4.4. Підготовка та ведення диверсійно-пошукових дій

Диверсійно-пошукові дії – дії десантно-штурмових загонів і груп у тактичній та оперативній глибині у визначеному районі з метою пошуку та виведення із ладу елементів ВТЗ, систем управління, постачання і комунікацій та інших об’єктів. Тривалість ведення диверсійно-пошукових дій визначається часом, необхідним для виконання поставлених десантам завдань, та тривалістю застосування вертольотів на день і зазвичай складає до 12 годин. Вони проводяться малими підрозділами (взвод, іноді рота) – групами (загонами), що озброєні стрілецькою зброєю, вибуховими, протитанковими та іншими спеціальними засобами. Кожна група (загін) оснащується і формується окремо, в залежності від специфіки конкретного завдання. Доставка та евакуація груп здійснюються на вертольотах. Виконання завдань може бути способами проведення засідок; пошуків і нальотів; мінуванням та руйнуванням; демонстративних дій з метою затягування противника на перешкоди та райони загороджень; знищення (вивід з ладу) елементів систем управління та постачання; зруйнування об’єктів місцевої інфраструктури; розвідка для наведення авіації і артилерії. В усіх випадках диверсійно-пошукові дії проводяться з максимальною прихованістю, рішуче і без тривалого зіткнення з переважаючими силами противника.

При постановці завдання командиру роти повинно бути вказано:

- необхідні відомості про противника, обстановку в районі ведення диверсійно-пошукових дій:

- умовний номер, об’єкт (район) ведення диверсійно-пошукових дій, склад підрозділу;

- завдання роти;

- час перекидання, район висадки, пункт збору;

- порядок підтримання зв’язку;

- час і порядок повернення після виконання завдання.

Робота командира аеромобільно-десантної (парашутно-десантної) роти з організації диверсійно-пошукових дій починається з отриманням бойового завдання.

Підготовка роти до ведення диверсійно-пошукових дій включає:

- отримання завдання командиром роти під розпис і його усвідомлення;

- оцінка обстановки в районі ведення диверсійно-пошукових дій;

- прийняття рішення командиром роти, віддання бойового наказу особовому складу;

- вивчення району (об’єкта) і способів дій роти з виконання завдання;

- вивчення по карті площадок приземлення, маршрутів виходу в район ведення диверсійно-пошукових дій, пункту збору, характерних орієнтирів на маршруті;

- вивчення порядку і способів підтримання радіозв’язку;

- отримання додаткового озброєння, боєприпасів, засобів зв’язку, продовольства і іншого майна;

- перевірку роти до виконання завдання.

Підготовку роти необхідно проводити ізольовано від інших підрозділів.

При цьому з особовим складом необхідно вивчати:

- розташування противника і місцевість в районі ведення диверсійно-пошукових дій;

- обстановку в районі дій роти;

- бойове завдання роти, взводу, способи його виконання;

- сигнали і знаки, якими будуть користуватись при виконанні завдання;

- способи орієнтування і руху по азимуту, подачі цілевказівок;

- прийоми надання медичної допомоги в бою;

- порядок і способи відходу роти після виконання завдання.

Противник, який охороняє важливі об’єкти, має на озброєнні радіолокаційні станції, тепловізійні та інфрачервоні прибори, сигналізаційну апаратуру. Тому необхідно відпрацьовувати прийоми і способи дій в умовах їх масового застосування.

При наявності часу проводяться тактико-стройові, тактичні заняття, а для перевірки підгонки спорядження, екіпіровки проводиться 10-20-кілометровий марш.

Кожний десантник повинен мати 2-3 боєкомплекти боєприпасів, 5-6 гранат, індивідуальні пакети. На озброєнні роти повинно бути нічна і безшумна зброя, гранатомети та вогнемети. Рота в залежності від завдання може посилюватись інженерними, гранатометними, протитанковими підрозділами. Командирам видається карта масштабу 1:100000 тільки на район ведення диверсійно-пошукових дій, а також вони можуть забезпечуватись планами міст, аерофотознімками окремих районів або об’єктів.

При організації ведення диверсійно-пошукових дій необхідно враховувати:

- глибина засилання може досягати 100 км;

- швидкість пересування складає 2-3 км/год., вночі – 1-2 км/год.;

- при русі по маршруту рота веде розвідку в смузі 1-1,5 км;

- перше донесення слід очікувати через 3-4 години після висадки;

- площадка висадки вибирається на віддаленні 3-4 км від об’єкта, запасна – на віддаленні 10-15 км від основної.

Перед посадкою у вертоліт командир роти уточнює командирам взводів (груп) номери вертольотів, порядок десантування, висоту польоту, порядок заходу вертольотів на площадку висадки. Командири взводів (груп) вказують: місце кожного десантника у вертольоті, порядок висадки, сигнали початку висадки і її припинення.

Після повернення вертольотів на аеродром командири екіпажів складають акти про проведення десантування.

Після збору командир роти організовує висування до об’єкта (району) ведення диверсійно-пошукових дій:

- намічає маршрут руху і пункти збору, порядок дій при раптовій зустрічі з противником;

- визначає місця привалів, порядок охорони на них.

Виходити одразу з площадки висадки в напрямку району ведення диверсійно-пошукових дій забороняється. По можливості одразу після приземлення командир роти доповідає старшому начальнику про результати висадки.

Висування в район ведення диверсійно-пошукових дій потрібно проводити, використовуючи маскувальні властивості місцевості, швидко, кидками від одного укриття до іншого. Похідний порядок складається з дозорного відділення, головних сил, тилового дозору. На маршруті повинно призначатись через 3-4 км місця збору в разі розсіювання роти при зустрічі з противником. Дистанція між військовослужбовцями в ході маршу 2-3 м, між взводами – 50 – 100 м.

По виходу до об’єкта (району) командир роти проводить розвідку та уточнює завдання взводам (групам) і доданим підрозділам.

Знищення об’єктів противника здійснюється шляхом обстрілу, підриву, підпалу, механічного та хімічного пошкодження і іншими способами знищення.

Дії роти повинні бути активними, зухвалими за замислом і виконанням, швидкоплинними.

Як правило, слід ухилятися від відкритого бою, який нав’язується противником. Для збереження боєздатності командир роти може тимчасово відійти з району, а потім повернутись в район і продовжити виконання завдання.

Про виконання завдання командир роти доповідає встановленим порядком старшому командиру.

Отримавши завдання на повернення, виводить роту у вказаний район евакуації. Висування роти проводиться в такому ж порядку, що і при виході в район диверсійно-пошукових дій.

Прибувши на місце евакуації, командир роти організовує розміщення особового складу та організовує охорону.

Для евакуації вертольотами командир роти зобов’язаний підібрати площадку, визначити її координати, призначити сигнали позначення площадки, організувати спостереження за площадкою і доповісти в штаб про площадку і сигнали її позначення.