2.2. Зосередження роти у вихідному районі для десантування (марш в район очікування)

Підрозділи високомобільних десантних військ на місці можуть розташовуватися у вихідному районі для десантування (районі зосередження та очікування). В цих районах вони не тільки вирішують завдання, пов’язані з розміщенням, харчуванням та відпочинком особового складу, обслуговуванням озброєння і техніки, але і здійснюють підготовку до десантування та бойових дій.

У районах зосередження проводиться: дозавантаження боєприпасів у бойові машини; видача особовому складу боєприпасів, засобів індивідуального захисту, індивідуальних перев’язочних пакетів, сухих пайків та інших предметів екіпіровки; екіпіровка особового складу; перевірка укомплектованості парашутних платформ (парашутно-реактивних і парашутних безплатформних систем) швартовочними деталями в залежності від виду озброєння та техніки, які десантуються; переукладання (при необхідності) парашутів, багатокупольних і парашутно-реактивних систем; технічне обслуговування техніки; організація десантування та бойових дій, формування аеродромних груп (при необхідності) і організація маршу в райони очікування.

У районах очікування проводиться: завершення підготовки озброєння, техніки та запасів матеріальних засобів до десантування (швартовка озброєння, техніки та вантажів на платформах і підготовка їх до висування на аеродром, рекогносцировка маршрутів виходу на аеродром, організація взаємодії з ВТА (АА), при наявності часу з особовим складом проводиться передстрибкова підготовка), організація десантування і бойових дій у підрозділах; постановка бойових завдань особовому складу.

У випадку, коли підрозділи виходять у район очікування, минаючи район зосередження, то підготовка до десантування і бою проводиться в повному обсязі в районі очікування.

З метою зменшення втрат роти в батальйоні розташовуються розосереджено в залежності від умов місцевості на віддаленні від 300 до 1000 м одна від іншої. Відстань між взводами може бути до 300 м. Рота займає район 1-1,5 кв. км.

При постановці завдань на розташування в районі очікування командир роти указує: місця розташування взводів, порядок їх зайняття та інженерного обладнання; порядок розміщення, укриття та маскування озброєння, техніки, засобів десантування та матеріальних засобів; заходів із захисту від зброї масового ураження, РХБ забезпеченню, а також із забезпечення готовності до відбиття раптового нападу противника; порядок виконання заходів з підготовки підрозділів до десантування та бою; склад та завдання безпосередньої охорони; порядок підтримки зв’язку, сигнали оповіщення та управління.

Крім загальних питань командир роти вказує черговому підрозділу склад, завдання та сигнали виклику.

Для захисту військ від високоточної зброї використовуються звичайні сховища, техніка ретельно маскується, широко застосовуються штучні маски, кутові відбивачі, поглинаючі покриття, передавачі перешкод.

Інженерне обладнання районів розташування починається негайно з прибуття до них підрозділів, а при можливості і достроково. Для схову і маскування підрозділів використовуються складки місцевості, ліс, кущі, яри.

Бойові машини десанту (бронетранспортери) розташовуються у вказаних командиром місцях під кронами дерев, в ярах, в радіолокаційній тіні від місцевих предметів на віддаленні 25 – 50 м одна від одної. Особовий склад розміщується поблизу своїх машин, для нього відриваються щілини, а при наявності часу влаштовуються перекриті щілини або бліндажі. Для бойових машин десанту (бронетранспортерів) обладнуються окопи та укриття.

Місця розміщення особового складу та розташування бойової техніки ретельно маскуються. Поблизу бойових машин десанту (бронетранспортерів) обладнуються хибні об’єкти (теплові пастки). В разі браку часу на обладнання бліндажів можуть влаштовуватися укриття, виготовлені з плащ-наметів особового складу відділення.

У районі розташування та на підступах до нього розгортаються і підготовлюються шляхи для виходу підрозділів з нього, та маневру під час відбиття нападу противника.

