4.2. Підготовка та ведення десантно-ударних дій

Десантно-ударні дії – дії десантно-штурмових загонів і груп у тактичній та оперативній глибині з метою виведення із ладу розвіданих координатних об’єктів противника (знищення пунктів управління, захоплення аеродромів, складів і баз матеріально-технічних засобів, трубопроводів і станцій перекачки на них, залізничних вузлів (станцій), річкових портів (пристаней), дорожніх споруд на комунікаціях та рокадних дорогах (мости, віадуки, шляхові проводи, транспортні розв’язки на автомагістралях).

Тривалість ведення десантно-ударних дій визначається часом знаходження у повітрі вертольотів і складає до 2 годин. Удар по об’єктах набуває значної могутності за рахунок дій десантів, які висаджені і діють у тактичній взаємодії з ударами вертольотів. Принцип ведення: десантування – удар – маневр (повернення через лінію фронту). Найбільш характерні в оборонних операціях.

Сутність десантно-ударних дій – завдання раптових, стрімких та потужних ударів вогнем, атаці з декількох напрямків об’єкта противника та знищенні його. Глибина атаки обмежується, як правило, розмірами об’єкта, який захоплюється, або глибиною розташування підрозділів, що його обороняють.

Основними формами маневру при захопленні об’єктів у районі десантування є охоплення та обхід – вихід на фланги та у тил противнику, який обороняє об’єкт, з метою завдання одночасного удару з різних напрямків по найбільш уразливих місцях.

Десантно-ударні дії рота може вести як самостійно, так і в складі батальйону.

При постановці завдання роті вказується: короткі відомості про противника в смузі прольоту, в районі висадки і можливий характер його дій; склад, засоби посилення, основний і запасний райони десантування і бойове завдання; вихідний район для десантування; смуга прольоту і час готовності до десантування. Крім цього доводяться засоби вогневого забезпечення і підтримки при перельоті десанту, десантуванні і веденні бою за планом старшого командира. З метою підвищення самостійності при виконанні бойового завдання рота може посилюватись артилерійськими підрозділами, ПТУР, зенітними і розвідувальними підрозділами, а також підрозділами інженерних і хімічних військ. Для виклику і корегування вогню артилерії і наведення авіації на ціль в склад десанту включаються відповідно офіцер-артилерист і авіанавідник із засобами зв’язку. Всі підрозділи забезпечуються засобами індивідуального захисту надання допомоги пораненим. Десант повинен також посилюватись і медичним персоналом.

Підготовка роти до десантно-ударних дій може проводитися за різних умов: у загрозливий період; в умовах розпочатих бойових дій; планомірно (з послідуючим виконанням усіх заходів поетапно до встановленого часу), або у короткий термін для виконання завдань, які виникли раптово.

Порядок, зміст, послідовність та методи роботи щодо підготовки підрозділу до десантно-ударних дій визначаються обстановкою, характером поставленого завдання і встановленим терміном готовності до ведення десантно-ударних дій.

Підготовка аеромобільно-десантної (парашутно-десантної) роти до ведення десантно-ударних дій включає:

- зосередження у вихідному районі для десантування;

- організацію десантування та бойових дій та постановку бойових завдань особовому складу;

- підготовку до десантування озброєння, бойової техніки та матеріальних засобів;

- екіпіровку та підготовку особового складу до десантування та виконання бойового завдання;

- вихід роти на посадкові площадки;

- завантаження озброєння, бойової техніки, матеріальних засобів та посадку особового складу у вертольоти;

- контроль готовності до десантно-ударних дій.

Щоб скоротити час на підготовку до десантно-ударних дій, в роті на основі попередніх розпоряджень завчасно вживають ряд заходів: поповнення запасів матеріальних засобів, екіпірування особового складу у відповідності із завданням, яке передбачається;

уточнення розрахунків на десантування, проведення рекогносцировки посадкових площадок та маршрутів виходу до них.

Робота командира аеромобільно-десантної (парашутно-десантної) роти з організації десантно-штурмових дій починається з отриманням бойового завдання.

Командир роти, отримавши бойове завдання на ведення десантно-ударних дій:

усвідомлює його;

віддає необхідні розпорядження особовому складу роти на підготовку до десантно-ударних дій;

оцінює обстановку;

приймає рішення;

віддає бойовий наказ;

організує взаємодію;

здійснює керівництво з підготовки особового складу, озброєння, техніки та матеріальних засобів до десантно-ударних дій.

