Тема 9. Концепція та аргументи в журналістському матеріалі

Теоретичні питання

1. Створення концепції журналістського матеріалу.

2. Особливості побудови композиції публікації.

3. Композиційні прийоми для утримання читацької уваги.

4. Особливості побудови сюжету журналістської публікації.

5. Конфлікт у журналістському творі.

1. Створення концепції журналістського матеріалу

Робота журналіста складається поетапно. Задум і факт, як відомо, можуть помінятися місцями, але потім наступає народження теми, збір матеріалу, його опрацювання і так аж до написання. Однак постає питання про місце авторської концепції: до чи після збирання матеріалу? Що значить авторська концепція? Якщо тема – це сума думок, що виражають ставлення автора до відібраного для дослідження явища, то концепція – та ж сума думок, але приведених у систему – модель майбутнього твору. Концепція – рідна сестра теми, “за віком молодша”, бо народжується пізніше, але за значенням – за ґрунтовністю – старша. Тему можна сформулювати без доказів, а концепція обов’язково містить обґрунтування, докази, аргументи. Від задуму до теми – півкроку, до концепції – повний крок. І ще. Без теми починати працювати над матеріалом протипоказано: факт, як і задум, всього лише привід для виступу в газеті, і це всім зрозуміло. А ось чи можна, володіючи темою, але не концепцією, іти і збирати матеріал – спірна думка.

Одні журналісти стверджують, що концепція твору повинна створюватися обов’язково не після, а до збирання матеріалу. Залежно від того, як ми працюємо – збираємо спочатку матеріал, обдумуємо його і лише потім “народжуємо” концепцію, чи починаємо із збирання матеріалу і осмислюємо його в межах нашої концепції, – залежно від цього ми або можемо повторити уже відоме, чи можемо говорити читачу щось нове; ми чи ще новачки у газетній справі, чи досвідчені документалісти, що працюють професіонально. Звичайно, працювати в журналістиці за принципом “побачив, написав” можна. Багато так і роблять. І це значно легше, ніж працювати за принципом “передбачив, побачив, написав”. Але останнє, звичайно, ефективніше. Отже, концепція дає можливість газетяру іти до свого героя з думкою, і, звичайно, за думкою.

Концепція дозволяє передбачити подробиці, деталі, факти, вислови, які потрібні для написання твору. Кожен журналіст, вирушаючи в дорогу, обов’язково продумує можливі ходи, варіанти пояснення подій, епізодів. Він повинен мати власну думку, бути обізнаним із проблемою, з чітко окресленим завданням. Але не можна допускати упередженості.

Журналіст-початківець часто їде у відрядження не тільки з чітко окресленим задумом, темою, але з визначеною йому редакцією готовою концепцією. Без такого попереднього обдумування твору він не справиться із завданням. Журналісти часто розповідають про невдачі, які їх спіткали саме внаслідок того, що вони кидались у житейське море, не тільки не вміючи плавати, а й не усвідомлюючи чітко, за чим пливуть.

Один із прикладів журналістської помилки, коли у молодої журналістки була відсутня концепція, наводить Володимир Здоровега. Редакція одержала тривожного листа від студентки, матері маленької дитини, яку залишив у біді легковажний, не пристосований до життя чоловік, а керівництво за неуспішність ще й відрахувало її з інституту. Керуючись найшляхетнішими спонуканнями – допомогти людині, початкуюча журналістка із потрясаючим своєю гіркотою й обуренням листом у руках їде у провінційне містечко і зустрічається з такою заплутаною справою, що потрапляє у безвихідь, її свідчення були типові: «Повернулась у редакцію, оглушена суперечливістю думок і з п’ятьма списаними блокнотами. Можливо, в них для побутописання звичаїв маленького містечка і приховувалась ціла повість, але на газетний матеріал фактів не вистачало. Та «відписуватись» треба. І я добросовісно виклала на дев’яти сторінках все, про що дізналась за тиждень відрядження. Опісля довгі обговорення у відділі і спроби переробок, але на розробку тих концепцій і варіантів, які пропонували досвідченіші товариші, матеріалу не вистачило. Адже своєї моделі у відрядженні в мене не було. Я намагалася охопити все – і не привезла нічого».

Відстоюючи всіляко попереднє зважування концепції майбутнього публіцистичного виступу, яке допомагає йти до героя з певною думкою, бути обізнаним з проблемою, із досить чітко окресленим завданням, слід категорично застерегти (особливо початківця) від серйозної небезпеки переростання концепції, гіпотези в упередженість. Досвідчений і принциповий журналіст завжди знайде сили відмовитись від первісного задуму, якщо факти не вкладаються у задану схему.

Концепція є своєрідною гіпотезою, припущенням, версією можливого тлумачення фактів і явищ. Відповідна концепція зароджується в автора, як правило, ще до детального ознайомлення з фактами, їх докладного вивчення. Іноді редакції навіть практикують колективне обговорення можливого трактування теми, тобто спільно обмірковують концепцію майбутнього виступу.