Підрозділи в районі розташування повинні знаходитися в постійній готовності до відбиття нападу наземного та повітряного противника, знищення його повітряних десантів та диверсійно-розвідувальних груп.

У підрозділі на випадок нападу наземного та повітряного противника, при загрозі застосування противником ЗМУ, запалювальної зброї, при виникненні пожеж розробляється бойовий розрахунок, у якому визначається порядок дій усіх військовослужбовців.

Протиповітряна оборона району зосередження організується засобами старшого командира (начальника), а також силами і засобами підрозділів. Командир роти організовує розвідку повітряного противника, встановлює сигнали оповіщення і цілевказання.

Розвідка повітряного противника організовується з метою своєчасного його виявлення і впізнання. Своєчасне виявлення літаків (вертольотів) противника досягається веденням безперервного кругового спостереження. Для цього у роті при розташуванні на місці призначаються спостерігачі, зміна яких проводиться через 1-2 год. Оповіщення (цілевказівка) про повітряного противника може здійснюватися по орієнтирах на місцевості, які вибираються на видаленні 6-8 км від місця спостерігача і нумеруються, починаючи з 41, з півночі за годинниковою стрілкою. Для оповіщення, крім того, можуть застосовуватися звукові і світлові сигнали. При розташуванні на місці стартові позиції стрільців-зенітників обладнуються поблизу командно-спостережних пунктів. За сигналом "Повітря" особовий склад займає свої місця в бойових машинах або щілинах і укриттях, які обладнані поблизу.

Відбиття раптового нападу повітряного противника здійснюється вогнем чергових зенітних засобів і стрілецької зброї чергових підрозділів.

Для знищення літаків, що низько летять, і вертольотів застосовуються штатні зенітні засоби підрозділів, а також вогонь з озброєння бойових машин і стрілецької зброї, але вогонь відкривається тільки за особливим розпорядженням або при виявленні літаками (вертольотами) противника підрозділів повітряного десанту і при завданні ударів по них.

Маскування підрозділів в районі розташування досягається прихованим зайняттям району, розосередженням, використанням природних і штучних масок, а також ретельним дотриманням правил маскування.

У районі розташування забороняється розведення вогнищ, подача сигналів сигнальними ракетами, рух машин вночі без застосування світломаскувальних пристроїв і приладів нічного бачення, робота радіостанцій на передачу, позначення місць розташування підрозділів із вказівкою найменування і прізвища командира підрозділу.

Комендантська служба в районі організовується штабом батальйону. За організацію комендантської служби безпосередньо відповідає начальник штабу батальйону, від якого командир роти може отримати завдання з виділення від роти тих чи інших сил і засобів із забезпечення комендантської служби у районі розміщення батальйону.

Завданнями комендантської служби є: контроль за дотриманням підрозділами заходів маскування і встановленого порядку; регулювання руху в районі розташування, на дорогах і під'їзних шляхах до нього, а також охорона підрозділів від проникнення сторонніх осіб і диверсійно-розвідувальних груп противника. Комендантська служба здійснюється в межах району розташування, на дорогах і під'їзних шляхах, що безпосередньо йдуть до району, у джерел води і у проходів в загородженнях, якщо вони є.

Комендантська служба ведеться парними патрулями, рухомими і нерухомими комендантськими постами, кількість яких залежить від величини району і характеру місцевості. Зазвичай до складу комендантського поста призначаються сержант і один-два солдати. У найбільш важливих місцях можуть бути виставлені офіцерські комендантські пости у складі офіцера і двох-трьох солдатів, ці пости, як правило, забезпечуються засобами зв’язку.

При виході батальйону (роти) в район очікування (зосередження) вночі рекогносцировка місць розташування підрозділів по можливості проводиться у світлий час доби. У місцях розташування підрозділів вживаються заходи з дотримання світломаскування, підвищення пильності особового складу, посилюється комендантська служба.

