8.2. Історія розвитку авіації Сухопутних військ

Використання армійської авіації у локальних війнах починається з війни у Кореї (1950-1953 рр.), коли вертольоти використовувались поряд з літаками для евакуації поранених, а згодом, і для ведення повітряної розвідки, наведення ударної авіації на наземні цілі, корегування вогню артилерії, перевезення військ, висадки десантів та диверсійних груп, перевезення боєприпасів, матеріальних засобів, евакуації підрозділів, забезпечення зв’язку. Але як засіб вогневої підтримки сухопутних військ вертольоти ще не використовувались.

Війна у В’єтнамі (1959-1973 рр.) характеризувалася значним розширенням масштабів застосування вертольотів та збільшенням кількості їх завдань, важливішим з яких було проведення аеромобільних операцій, які за визначенням американських статутів являли собою вид дій, при яких підрозділи і частини сухопутних військ перекидаються для виконання поставлених перед ними задач вертольотами.

Характерним під час війни у Південному В’єтнамі стало підвищення ролі вертольотів вогневої підтримки. З 1967 року почалося застосування спеціальних вертольотів вогневої підтримки АН-1G “Хью Кобра”, призначенням яких було здійснення вогневого ураження противника у наміченому районі висадки військ, вогневе забезпечення висадки за межами досяжності артилерії та вогнева підтримка військ.

У В’єтнамі вперше в широких масштабах були застосовані вертольоти для виконання наступних завдань: перекидання вантажів і військ з кораблів на берег, з баз постачання і портів розвантаження в місця дислокації; розвідки місцевості, районів (площадок) висадки десантів, вогневих позицій; повітряне патрулювання в районах баз, портів, гарнізонів, на комунікаціях і в районах проведення операцій; забезпечення управління в якості повітряних командних пунктів, проміжних вузлів зв’язку (ретрансляторів); забезпечення інженерно-будівельних робіт.

За період 1965-1969 роки за допомогою вертольотів при виконанні пошуково-рятувальних робіт було врятовано 40 571 чоловік, у тому числі 55% льотного складу, який катапультувався в ході виконання бойових задач.

Можливості вертольотів як протитанкових засобів значно зросли з появою протитанкових керованих ракет (ПТКР) “Тоу”, які вперше були застосовані у лютому 1971 року у Південному Лаосі. Для використання нового виду озброєння були відпрацьовані нові способи й тактичні прийоми при його використанні. Найбільш ефективною виявилася тактика засідок, коли вертольоти підходили в район на гранично малій висоті на фоні місцевості та очікували момент для нападу. При наближенні цілі на дальність пуску проводився підскок на висоту, яка забезпечувала захоплення цілі та її супроводження, а потім з дальності 1,5-3 км з режиму висіння здійснювався пуск протитанкових керованих ракет.

Під час війн на Близькому Сході (1967, 1973 рр.) вага і ефективність дій вертольотів вогневої підтримки все більше зростала. Ізраїльські війська використовували їх як у якості самостійних тактичних груп, так і у якості високоманевреного протитанкового резерву у ланці батальйон-бригада. Зростання дальності застосування керованої ракетної зброї дозволяла вертольотам застосовувати її по рухомих малорозмірних броньованих об’єктах, не входячи в зону ураження вогневими засобами противника. Так, у жовтні 1973 року 18 ізраїльських вертольотів за один виліт знищили 90 єгипетських танків, не втративши при цьому жодного.

Великим різноманіттям розв’язуваних бойових завдань (у тому числі і нових, характерних для бойових дій у гірській місцевості) характеризується застосування армійської авіації в Афганістані (1979-1989 рр.):

авіаційна підтримка бойових дій військ;

супровід військ і колон тилу на марші;

десантування повітряних десантів і диверсійних груп (груп захоплення);

ведення повітряної та інженерної розвідки; нанесення ударів по виявлених об’єктах противника;

мінування прикордонних стежок і перевалів та їх руйнування бомбометанням;

доставка боєприпасів і матеріальних засобів військам;

евакуація поранених, перевезення особового складу і вантажів;

корегування вогню артилерії;

здійснення пошуково-рятувальних робіт;

висадка і підтримка груп для огляду караванів.

Вертоліт Мі-24 до цього часу є основним ударним вертольотом майже всіх країн, які утворилися на теренах колишнього Радянського Союзу.

Більша частина льотного ресурсу вертольотів (55%) витрачалася на авіаційну підтримку і супровід військ. Основними об’єктами дій армійської авіації були опорні пункти, польова артилерія і міномети на позиціях, окремі бронетранспортери й автомашини, каравани зі зброєю і боєприпасами, ділянки гірських доріг, мости і проходи в горах.

