Розділ 5 аеромобільно-десантна (парашутно-десантна) рота в обороні

5.1. Загальні положення. Місце роти в обороні. Бойовий порядок роти в обороні. Засоби посилення. Система вогню та інженерне обладнання опорного пункту роти

Оборона – вид бою.

Вона ведеться з метою відбити наступ переважаючих сил противника, завдати йому максимальних втрат, утримати важливі райони (об’єкти) місцевості і тим самим створити сприятливі умови для переходу в наступ.

У залежності від бойового завдання, наявності сил і засобів, а також від характеру місцевості оборона може бути позиційною або маневреною.

Позиційна оборона ведеться шляхом завдання максимальних втрат противнику в ході наполегливого утримання підготовлених до оборони районів місцевості, рубежів, позицій.

Позиційна оборона застосовується на більшості напрямків, і передусім там, де втрата території недопустима.

Маневрена оборона застосовується з метою завдання противнику втрат, виграшу часу і збереження своїх сил шляхом послідовних оборонних боїв на завчасно намічених і ешелонованих в глибину рубежах у поєднанні з короткими контратаками.

Вона допускає залишення деякої частини території.

Підрозділ, призначений для ведення маневреної оборони, у взаємодії з іншими підрозділами примушує противника наступати у напрямку, на якому підготовлено стійку позиційну оборону, або втягує противника у підготовлені вогневі мішки та райони, які забезпечують вигідні умови для його розгрому контратаками. Маневрену оборону веде батальйон (рота), як правило, в якості передового загону на шляхах висування противника.

Десантні підрозділи повинні стійко обороняти зайняті позиції навіть в умовах повного оточення, відсутності тактичного зв’язку з сусідами та при наступі противника з різних напрямків. Вони не мають права залишати позиції та відходити без наказу старшого командира.

Оборона повинна бути стійкою та активною, здатною протистояти ударам усіх видів зброї, атаці значної кількості танків і піхоти противника, вести активну боротьбу з його повітряними десантами і диверсійно-розвідувальними групами.

Вона повинна бути протитанковою, протиповітряною і протидесантною, глибоко ешелонованою і готовою до тривалого ведення бою в умовах застосування противником звичайної зброї, зброї масового ураження, засобів радіоелектронної боротьби і психологічного впливу.

Під стійкістю оборони розуміється її здатність протистояти ударам авіації і вогню артилерії, атакам танків, мотопіхоти, високомобільних десантних військ.

Під активністю оборони розуміється прагнення підрозділів, що обороняються, захопити та утримувати у своїх руках ініціативу бою, у нав’язуванні противнику своєї волі, свого плану ведення бою.

Підрозділи можуть переходити до оборони навмисно, коли більш активні і рішучі дії недоцільні, або вимушено – внаслідок несприятливої обстановки, що склалася, в умовах відсутності зіткнення з противником, або при безпосередньому зіткненні з ним.

Перехід до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником буде найбільш складним, тому що підрозділи будуть знаходитися під постійним вогневим впливом противника.

Оборона може підготовлятися завчасно – до початку бойових дій або організовуватись під час бою.

Для ведення оборони бригаді (полку) призначається ділянка, батальйону – район оборони, а роті і взводу – опорний пункт. Відділення обороняє позицію.

Місце роти в обороні

Аеромобільно-десантна (парашутно-десантна) рота, як правило, обороняється:

- у складі батальйону у першому ешелоні;

- в другому ешелоні;

- може призначатися у резерв;

- вести бойові дії в якості передового загону на шляхах висунення противника;

- діяти в якості підрозділу прикриття;

- також утримувати окремі об’єкти (ділянки місцевості) самостійно.

Рота, яка обороняється у першому ешелоні, призначається з метою завдати противнику ураження вогнем усіх засобів і не допустити прориву ним переднього краю.

У випадку вклинення противника в глибину опорного пункту або у проміжок із сусідом роті необхідно вогнем усіх засобів завдати йому максимальні втрати, не допустити його подальшого просування в глибину оборони.

Рота, що обороняється в другому ешелоні батальйону, стійко утримує опорний пункт, знаходиться у готовності до знищення противника, що вклинився в оборону, а також до заміни підрозділів першого ешелону, у випадку втрати ними боєздатності.

Загальновійськовий резерв призначається для виконання раптово виникаючих завдань в ході бою або для підсилення (заміни) підрозділів першого ешелону у випадку втрати ними боєздатності.

Рота, що складає резерв, займає опорний пункт, як правило, поблизу командно-спостережного пункту бригади (полку), готує маршрути виходу на рубежі розгортання (вогневі рубежі) для відбиття контратак противника і знаходиться в готовності до виконання раптово виникаючих завдань.