Марш роти в район очікування

Марш – організоване пересування підрозділів у колонах по дорогах та колонних шляхах з метою виходу у призначений район або вказаний рубіж у визначений час. Він є основним способом пересування підрозділу.

Пересування своїм ходом забезпечує постійну бойову готовність, організаційну цілісність і тактичну самостійність підрозділів, швидке розгортання в передбойові і бойові порядки, можливість здійснення маневру з метою обходу загороджень, зон зараження, районів руйнувань, затоплень і пожеж.

З пункту постійної дислокації в район зосередження підрозділи виходять за наказом старшого командира (начальника) у повному складі на бойових машинах (автомобілях або у пішому порядку).

Марш підрозділів з району зосередження (пункту постійної дислокації) в район очікування або на аеродром зльоту здійснюється на бойових машинах (бронетранспортерах, автомобілях) зазвичай вночі, щоб приховати від розвідки противника пересування військ і понизити ефективність застосування ним високоточної зброї, авіації та ЗМУ.

Під час пересування, на зупинках і привалах ведеться безперервне спостереження за повітряним противником, сигналами командира та регулювальників, за дорогою, місцевістю, також за машинами, що рухаються попереду та позаду. Усі радіостанції працюють тільки на прийом. Управління здійснюється короткими сигналами і рухомими засобами.

Зосередження підрозділів в районі очікування, як правило, закінчується до світанку. В окремих випадках з метою скорочення часу на підготовку до десантування і збереження моторесурсів бойових машин на віддалений аеродром підрозділи можуть перекидатися літаками (вертольотами).

Рота здійснює марш з району зосередження в район очікування, як правило, у складі батальйону (аеродромної групи).

Побудова колони батальйону (аеродромної групи) повинна забезпечувати зручність пересування, досягнення високої маршової швидкості, найменшу напругу сил особового складу і збереження техніки.

При русі змішаних колон по дорогах, що не мають твердого покриття, гусеничні машини йдуть за колісними, легші машини йдуть попереду важких.

З метою забезпечення безперешкодного руху колони і попередження від раптового нападу диверсійно-розвідувальних груп і повітряних десантів противника в підрозділах на марші організовується спостереження і безпосередня охорона. Склад охорони визначається обстановкою, що склалася.

Швидкість руху підрозділів може бути різною і залежить від завдання, навченості та фізичного загартування особового складу, особливо механіків-водіїв (водіїв), уміння командирів водити колони, технічного стану машин, стану маршрутів, погоди, пори року і доби, а також від організації і забезпечення маршу. Середня швидкість руху змішаної колони і колони бойових машин по дорогах може бути 25-30 км/год., автомобільної колони – 30-40 км/год. При русі в горах, пустелі, північних районах, в лісисто-болотистій місцевості, а також взимку та по бездоріжжю середня швидкість руху може складати 20-25 км/год.

У зв'язку з тим, що бойова та інша техніка обладнана приладами нічного бачення і світломаскувальними пристроями, середня швидкість руху колони вночі може бути, як і вдень.

Іноді підрозділи можуть здійснювати марш в пішому порядку, в цьому випадку середня швидкість може бути 4-5 км/год., на лижах – 5-7 км/год.

Тривалість перевезення особового складу на бойових і транспортних машинах може бути до 12 годин на добу. Решта часу доби йде на відпочинок і обслуговування техніки.

Дистанції між машинами призначаються залежно від швидкості руху, стану дорожнього полотна, умов видимості та запиленості маршруту і можуть бути 25-50 м. У залежності від швидкості руху дистанції між машинами можуть визначатися за величиною швидкості. Наприклад, при швидкості руху 40 км/год. дистанції між машинами має бути 40 м. У гірській місцевості і при великій швидкості руху дистанції збільшуються.