Тактика дій підрозділів і тактичні прийоми екіпажів вертольотів мінялися зі зміною тактики дій противника. Польоти виконувалися тільки групами в складі не менше пари вертольотів. У зв’язку з насиченням загонів противника стрілецькою зброєю, кулеметами великого калібру польоти вертольотів по маршруту здійснювались на висотах 1000 – 1500 м, що виключало поразку стрілецькою зброєю. Екіпажі виконували енергійне маневрування в районі бойових дій по висоті, швидкості і напрямку. В окремих районах таке маневрування здійснювалося протягом усього польоту – від зльоту до посадки. З появою у противника переносних зенітних ракетних комплексів у район об’єкта удару екіпажі почали виходити на гранично малих висотах (до 100 м), досягаючи тим самим раптовості й ефективності удару.

Транспортно-десантні вертольоти Мі-8 використовувалися для перевезення тактичних повітряних десантів, техніки, різноманітних вантажів, продовольства, пально-мастильних матеріалів. За основними характеристиками Мі-8 і до цього часу є найкращим вертольотом у своєму класі.

Основним способом бойових дій армійської авіації були послідовні удари по заздалегідь заданих чи виявлених у ході бойових дій об’єктах противника в призначений час чи по виклику. Удари наносилися в основному комплексним застосуванням засобів ураження. При цьому удар бомбами наносився на відстані 1500 м, НКР – не ближче 500 – 600 м і зі стрілецько-гарматної зброї – не ближче 200-300 м від переднього краю наших військ. Атаки виконувалися в бойовому порядку “колона” чи “коло вертольотів”.

У ході бойових дій вертольоти широко застосовувалися для десантування тактичних повітряних десантів у складі до роти десантників або мотострільців, а в окремих випадках і до батальйону.

Загалом, аналіз бойових дій в Афганістані приводить до висновку, що найбільш ефективним засобом вирішення різноманітних бойових завдань в інтересах сухопутних військ в умовах гірської місцевості є армійська авіація, яка має високу мобільність, малий час реакції та здатна базуватися та діяти з площадок поза аеродромами.

Збройний конфлікт в районі Перської затоки (1990-1991 рр.) досить повно продемонстрував зростання ролі армійської авіації у сучасному бою. Сухопутне угруповання багатонаціональних сил (БНС) було оснащене різними типами вертольотів, значну більшість з яких складали протитанкові. Вертоліт АПАЧ є основним ударним вертольотом армії США.

В бойових діях проти Іраку брало участь понад 1600 вертольотів, включаючи близько 900 бойових, озброєних ПТКР. В інтересах сухопутних військ було виконано до 80% всіх вильотів.

В ході повітряної наступальної операції в ешелоні прориву ППО вперше використовувались протитанкові вертольоти АН-64 “Апач”. Вертольоти “Апач” діючи двома групами по 4 машини до початку бойових дій в нічний час знищили 2 РЛС дальнього виявлення, що забезпечило проходження через створений коридор прольоту близько 100 ударних літаків.

В ході бойових дій екіпажі вертольотів використовували прилади нічного бачення і тепловізійні прицільно-навігаційні системи.

Вертолітні тактичні групи зі складу бригад армійської авіації корпусів і дивізій на малих і гранично-малих висотах непоміченими підлітали до опорних пунктів іракських військ і уражали танки, бронемашини і протитанкові засоби. Армійська авіація цілодобово здійснювала розвідку території противника для розкриття побудови оборони і системи вогню іракських військ.

В ході наземної наступальної операції основні зусилля армійської авіації були зосереджені на безпосередню авіаційну підтримку наступаючих військ.

Значну допомогу військам, що наступали, надавали вертолітні загони у складі від протитанкової вертолітної роти до батальйону. Діючи попереду і на флангах своїх військ при відсутності ефективної протидії зі сторони іракських засобів ППО, вони вели розвідку противника у смугах наступу корпусів і дивізій, передавали дані в реальному масштабі часу, наносили несподівані удари по танкових і механізованих колонах іракської армії.

Основний спосіб передбачав застосування бойових вертольотів сумісно з легкими розвідувальними вертольотами, які за допомогою лазерних далекомірів здійснювали підсвічування цілей для наведення ракет, у тому числі і в темний час доби. Це дозволяло здійснювати пуск ракет на відстані до 6-7 км від цілей при знаходженні поза зоною досягнення засобів ППО малої дальності.