Бронегрупа батальйону створюється з метою підвищення активності оборони, своєчасного посилення її стійкості на найбільш загрозливих напрямках, закриття проломів в обороні, які створилися внаслідок вогневих ударів противника, та вирішення інших питань, які вимагають стрімких маневрених дій та ефективного вогневого ураження противника. До складу бронегрупи можуть входити декілька бойових машин, виділених з підрозділів першого і другого ешелонів (резерву), які обороняються не на головному напрямку. Бронегрупа зосереджується у районі, який має надійні захисні та маскувальні властивості (у ярах, зворотних схилах висот, лісі та ін.) і знаходиться у постійній готовності до виконання раптово виникаючих завдань.

Командиром бронегрупи може бути призначений в батальйоні командир роти другого ешелону (резерву).

Рота, призначена у склад підрозділу прикриття, обороняє фланг або тил основних сил із завданням не допустити охоплення або обходу їх противником, проникнення його розвідки, а у випадку переходу противника у наступ на цьому напрямку – затримати його вогнем та міцним утриманням зайнятого рубежу, а також сприяння здійсненню маневру силами та засобами з неатакованих напрямків.

Побудова оборони аеромобільно-десантної (парашутно-десантної) роти включає: бойовий порядок роти, опорні пункти взводів і систему вогню.

Побудова оборони повинна забезпечити відбиття атаки противника і знищення його танків і живої сили перед переднім краєм, на флангах і в глибині оборони.

Бойовий порядок роти в залежності від отриманого завдання та умов місцевості будується в одну або дві лінії та складається з бойових порядків відділень і доданих вогневих засобів.

При підготовці оборонного бою взвод може посилюватись бойовими машинами (БТР), самохідними артилерійськими установками, розрахунками ПЗРК, ПТРК, АГС-17, саперами.

Аеромобільно-десантна (парашутно-десантна) рота обороняє опорний пункт до 1500 м по фронту і до 1000 м в глибину.

Опорний пункт роти – це ділянка місцевості, на якій рота із засобами посилення розташовується в бойовому порядку, створює систему вогню, обладнує його в інженерному відношенні та знаходиться в готовності до відбиття наступаючого противника. Опорний пункт роти готується до кругової оборони, насамперед, для боротьби з танками противника, і ретельно маскується.

Опорний пункт роти складається з:

- опорних пунктів взводів (основних і запасних);

- основних, запасних і тимчасових вогневих позицій бойових машин;

- основних і запасних вогневих позицій доданих вогневих засобів;

- командно-спостережного пункту командира роти.

Бойові машини в опорному пункті роти розташовуються по фронту та у глибину з інтервалами до 200 м, а бойова машина відділення – у центрі позиції відділення, на фланзі або за позицією на віддаленні до 50 м.

У взводі мається три відділення, кожне з яких обороняє позицію до 100 м з урахуванням двох проміжків між ними до 50 м, що і складе загальний фронт опорного пункту до 400 м.

При виборі вогневих позицій бойових машин необхідно звертати увагу на те, щоб вогонь сусідніх машин в основних секторах обстрілу взаємно перекривався. Лінійне розташування їх не допускається.

Командно-спостережний пункт командира роти розташовується в опорному пункті в такому місці, звідки забезпечується найкраще спостереження за противником, діями своїх підлеглих, сусідів і місцевістю, а також безперервне управління взводом. Віддалення КСП від переднього краю оборони складає до 800 м.

Управління взводами здійснює командир роти. Він управляє взводами по радіо, командами, які подає голосом і сигналами.

Зв'язок у роті організується з використанням радіостанцій на бойових машинах, які входять у радіомережу командирів взводів. В обороні широко використовуються сигнальні засоби зв'язку.

Бойові можливості роти в обороні

Бойові можливості – це кількісно-якісні показники, які характеризують можливості підрозділів виконувати визначені бойові завдання у встановлений термін і в конкретних умовах обстановки.

Бойові можливості роти характеризуються вогневими та маневреними можливостями.

Вогневі можливості – це можливості підрозділів щодо завдання втрат противнику вогнем артилерії, протитанкових засобів, бойових машин десанту та стрілецької зброї.

Маневрені можливості – це можливості підрозділів створювати необхідні бойові порядки на обраних напрямках, переносити зусилля з одного напрямку на інший, долати зони зараження та руйнувань, а також готувати, завдавати або переносити на інші об`єкти вогневе ураження.