Для своєчасного початку маршу і регулювання швидкості руху підрозділу вказуються вихідний пункт (рубіж), пункти (рубежі) регулювання і час їх проходження. Початком здійснення маршу є час проходження вихідного пункту головою колони. Вихідний пункт призначається на віддаленні 5-10 км від розташування підрозділів. Таке віддалення забезпечує можливість витягування колони і набір необхідної швидкості для руху.

Планомірне здійснення маршу підрозділами досягається своєчасним проходженням пунктів (рубежів) регулювання, які призначаються через кожні 3-4 год. руху. Для перевірки стану машин, їх технічного обслуговування, усунення несправностей, відпочинку особового складу і дозаправки машин в ході маршу через 3-4 год. руху в укритих місцях назначаються привали тривалістю до 1 год. При здійсненні маршу протяжністю 250 – 300 км і більш може призначатися привал тривалістю до 2 год. для харчування та відпочинку особового складу. Для піших колон привали призначаються тривалістю 10 хв через кожні 50 хв руху.

При призначенні вихідного пункту, пунктів регулювання, підрозділу вказується час їхнього проходження, а також тривалість привалів і час зайняття району зосередження (очікування).

Підготовка до здійснення маршу включає:

організацію маршу (прийняття рішення; постановку завдань; підготовку особового складу, бойової та іншої техніки до здійснення маршу; поповнення запасів ракет, боєприпасів, пального та інших матеріальних засобів, евакуацію поранених та хворих; вилучення надлишкового майна та несправного озброєння і техніки, які не можуть бути відремонтовані до початку маршу; контроль та надання допомоги).

Отримавши завдання на здійснення маршу, командир роти усвідомлює його і віддає необхідні розпорядження про підготовку до маршу, оцінює обстановку, вивчає по карті маршрут руху, здійснює розрахунок часу, приймає рішення, віддає наказ, організує управління і всебічне забезпечення.

Основою для проведення всіх заходів щодо організації маршу в роті є рішення командира. Перед прийняттям рішення на марш командир роти насамперед усвідомлює отримане завдання та оцінює обстановку.

При усвідомленні завдання командир вивчає: мету маршу, величину переходу (довжину маршруту) і час, що відводиться на нього, вихідний пункт і час його проходження, пункти регулювання, райони привалів і очікування; можливість зустрічі з диверсійно-розвідувальними групами противника.

При організації маршу оцінюються можливість застосування противником ЗМУ, ВТЗ та завдання ударів авіацією, ймовірні райони висадки (викиду) повітряних десантів і диверсійно-розвідувальних груп на маршруті руху.

Оцінка свого підрозділу здійснюється командиром роти з урахуванням стану маршових можливостей, забезпеченості усіма видами матеріальних засобів і рівня підготовленості механіків-водіїв (водіїв).

Вихідними даними для розрахунку маршу є: величина переходу; загальний час здійснення маршу; час проходження вихідного пункту, пунктів регулювання і виходу в призначений район; місце і час привалів, якщо вони були визначені командиром батальйону.

Величина переходу – це відстань у кілометрах від вихідного пункту до найбільш віддаленої точки нового району зосередження. Вона визначається по карті за допомогою курвіметра або циркуля-вимірювача. Для зручності роботи з картою маршрут розбивається на рівні відрізки по 5-10 км, на яких відзначається відстань від вихідного пункту з наростаючим підсумком. При цьому вносяться поправки на рельєф місцевості.

Розрахунок маршу починається при з'ясуванні завдання, а потім відпрацьовується в процесі оцінки обстановки й прийняття рішення і оформлюється на карті.

Рішення на марш оформляється графічно на карті, на яку наносяться: район розташування батальйону і його підрозділів; маршрут руху з розбивкою на ділянки по 5-10 км; вихідний пункт, пункти регулювання і час їхнього проходження головою колони головних сил і підрозділом безпосередньої охорони; місця розташування комендантських постів і постів регулювання; місця, час і тривалість привалів для колони головних сил і безпосередньої охорони; місця розташування підрозділів після здійснення маршу; маршрути руху сусідів; схема похідного порядку із вказанням розподілу сил і засобів в колоні, глибина колони головних сил і віддалення безпосередньої охорони; ділянки маршруту з різними умовами руху, їхні розміри і середні швидкості руху на кожній ділянці; загальний час на марш, час на привали та на рух; можливі маршрути обходу; середня швидкість руху; сигнали управління.