Спеціально оснащені вертольоти Блек Хок здійснювали закидання вглиб території противника війська для проведення спеціальних операцій.

До 40 вертольотів використовувались (разом з трьома ескадрильями штурмовиків А-10 та 2-3 літаками радіолокаційної розвідки) тільки для пошуку і рятування збитих над територією противника льотчиків союзних військ.

У Чеченській війні (1999-2000 рр.) армійська авіація застосовувалася з високою інтенсивністю як один з найважливіших засобів забезпечення дій наземних військ та виконувала широке коло завдань. Нею було здійснено близько 40000 вильотів в рамках самостійного ведення бойових дій та для підтримки дій наземних військ.

В системі комплексного вогневого ураження противника та забезпечення здійснення маневру військами армійській авіації було відведено значну роль. Авіаційні підрозділи разом з артилерією вирішували, як правило, від 70% до 90% загального обсягу вогневих завдань.

Вогневими завданнями, що вирішувались, були:

ураження броньованих засобів;

ураження живої сили на відкритій місцевості, в укріпленнях, на позиціях;

ураження виявлених баз (сховищ), районів підготовки бойовиків;

ураження диверсійно-розвідувальних груп бойовиків під час відбиття їх несподіваних нападів;

руйнування об’єктів інфраструктури (мостів), можливих місць переховування бойовиків (печер, житлових та промислових споруд, залізобетонних конструкцій);

участь у створенні завалів та зон руйнувань у гірській місцевості;

мінування місцевості;

проведення агітаційних заходів шляхом розповсюдження друкованих листівок.

До розвідувальних завдань армійської авіації відносились:

виявлення пунктів управління, броньованих та інших засобів бойовиків в районах зосередження та під час їх пересування;

виявлення артилерійських засобів на вогневих позиціях;

дорозвідка об’єктів ураження та корегування стрільби артилерії;

ведення розвідки місцевості в інтересах наземних військ.

У ході конфлікту вертольоти вирішували також широке коло десантно-транспортних завдань:

забезпечення маневру наземних військ у ході проведення рейдово-штурмових заходів з метою зайняття більш вигідного положення відносно противника;

перекидання необхідних сил та засобів на найважливіші ділянки ведення бойових дій; термінова доставка засобів підсилення;

десантування повітряних десантів;

висадка розвідувальних та спеціальних груп для виконання бойових завдань та їх евакуація;

доставка матеріальних засобів до підрозділів, які діють у відриві від головних сил (на окремих напрямках, в блокованих районах);

евакуація поранених, хворих, загиблих.

Спеціальними завданнями були:

інформаційно-пропагандистських матеріалів в населених пунктах та в можливих районах переховування бойовиків;

забезпечення проведення пошуково-рятувальних заходів у разі ураження літаків та вертольотів.

Для виконання цих завдань було створене зведене угруповання армійської авіації у складі: 32 Мі-24 (В, П, К, Р); 26 Мі-8 (Т, МТВ, ТВ); 8 Мі-26; 2 Мі-9. Навантаження на льотний склад становило до 5 бойових вильотів на добу (добовий наліт на льотчика складав до 4 годин).

Характерними формами застосування вертолітних підрозділів армійської авіації були:

забезпечення авіаційної підтримки у складі змішаних авіаційних тактичних груп;

“вільне полювання” (до третини бойових вильотів);

дії тільки у складі вертолітних підрозділів (від декількох ланок до 2-3 ескадрилій);

забезпечення висадки тактичних повітряних десантів;

перекидання сил і засобів на визначений напрямок.

За час бойових дій армійською авіацією було застосовано 1708 ПТКР, 85 тис. НУР (С-8), 90 тис. 30-мм снарядів і 12,7-мм набоїв.

У ході війни на Кавказі в черговий раз було підтверджено, що в сучасному загальновійськовому бою роль вертольотів продовжує зростати; підтверджено потребу подальшого розвитку вертолітної авіаційної техніки з широким використанням існуючих передових технологій, а також те, що армійська авіація залишається найбільш прийнятним засобом десантування тактичних повітряних десантів та забезпечує швидке перекидання підрозділів на необхідний напрямок приховано та в стислі терміни.

Операції у Афганістані у 2001 році та в Іраку 2003 року показали істотне підвищення ролі армійської авіації, яка застосовувалася у всьому спектрі бойових завдань (вогнева підтримка бойових тактичних груп, порушення системи управління противника, ведення усіх видів розвідки, супровід і прикриття колон та ін.).