Знання бойових можливостей дозволяє командиру роти грамотно ставити бойові завдання і вірно використовувати озброєння в бою.

Розрахунок по боротьбі з танками противника в обороні, як і в наступі, ґрунтується на використанні коефіцієнтів бойової ефективності протитанкових засобів.

Коефіцієнти бойової ефективності протитанкових засобів в обороні:

РПГ-7Д на підготовленому рубежі (в окопі) – 0,3;

на підготовленому рубежі (відкрито) – 0,1;

БМД-1 на підготовленому рубежі (в окопі) – 2,0;

на підготовленому рубежі (відкрито) – 1,5.

При веденні вогню по бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) коефіцієнти збільшуються в 1,5-2 раза. Можливості роти виражаються кількістю бойових машин, атаку яких вони здатні відбити, зберегти свою боєздатність, тобто не втративши більш 50%.

Для того, щоб визначити можливості роти зі знищення танків, необхідно виходити з наявної кількості протитанкових засобів (бойових машин, РПГ-7), вираженої через відповідні коефіцієнти бойової ефективності, що вказують на здатність того чи іншого засобу вразити визначену кількість броньових одиниць противника.

У парашутно-десантної роти є на озброєнні 9 бойових машин (БМД) і 9 протитанкових гранатометів (РПГ-7Д).

Для того, щоб виконати розрахунок можливостей, необхідно перемножити кількість протитанкових засобів на їхні коефіцієнти та скласти отримані значення.

Можливості роти будуть складати:

бойових машин = 9 х 2 = 18; РПГ-7Д = 9 х 0,3 = 2.7» 3 (танк), 18+3 близько 21 танку.

Для знищення піхоти противника, що атакує, парашутно-десантна рота використовує вогонь автоматів АКС-74, кулеметів РПКС-74 і кулеметів, установлених на бойових машинах. При розрахунку можливостей зі знищення живої сили противника основним показником є щільність вогню.

Під щільністю вогню розуміється кількість куль, що приходиться на один погонний метр фронту визначеного рубежу, що випускає підрозділ в одиницю часу (хвилину) із усіх видів зброї.

Щільність вогню залежить від кількості зброї, її видів, скорострільності і від ширини ділянки, по якій ведеться вогонь.

Маючи на озброєнні сучасну автоматичну зброю та бойову техніку, рота на бойових машинах здатна створити високу щільність вогню зі стрілецької зброї. Бойова скорострільність: автомата АКС-74 – 100, кулемета РПКС-74 – 150 і кулемета бойової машини ПКТ – 250 пострілів у хвилину.

Щільність вогню роти складе 3 кулі в одну хвилину на 1 м (2400:700=3,4). Однак необхідно відзначити, що ефективність вогню в обороні вище, ніж у наступаючих. Це можна підтвердити наступним. Для ураження фігури, що біжить, на відстані 300 м потрібно 4 патрони, а для знищення піхоти в окопі з ходу необхідно 25 патронів. Таким чином, вогонь в обороні ефективніше у 5-6 разів, ніж у наступі.

Досвід Великої Вітчизняної війни показав, що для відбиття атаки піхоти противника той, хто обороняється, повинний створити щільність вогню перед фронтом оборони і на флангах 3-5 куль на 1 м фронту в хвилину. Вказана щільність забезпечує 50% ураження наступаючої піхоти противника. На вирішальному напрямку рота може створити щільність 10-12 куль, що забезпечує ураження 80-90% піхоти противника, яка атакує. Таким чином, рота в обороні, використовуючи штатну зброю й озброєння бойових машин, здатна успішно відбити атаку до мотопіхотного батальйону.

Маневрені можливості в обороні обмежені, тому що основне завдання роти полягає в міцному утриманні зайнятих позицій.

Система вогню та інженерне обладнання опорного пункту роти

Вогонь в обороні є основним засобом знищення противника. Для того, щоб він був ефективним, його необхідно організувати в єдину систему, що відповідає замислу бою. За кількістю вогневих засобів противник буде перевершувати парашутно-десантний взвод, отже, кількісній перевазі необхідно протипоставити якість вогню, що виражається у визначеній системі використання своєї зброї.

Система вогню – організоване відповідно до рішення командира з урахуванням характеру місцевості і встановлених інженерних загороджень сполучення підготовленого вогню усіх видів зброї. Система вогню в обороні організується у відповідності із замислом дій під час рекогносцировки, постановки бойових завдань підрозділам, організації взаємодії та включає:

- ділянки зосередженого вогню роти, які підготовлені перед переднім краєм оборони;

- зони протитанкового вогню бойових машин і суцільного багатошарового вогню всіх інших вогневих засобів роти перед переднім краєм, у проміжках, на флангах і в глибині оборони;

- підготовлений маневр вогнем бойових машин та інших вогневих засобів на загрозливому напрямку.