Рішення на марш, оформлене на карті, є робочим документом і дає можливість командиру підрозділу чітко поставити завдання підлеглим.

У наказі при постановці підрозділам завдань на марш командир роти вказує: завдання роти; порядок побудови похідної колони, швидкість руху; завдання взводам і доданим підрозділам; час готовності до маршу; порядок охорони, спостереження і зв'язку в ході маршу, місце командно-спостережного пункту командира роти в колоні і заступників.

Рота, як правило, здійснює марш в колоні головних сил батальйону (аеродромної групи), а один із взводів роти може бути призначений в безпосередню охорону.

Здійснення маршу

Формування колони роти проводиться до початку маршу в районі розташування. Марш починається з моменту проходження головою колони головних сил вихідного пункту.

Командир роти зазвичай рухається в голові колони роти й особисто веде колону, підтримує встановлений порядок маршу, забезпечує безпеку руху і прибуття в зазначений район у встановлений час.

Рух здійснюється по правій стороні дороги з дотриманням встановленої швидкості руху, дистанцій між машинами, підрозділами і заходів безпеки. Вночі машини рухаються з використанням приладів нічного бачення і світломаскувальних пристроїв, а у світлу ніч з повністю вимкненим світлом.

Машини, що вийшли з ладу, відводяться на праву сторону. Після усунення несправностей вони продовжують рух з колоною, що проходить; місця в колонах своїх підрозділів займають тільки під час привалів. Обгін колон (машин в колоні) забороняється.

Машини, які не можуть бути відновлені силами і засобами екіпажу і технічного замикання батальйону, евакуюються з маршруту на узбіччя або в найближчі укриття для передачі засобам замикання бригади (полку). Про машини, що вийшли з ладу, та вжитих заходах заступник командира батальйону з озброєння доповідає командирові батальйону.

У період привалів похідний порядок роти не порушується, машини зупиняються на правому узбіччі дороги на дистанціях, встановлених командиром, але не ближче 10 м одна від одної, з тим щоб при необхідності будь-яку машину можна було вивести з колони, а також вишикувати особовий склад біля машин. У районі привалу командири підрозділів організовують безпосередню охорону, маскування і технічне обслуговування машин.

Особовий склад виходить з машин тільки праворуч або позаду машини за командою своїх командирів і розташовується для відпочинку праворуч від дороги. У машинах залишаються спостерігачі і чергові радіотелефоністи командирських машин. Чергові стрільці-зенітники займають позиції поблизу своїх машин і знаходяться в готовності до відбиття раптових нападів повітряного противника. Механіки-водії і призначений особовий склад проводять контрольний огляд машин і усувають несправності. При огляді бойової машини башту дозволяється повертати тільки праворуч.

Підрозділи охорони зупиняються на вигідному рубежі і продовжують виконувати завдання, знаходячись в постійній готовності до відбиття противника.

Відбиття ударів повітряного противника на марші здійснюється зенітними засобами і стрілецькою зброєю виділених для цього підрозділів. За сигналом оповіщення про повітряного противника рота продовжує рух, люки бойових машин закриваються, зенітні засоби і підрозділи, призначені для стрільби із стрілецької зброї по повітряних цілях, готуються для ведення вогню, а з виходом літаків (вертольотів) на колону ведуть вогонь. Особовий склад переводить протигази в положення "напоготові". У разі ушкодження дороги або створення інших перешкод руху колони командир роти вживає заходів з недопущення скупчення машин біля перешкод і пошуку обхідних шляхів.