При усвідомленні бойового завдання командир роти повинен зрозуміти завдання роти, по яких об’єктах (цілях) на напрямку дій роти здійснюється вогневе ураження засобами старших командирів, завдання сусідів та порядок взаємодії з ними, чим підсилюється рота, порядок та терміни виконання бойового завдання, кількість та типи вертольотів, порядок і спосіб десантування, умови і порядок взаємодії з вертольотами, порядок бойового застосування вертольотів після висадки десанту, з якої посадкової площадки здійснюється десантування, час готовності до десантно-ударних дій.

При віддачі розпоряджень про проведення заходів, які необхідно виконати негайно, командир, як правило, вказує:

місця, послідовність та терміни підготовки озброєння, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів до ведення десантно-ударних дій;

спорядження особового складу, кількість матеріальних засобів, необхідних для виконання бойового завдання;

порядок забезпечення зустрічі вертольотів;

порядок контролю та доповіді про виконання заходів.

При оцінці обстановки командир роти повинен вивчити об’єкт захоплення, характер його охорони та оборони, склад, положення та можливий характер дій противника на об’єкті та на підступах до нього, місця розташування його вогневих засобів, його сильні та слабкі сторони, найбільш вірогідні напрямки дій танків, літаків та вертольотів на малих та гранично малих висотах, можливі місця влаштування засідок, систему загороджень, охорони та оборони об’єктів противника на напрямку дій роти, напрямки можливого відходу противника з об’єкта; стан, забезпеченість та можливості роти, доданих вогневих засобів; склад, положення, характер дій сусідів, порядок підтримки зв’язку та взаємодії з ними; місцевість, її прохідність, захисні та маскуючі властивості, вигідні підступи до об’єкта, умови спостереження та ведення вогню, можливі райони завалів, руйнувань, затоплень та шляхи їх обходу. Крім того необхідно врахувати радіаційну та хімічну обстановку, час доби та стан погоди.

У висновках з оцінки обстановки командир роти визначає: послідовність виконання бойового завдання, на захопленні та знищенні яких об’єктів (елементів) зосередити основні зусилля, які сили і засоби призначити для захоплення і знищення об’єкта, які елементи бойового порядку необхідно мати, які заявки і до якого часу подати для забезпечення підготовки десантування і бойових дій.

Після оцінки обстановки командир аеромобільно-десантної (парашутно-десантної) роти приймає рішення, в якому визначає:

- замисел бою (з яких посадкових площадок, на які площадки приземлення, якими частинами (підрозділами) авіації СВ здійснюється десантування; спосіб висадки; кількість та типи вертольотів; напрямок зосередження основних зусиль при захопленні призначених об’єктів; послідовність та способи розгрому противника у районі десантування та поблизу від нього; порядок бойового застосування вертольотів після висадки десанту та площадки їх базування у районі десантно-ударних дій; площадки підскоку та засідок; порядок проведення евакуації після виконання завдання; забезпечення скритності при підготовці і в ході десантно-ударних дій);

- бойові завдання підрозділам;

- основні питання взаємодії;

- організацію управління.

Командир роти проводить розрахунок на десантування, складає план завантаження та посадки особового складу та перелік озброєння і матеріальних засобів на кожний вертоліт.

Прийняте рішення командир роти доповідає командиру батальйону та наносить на свою робочу карту.

Оформлене на карті рішення командира роти є основою для постановки завдання на ведення десантно-ударних дій.

При визначенні і доведенні бойових завдань в бойовому наказі командир роти вказує:

- дані про противника: склад, розташування і характер його дій в районі площадки приземлення і об’єкта знищення; наявність і характер інженерних загороджень; ймовірні напрямки і час висування найближчих резервів;

- бойове завдання роти: найближче завдання і час його виконання, пункт збору і характер подальших дій; засоби посилення; хто підтримує, порядок десантування;

- об’єкти і цілі, що знищуються (подавляються) засобами старшого командира на напрямку дій роти; завдання і порядок дій сусідніх підрозділів;

- бойові завдання: взводам – об’єкт атаки, напрямок наступу, характер маневру при висуванні до об’єкта атаки, порядок дій при захопленні і знищенні об’єкта і після виконання завдання, порядок десантування, кількість вертольотів, їх бортові номери;

- підрозділам посилення – завдання і час його виконання, місце у бойовому порядку роти, порядок десантування, кількість вертольотів, їх бортові номери;

- витрати боєприпасів і пального на виконання бойового завдання;

- час готовності до десантування;

- яким вертольотом він десантується, місце командно-спостережного пункту після десантування, заступників.