Ураження цілей противника може здійснюватися вогнем окремих вогневих засобів або зосередженим вогнем взводу, роти. Зосереджений вогонь (ЗВ) – це вогонь автоматів, кулеметів, гранатометів і озброєння бойової машини, що ведеться по одній цілі або частині бойового порядку противника. Зосереджений вогонь готується завчасно на шляхах ймовірного руху противника. Щільність вогню на цій ділянці повинна бути вища, ніж середня щільність у смузі вогню роти, і може складати 10- 12 куль на 1 погонний метр фронту. Виходячи з цих вимог ділянка ЗВ роти призначається по фронту 450 – 600 м, ділянка зосередженого вогню взводу може бути до 150 м. Парашутно-десантної (аеромобільно-десантної) роті вказується 1-2 ділянки зосередженого вогню.

Для організованого ураження противника призначаються рубежі відкриття вогню ПТКР на дальності до 3000 м, з бойових машин – 1000 – 3000 м, зі стрілецької зброї – 400 – 600 м.

Перекриття основних та додаткових секторів обстрілу забезпечує створення зон суцільного багатошарового вогню. З метою збільшення ефективності ураження противника підготовлюється фронтальний, фланговий, перехресний і кинджальний вогонь.

Під час організації системи вогню парашутно-десантної (аеромобільно-десантної) роті і взводу вказуються смуга вогню, додатковий сектор обстрілу, а роті, крім того, – одна-дві ділянки зосередженого вогню.

Для ведення вогню в обороні бойовим машинам, кулеметам і іншим вогневим засобам призначаються основні та запасні вогневі позиції, основний і додатковий сектори обстрілу на віддаленні їхнього дійсного вогню.

Смуга вогню вказується на місцевості чотирма крапками:

- перша – на правій границі опорного пункту (позиції) підрозділу;

- друга – у розташуванні противника на дальність досяжності озброєння підрозділу;

- третя – на лівій границі опорного пункту (позиції);

- четверта – у розташуванні противника.

Смуги вогню сусідніх підрозділів повинні взаємно перекриватися. Знищення противника в зазначеній смузі вогню складає головну вогневу задачу роти.

Додаткові сектори обстрілу призначаються для ураження противника при обході ним опорного пункту (позиції) підрозділу, прориву в проміжки із сусідами та для кругової оборони.

Готовність системи вогню визначається зайняттям бойовими машинами (бронетранспортерами), гарматами, гранатометами та іншими вогневими засобами вогневих позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю боєприпасів.

Мета інженерного обладнання опорного пункту полягає у підвищенні ефективності щодо захисту особового складу, озброєння та бойової техніки від вогню противника, у захисті підрозділів від зброї масового ураження. Інженерне обладнання опорного пункту роти повинно починатися негайно після вибору командиром роти опорних пунктів взводів, вогневих позицій бойових машин. Воно виконується в послідовності, що забезпечує постійну готовність підрозділів до відбиття наступу противника, скрито, з повною напругою сил.

Під час організації оборони в умовах безпосереднього зіткнення із противником в опорному пункті роти в першу чергу відриваються одиночні окопи для кулеметників, гранатометників і автоматників, окопи на основних позиціях бойових машин, а також обладнується командно-спостережний пункт командира роти. Одночасно в інтересах покращення умов спостереження і ведення вогню розчищається місцевість. На виконання цих робіт звичайно затрачається 5-6 годин.

У другу чергу закінчується обладнання окопів для бойових машин, одиночні окопи з’єднуються між собою, відриваються ходи сполучення до вогневих позицій бойових машин, а також влаштовуються перекриті щілини на кожне відділення та відриваються окопи для чергових вогневих засобів на тимчасових вогневих позиціях.

Надалі обладнується бліндаж на командно-спостережному пункті командира роти, відривається хід сполучення в тил, що пристосовується для ведення вогню.

Варто підкреслити, що земляні фортифікаційні спорудження добре захищають особовий склад від запалювальних засобів. Ефективність захисту військ від звичайних засобів ураження може бути оцінена в такий спосіб: площа ураження підрозділів бомбовими ударами авіації знижується в 5 разів, запальними сумішами в 6 разів, артилерією в 7 разів.

Таким чином, інженерне обладнання опорних пунктів у сучасних умовах не тільки не втратило свого значення, але стало відігравати ще більшу роль при веденні оборонного бою.