й статті теж не дочитає. А нам треба збудувати композицію з таким розрахунком, щоб напруження читацької уваги не спадало, а посилювалося.

Якщо ми вразимо читача тільки на початку чи тільки наприкінці статті, то вплив на його психіку буде одноразовим, короткочасним. Набагато ефективніше розтягнути цей вплив у часі. Відомо, що тримати увагу в напрузі дозволяє очікування чогось цікавого чи несподіваного. На по­чатку статті ми не розкриваємо всі наші секрети, а тільки натякаємо, що далі йтиметься про щось важливе чи несподіване, що все найцікавіше -попереду. Можна трохи навіть відхилити завісу таємничості, дозволити читачеві краєчком ока подивитися на цікавинку матеріалу. Тим самим автор ніби показує, на що він пропонує читачеві витратити його час, гроші й увагу.

Отже, на початку великої статті, зазвичай у врізі, автор підкидає читачеві принаду, а найважливіше залишає ближче до її закінчення. При цьому всередині тексту також варто «вкраплювати» кілька цікавих думок і вести читача від однієї до наступної, максимально підсилюючи змістову інтригу, а водночас і читацьку напругу. Композиція великої статті тепер уже нагадує не перевернуту піраміду, а пісковий годинник.

Що конкретно може слугувати зачіпкою? Усе, що зачіпає нас за живе. А «живе» – це те, що відповідає нашим потребам, може бути актуальним, збуджує цікавість. Таких гачків безліч: цікавий факт, яскравий приклад, сенсаційна подія, випадок з особистого життя, несподіване запитання, оригінальна думка, суперечливе твердження, якийсь парадокс, влучна цитата, анекдот до теми тощо. Піде навіть речення з вигуком типу «Ну, такого в нас іще не траплялося!» Попервах цього достатньо, аби читач втягнувся й захопився статтею.

Натомість не варто розпочинати статтю із загальних міркувань, про­писних істин, заяложених цитат: «Усі знають, що найдорожчий скарб для людини – це її здоров’я», «Подолання бідності – невід’ємна складо ва державної політики». Від такого занадто банального початку відразу втрачається інтерес до всієї статті. А ще бажано уникати в першому реченні «заспівів» на зразок – «Як відомо...», «Не є таємницею...», «Дав­но доведено, що...», «Цілком очевидно...» тощо. Коли з цього починати статтю будь-якого жанру та обсягу, читач засне.

За висловлюванням практиків, «треба відразу хапати вола за роги» й, не зволікаючи, переходити до суті справи. Зачин має бути тісно пов’язаний із темою статті, так само як й інтонація та темп, що лежать в основі всього матеріалу.

Принада має бути короткою та сильною. Ліпше зробити зачин ди­намічним, провокаційним, за інтонацією навіть до певної міри напруженим. Він має виконувати своє головне призначення: спонукати читача прочитати наступний абзац і весь текст до кінця.