Дослідник Володимир Здоровега зазначає, що мимоволі напрошується певна аналогія між пошуковою працею журналіста і слідчого. Ознайомившись у загальних рисах із скоєним злочином, побувавши на місці його скоєння, слідчий чи група, якій доручено займатися певною справою, обов’язково висуває не одну, а декілька версій можливих причин та перебігу злочину. Для чого? Зрозуміло, без таких припущень, версій правоохоронці будуть сліпими, позбавленими можливості ухопитись за невидимі ниточки, щоб розплутати складний клубок злочину, їх успіх значною мірою залежить від того, наскільки уважними, проникливими будуть вони у побудові гіпотез, версій, наскільки володіють загальною інформацією, виробленою науковим методом дослідження, інтуїцією тощо.

Йдеться про аналогію, а не тотожність, оскільки розслідування кримінальної справи і журналістське дослідження суттєво відрізняються між собою. Насамперед метою, правовими і технічними можливостями, наслідками результатів вивчення справи. Правоохоронець досліджує злочин, для журналіста розслідування злочину – лише один із можливих варіантів, він вивчає інші аспекти стосунків між людьми, між людиною і законом, людиною і владою. Його висновки мають скоріше моральне, ніж правове значення. Журналіст не може і не має права підміняти суд і слідство. Але ознайомлення з методом, процедурою, досвідом слідчої справи може йому принести чимало корисного.

Про концепцію публіцистичного твору дуже важко говорити на підставі самого тексту чи готової передачі. Найліпше про це може розповісти сам автор. Але й на основі готового твору ми можемо певною мірою відтворити хід авторської думки, ту складну попередню мисленнєву роботу, недоступну для зовнішнього ока, без якої годі сподіватись досконалої статті, нарису, передачі.

Простий приклад. Редакція газети «Високий Замок» вирішила провести «журналістський експеримент». Під цією рубрикою у газеті за 10-11 липня 1999 р. з’являється репортаж «Не все продається на проспекті Свободи». Як виявилось, репортери за годину зібрали у центрі Львова 160 підписів за неіснуючого претендента в кандидати на пост Президента України, «віддячуючи» за кожен автограф 25-ма копійками.

Задум, як кажуть, був елементарний – прозондувати можливість зібрати швидко і недорого підписи за міфічного, нереального кандидата у президенти, хоч тема виступу аж надто серйозна – байдужість електорату до виборів. Зрозуміло, необхідна була певна концепція, версія можливого розвитку сюжету. Вона з’явилась у ході підготовки і навіть мусила бути забезпечена організаційно: виготовлений плакат, заготовлені фальшиві підписні листи, продуманий збір підписів із свідомим порушенням процедур, «біографія» лжепретендента у кандидати, прихоплена відповідна сума грошей, залучений фотокор тощо. Про те, як проходила сама процедура, читач дізнався із фотографій і тексту вже створеного репортажу. Треба лише зазначити, що репортери діяли не зовсім коректно з правового погляду.

Звичайно, у складніших за постановкою питань, за обсягом охоплення явищ, за структурою і характером аргументації творах по-іншому, не так предметно і не у такій послідовності, але авторська концепція виявляється. Тут мова йде про виступи концептуальні, пошукові, проблемні.

Щодо самої послідовності ходу логіки мислення, то тут можливі різні варіанти. Концепція чи версія – це не тільки попереднє бачення проблеми, можливого її розв’язання. Це також певний компас у морі життєвого матеріалу, який може знадобитися у процесі реалізації задуму, теми. Більше того, саме попереднє продумування майбутнього виступу дає можливість авторові знаходити потрібні сюжетні ходи, деталі, образи.

Журналіст у ході знайомства з життєвими явищами може поміняти свою позицію під впливом фактів. Він має вивчати матеріали на місці, аналізувати події, ознайомлюється з документами. Це є його святим обов’язком. Потрібно довіряти фактам і тільки їм, усебічно їх перевіряти і повністю за них відповідати. Фактична помилка може підірвати авторитет друкованого органу і порушувати найголовніший принцип журналістики – правдивість.

Ще небезпечнішим для журналіста є спокусливе бажання ледь-ледь “підправити” факт. Йому може здаватися, що він просто по-своєму побачив факт, дещо прикрасив, або дещо загострив. На це читач реагує особливо гостро. Журналіст зобов’язаний всебічно перевірити факт і повністю за нього відповідати. Необхідно перевірити факт по суті ( чи справді він існував), і в деталях (прізвища, назви, цифри, відсотки...). Фактична помилка, неточність підривають авторитет друкованого органу, дезінформують читача.