При русі в пішому порядку підрозділ за командою командира займає найближче укриття і вогнем зі стрілецької зброї здійснює ураження повітряних цілей, що низько летять. І хоча ймовірність ураження цим вогнем літаків, що летять на дозвукових швидкостях, незначна (0,05), він змушує противника змінювати висоту польоту і завдавати ударів з невигідних висот.

Тіснини і мости підрозділ проходить безупинно. При необхідності організовується розвідка шляхів обходу і прокладання їх з використанням інженерних сил і засобів.

За сигналом оповіщення про радіаційне, хімічне і бактеріологічне (біологічне) зараження підрозділ продовжує рух. Зони зараження в ході маршу рота обходить, а при неможливості обійти долає на максимальній швидкості з використанням систем колективного захисту екіпажу машин і засобів індивідуального захисту особового складу.

Під час вимушених зупинок колони на зараженій місцевості особовий склад не знімає засобів захисту і не виходить з машин без дозволу командирів підрозділів. Часткова спеціальна обробка проводиться на зупинках (привалах) після виходу підрозділів із зон зараження. Повна спеціальна обробка проводиться за вказівкою командира батальйону. При завданні противником ядерних і хімічних ударів командир підрозділу вживає заходів до відновлення боєздатності підрозділу, ліквідації наслідків, розгородження маршруту і відшукування обхідних шляхів з метою якнайшвидшого виходу підрозділів із зони зараження і районів руйнувань і пожеж і своєчасного прибуття роти в призначений район. Уражений особовий склад евакуюється в найближчі медичні пункти (установи), а пошкоджена техніка, яка не може бути відремонтована своїми силами, передається ремонтним підрозділам старшого командира (начальника).

У разі застосування противником запальних речовин, а також при вимушеному подоланні ділянок пожеж з ходу, люки бойових машин закриваються. Командир роти швидко виводить колону з небезпечної ділянки вперед або в навітряний бік, зупиняє її, організовує гасіння машин, що загорілись, і надання першої медичної допомоги особовому складу, після чого рота продовжує рух. Особовий склад, який отримав ураження, евакуюється, а при неможливості евакуації слідує зі своїми підрозділами або з медичним пунктом батальйону.

Взимку перед маршем командир роти організовує підготовку машин і озброєння до експлуатації в умовах низьких температур і глибокого снігового покриву і вживає заходів з попередження обмороження особового складу. З цією метою в кузови колісних машин можуть накладатися солома або гілки хвойних дерев, особовий склад періодично спішується.

У безпосередню охорону зазвичай включаються машини, оснащені навісним устаткуванням для розчищення снігу, а машини високої прохідності розподіляються по колоні. При сніговому заряді і сильній заметілі рух колони рішенням командира батальйону може бути припинений.

На привалах машини зупиняються на горизонтальних площадках, захищених від вітру, закриваються люки, жалюзі, при цьому вживаються заходи з попередження отруєння особового складу газами, що відпрацювали, двигуни періодично прогріваються.

При русі змішаних колон по глибокому рихлому снігу бойові машини не повинні йти слід у слід, щоб не створити глибокої колії. Дистанція збільшується до безпечних меж.

При підготовці до маршу в лісі особлива увага приділяється оснащенню бойової техніки засобами підвищення прохідності, буксирування і розчищення завалів. Під час руху командири повинні суворо витримувати орієнтування, стежити за рухом по дорозі, просіці або колонному шляху, звертаючи особливу увагу на готовність особового складу підрозділів і кожної машини до боротьби із засідками і ДРГ противника.

Марш в горах організовується з урахуванням профілю маршруту. Особлива увага приділяється перевірці справності ходової частини і механізмів управління машин, вивченню важкопрохідних ділянок маршруту і визначенню порядку їх подолання. На всіх машинах мають бути заздалегідь підготовлені додаткові пристрої для гальмування, додатковий запас пального.