Крім того в залежності від обстановки та замислу ведення десантно-ударних дій можуть визначатися завдання підрозділам прикриття, підрозділам матеріально-технічного забезпечення.

Бойовий наказ віддається коротко, ясно, так щоб підлеглі чітко зрозуміли своє завдання.

Після віддачі бойового наказу командир приступає до організації взаємодії.

Взаємодія полягає в узгодженні дій підрозділів між собою по завданнях, рубежах та часу в інтересах найбільш успішного виконання бойового завдання.

Під час організації взаємодії командир роти повинен погодити зусилля штатних та доданих вогневих засобів для успішного виконання поставленого завдання, добитися правильного та єдиного розуміння всіма командирами бойового завдання та способів його виконання, а також указати сигнали оповіщення, управління та взаємодії, порядок дій за ними. Особлива увага приділяється узгодженості дій підрозділів, що виконують завдання на землі з підрозділами, які діють з повітря.

Основи взаємодії є і в бойовому наказі, практично в усіх його пунктах.

Організація взаємодії може здійснюватися методом:

• вказівок командира з організації взаємодії;

• доповідей підлеглих командирів про порядок дій своїх підрозділів при виконанні поставлених завдань по рубежах та часу з розіграшем можливих варіантів дій;

• комбінованим способом.

В умовах обмеженого часу командир роти організовує взаємодію, як правило, методом вказівок.

Взаємодія організується на макеті місцевості (великомасштабній схемі, карті) на період виконання найближчого завдання у тилу противника, після виконання найближчого завдання на місцевості (по карті) на глибину подальших дій.

Організовуючи взаємодію, як правило, узгоджуються: маршрут, час та порядок виходу підрозділів на посадкові площадки, порядок завантаження озброєння і посадки особового складу у вертольоти; сигнали початку та закінчення завантаження і посадки; порядок, черговість та час зльоту; побудова бойового порядку підрозділів авіації СВ, смуга прольоту; час проходження вихідного пункту, контрольних пунктів та пункту бойового розходження; порядок прикриття десанту та авіації у вихідному районі для десантування, при польоті, у районі десантування і бойових дій; порядок виклику, взаємного розпізнавання та цілевказівок; час ударів, відкриття та припинення вогню; заходи безпеки польоту вертольотів, сигнали оповіщення, взаємного розпізнавання і цілевказівок; порядок відбиття ударів бойових вертольотів противника вогнем бортового озброєння та стрілецької зброї з бортів своїх вертольотів; порядок десантування (у якому складі, на яку площадку і коли висаджується), порядок їхніх дій після висадки; вказує порядок вогневого ураження противника, який обороняє об’єкти захоплення, напрямки висування підрозділів до об’єкта захоплення та порядок їхніх дій при авіаційній та артилерійській підтримці атаки, відбитті контратак противника; порядок та пункт збору після виконання найближчого завдання; повідомляються сигнали перенесення, припинення вогню, цілевказівок, виклику, взаємного розпізнавання з авіацією СВ; порядок посадки особового складу у вертольоти та повернення у ВРД.

Командир організовує взаємодію за основними етапами виконання бойового завдання, наприклад:

І етап – посадка у вертольоти та переліт у район ведення десантно-ударних дій, висадка, висування до об'єкта захоплення;

ІІ етап – атака та захоплення об’єкта противника;

ІІІ етап – знищення об’єкта, вихід до пункту збору, посадка у вертольоти та повернення у ВРД.

Організація взаємодії не повинна здійснюватися як докладний переказ поставлених завдань, а полягає в роз’ясненні, як ці завдання треба виконувати.

Після виконання роботи з організації взаємодії командир організовує бойове забезпечення дій свого підрозділу.

Бойове забезпечення дій роти полягає в організації та здійсненні заходів, направлених на підтримання високої бойової готовності підрозділу, забезпечення його боєздатності та створення умов для успішного виконання поставленого бойового завдання.

Організовуючи бойове забезпечення, командир роти вказує:

- дотримання правил тактичного маскування (порядок виконання встановлених заходів (правил) світлової, звукової дисципліни та радіомаскування; створення хибних районів розташування підрозділів, посадкових площадок);

- порядок охорони.