Яскравий приклад зміни авторської концепції під впливом фактів наводить тернопільська журналістка і викладач журналістики Віра Марущак. Редакція отримала листа, в якому багатодітна жінка скаржи­лася на те, що не отримує хоча б якоїсь допомоги від органів влади та громадських організацій. Вона писала про те, що її діти не ма­ють чого їсти та необхідного одягу.

Цей лист збентежив творчий колектив, одразу ж журналіст зібрався в дорогу. Він для себе сформулював концепцію матеріалу, у нього народжувалися гнівні слова, адже страждала родина, страждали діти. Бідна жінка просила допомоги. Кореспондент їхав на місце події для того, щоб знайти причини: чому органи влади залишили без уваги багатодітну сім’ю.

Перш ніж: іти за адресою, газетяр завітав до селищної ради і почув дуже невтішну історію – про родину алкоголіків. Насправді жінка має п’ятьох дітей, двоє з них перебували в дитячому притулку, ще троє з горе-мамою, яка не просихає від пиятики. І ті гроші, що виплачує держава на утримання дітей, теж пропиває разом із таким же батьком. У стадії розгляду справа про позбавлення їх батьківських прав. А дітям не раз допомагало одягом товариство Червоний Хрест.

Журналіст, звичайно, зустрівся і з автором листа. Те, що він по­бачив, було невтішним – розтріпана неохайна жінка із запахом алко­голю, голодні залякані діти. Ось так може порушитися та концепція, яку вибудував кореспон­дент, – від виникнення задуму до збирання і систематизації матеріалу. Знайомство з життєвим явищем спричинило появу зовсім іншого ма­теріалу ніж той, що було заплановано з самого початку. Реалізувавши творчий задум, автор надрукував лист горе-матері, а поряд той матеріал, який написав сам. Він використав реальну можливість газетного втручання у розкриття зла. Вона є зброєю журналіста. Але нею потрібно користува­тися вміло, обережно, професійно.

Абсолютно неприпустимо дозволяти «особистому» переливатися через край, зводити за допомогою газети особисті рахунки. Потрібно стояти на принципових позиціях, відчувати відповідальність і пам’ятати, що журналіст є представником газети і виразником громадської думки.

Особливості створення й уточнення концепції на одному прикладі наводить головний редактор газети “Харківський університет”, старший викладач кафедри журналістики ХНУ ім. В. Н. Каразіна Олена Олександрівна Нерух.

Студент N- двієчник – маємо такий факт. Маємо прізвище студента, групу, факультет, спеціальність. Знаємо, з яких дисциплін має двійки. Яка тема майбутнього матеріалу? З якою сумою думок ми з вами підемо на завдання? Беремо декілька варіантів. 1. Бути двієчником – погано, негідно. Думка правильна, але ж вже дуже тривіальна. Скільки написано на цю тему! Не варто додавати ще один матеріал, збільшуючи кількість, а не якість. 2. Чому студент стає двієчником? – це вже цікавіше, хоча б тому, що ми не просто констатуємо факт, а намагаємося відшукати причини. Випадкова ця ситуація для героя чи постійна. Що привело його до життя такого? Які обставини? 3. Але ми знаємо, що це студент мехмату, фізфаку, ...де навчатися не так просто, де й шкільна підготовка дає себе взнаки, і дисципліни складні, і герой – іногородній, мешкає в гуртожитку... Від “холодного” ми йдемо, як у грі, до теплого, гарячішого, гарячішого... Ще одне зусилля думки, і концепція сформулюється. “Юнак закінчив сільську школу. Має слабку шкільну підготовку, не навчився працювати щоденно, по-студентському. Живе у гуртожитку, де розпорядок дня далеко не робочий, пізно лягає, пізно встає. Прогулює перші пари. До бібліотеки не добирається. Запустив і те, чого не знав... Що ж далі? Хто йому допоможе? Додаткові заняття викладачі проводять, та він їх не відвідує. Дружить із таким же , не дуже старанним студентом... Допомогти зможе собі лише сам. Бо інакше – відрахування. Бо на освіту одного такого боржника держава (чи тепер батьки: спонсор) витрачають серйозні кошти.

Яка ж головна думка? “В університеті повинні навчатися ті, хто бажає оволодівати знаннями. Слід у відборі абітурієнтів бути уважними. Ледарям не місце на університетській лаві”. Чи значить, що запропонована концепція абсолютно непохитна і вистоїть за будь-яких умов? Ні. Як тема – вона вистоїть – двієчники не повинні навчатися у вузі. Але концепція може і “лопнути”. Раптом виявиться, що хлопець хворів, що він не із села, що він не живе в гуртожитку, що він багато працює і є всі підстави вважати, що він дожене відставання. Як бути в такому разі? Орієнтуватися на місці, перебудовувати концепцію на місці, бо журналіст сам не передбачив той чи той варіант подій, а викривляти факти, підтасовуючи їх під свою попередню концепцію, він не має права.