У ході маршу швидкість руху на підйомах, спусках та інших труднопрохідних ділянках повинна зменшуватися, а дистанції між машинами збільшуватися, що дозволить забезпечити безпеку руху. Перевали, ущелини, гірські проходи і каньйони підрозділи долають, як правило, безупинно і на максимально можливих швидкостях. Окремі машини у разі вимушеної зупинки відводяться в місця, де вони не заважають руху колони. Небезпечні ділянки дороги позначаються покажчиками, при подоланні їх особовий склад спішується. Для охолодження двигунів машин, з дозволу старшого начальника, командир підрозділу може зупинити колону. Зупинки слід робити на рівних ділянках доріг, зазвичай в місцях, безпечних від каменепадів і снігової лавини. Не можна зупиняти колону в руслах висохлих річок, на водостоках, крутих підйомах і спусках, а також над обривами або під ними.

При русі пішим порядком на крутих підйомах окрім малих привалів робляться зупинки на 3-5 хв через кожні 15-20 хв руху. Для подолання гірських річок, крутих підйомів і спусків особовий склад забезпечується мотузками, канатами, тросами, кішками, кіркомотигами, а з деяких випадках і спеціальним взуттям з шипами. На деяких місцях, особливо на панівних висотах, розташованих в стороні від маршруту, виставляється охорона. На гірських ділянках у вузьких місцях, в місцях привалів і на крутих поворотах виставляються пости регулювання.

При організації і здійсненні маршу в горах необхідно передбачати рівномірний розподіл по колоні машин підвищеної прохідності та обладнаних лебідками, а також можливість взяття на буксир колісних машин гусеничними при подоланні річок, струмків, крутих підйомів.

Примітка. Марш в пустелі не є елементом з підготовки роти до десантування і бойових дій, а ВРД не може бути призначеним в пустелі по існуючих на те причинах географічного розташування України, але з досвіду застосування наших миротворчих підрозділів в Іраку, та аналізуючи труднощі, які виникали при здійсненні маршу не тільки в українських підрозділів, а і в інших підрозділах коаліційних сил, є необхідність надання послідуючого матеріалу, не виключаючи той факт, що аеромобільно-десантні (парашутно-десантні) підрозділи повинні бути готові для здійснення маршу, та і в цілому, до виконання завдань, у будь-якій точці світу .

При організації маршу в пустелі командир роти зобов'язаний: забезпечити ретельну підготовку усієї бойової техніки і машин до руху в умовах високих температур, бездоріжжя і пісків; детально вивчити маршрут руху та умови прохідності на окремих його ділянках; вказати азимут руху, порядок позначення маршруту на ділянках, де орієнтування по місцевих предметах ускладнене; забезпечити підрозділи необхідним запасом води і передбачити заходи з оберігання особового складу від сонячних і теплових ударів, стежити за суворим дотриманням питного режиму і справною роботою вентиляції бойових машин (бронетранспортерів).

Слід враховувати, що пісок, що злежався, при русі по ньому великої кількості машин швидко стає важкопрохідним. Тому при русі по ньому потрібно постійно змінювати напрямок руху.

Під час піщаних буревіїв, що ускладнюють орієнтування, з дозволу старшого командира рух може бути призупинено. Машини в цих випадках зупиняються на скорочених дистанціях. Залишати в дорозі поодинокі машини забороняється.

Дистанції між машинами, що рухаються по запорошених дорогах, збільшуються. На привалах підрозділи розташовуються по можливості в тіні, поблизу річок, озер, колодязів.

При русі пішим порядком особовий склад рухається у строю на збільшених інтервалах і дистанціях.

При подоланні такирів (глинистих пустинних ділянок) необхідно стежити за погодою і із загрозою появи дощу негайно залишати цей район. Якщо дозволяє обстановка, здійснювати марш слідує вночі по завчасно розвіданих і підготовлених маршрутах. Це викликається складністю забезпечення маскування вдень і високою температурою.