Робота командира роти з організації бою завершується організацією управління.

Під час організації управління командир роти уточнює (доводить) місце знаходження та порядок пересування командно-спостережного пункту, радіодані та порядок використання засобів зв’язку.

Перевіривши готовність особового складу, озброєння до ведення десантно-ударних дій, командир роти доповідає про це командиру батальйону.

При перельоті на десантування визначаються основний і запасний маршрути польоту. Маршрут обирається з урахуванням польоту на гранично малих висотах, використовуючи складки місцевості для маскування та захисту від вогню противника, особливо його засобів ППО, по можливості він повинен проходити над лісовими масивами в стороні від крупних орієнтирів. Район висадки вибирається з урахуванням важливих тактичних властивостей місцевості: наявності укриття, прихованих шляхів підходу до об’єкта атаки, панівних висот, стану доріг, умов організації протитанкової оборони. Рекомендується уникати очевидних зон висадки, які, як правило, будуть захищені вогнем та засідками противника, різноманітними видами загороджень, а також уникати вузьких дефіле, глибоких лощин та інших місць, де можуть бути сильні вертикальні повітряні потоки та потоки біля землі, здатні суттєво ускладнити пілотування вертольотів.

Безпосередньо перед висадкою по об’єктах противника в районі ведення десантно-ударних дій завдаються удари тактичною авіацією, а також бойовими вертольотами з групи подавлення засобів ППО противника.

Вогневе ураження противника при висадці може здійснюватись також артилерією.

Важливе значення має попереднє планування вогневого ураження, тому що вертольоти повинні уникнути польоту через траєкторії мін і снарядів.

З переходом в атаку здійснюється вогнева підтримка атаки, що включає авіаційну та артилерійську підтримку атаки.

Авіаційна підтримка атаки здійснюється завданням вогневих ударів підрозділами штатних (доданих) вертольотів авіації СВ за викликом. Основними об’єктами для ударів вертольотів є: броньована техніка, опорні пункти, артилерія на вогневих позиціях і інші об’єкти, що не були придушені в ході вогневої підготовки атаки, а також ті, що здійснюють опір підрозділам десанту в ході наступу. Для авіаційної підтримки атаки підрозділи бойових і транспортно-бойових вертольотів знаходяться на площадках базування (підскоку), зазвичай, в першій ступені готовності, що дозволяє завдавати удари через 7-9 хвилин після отримання команди.

Артилерійська підтримка атаки здійснюється, як правило, вогнем мінометних і гранатометних підрозділів, підрозділів ПТКР, зосередженим вогнем та прямим наведенням по окремих цілях, що спостерігаються.

Під час виконання найближчого завдання при захопленні призначених об’єктів і знищенні противника у районі десантно-ударних дій підрозділу потрібно бути готовим до відбиття контратак танків (бойових машин) та ударів бойових вертольотів противника. Відбиття контратак танків проводиться штатними протитанковими засобами і підрозділами бойових вертольотів.

Бойові і транспортно-бойові вертольоти під час виконання десантом бойового завдання, як правило, знаходяться в районі ведення десантно-ударних дій. Основним їх завданням є знищення танків та інших броньованих цілей противника. При цьому командир роти організовує патрулювання однієї-двох пар бойових вертольотів на віддаленні 2-5 км від району десантно-штурмових дій на найбільш ймовірних шляхах підходу резервів противника. Частина бойових і транспортно-бойових вертольотів може діяти із засідок або знаходитись на площадках базування, що можуть визначатись на віддаленні 6-8 км від району ведення десантно-ударних дій. Для охорони та оборони вертольотів на площадках базування призначаються підрозділи охорони.

При знищенні об’єкта рота може розподілятись на:

- підгрупу забезпечення;

- підгрупу нападу;

- підгрупу знищення;

- підгрупу пророблення проходів.

При уточненні бойових завдань після висадки командир роти вказує:

об’єкт захоплення, характер його охорони та оборони, місця розташування його вогневих засобів;

напрямок висування та рубіж переходу в атаку, рубіж безпечного віддалення, сигнал та час початку атаки, порядок подолання загороджень та місця проходів у них;

порядок захоплення об’єкта та знищення об’єкта;

завдання взводам (підгрупам) та доданим вогневим засобам, дії вертольотів;

пункт збору після виконання бойового завдання (посадкову площадку).

Після виконання найближчого завдання рота у визначений час виходить у пункт збору. У пункті збору командир роти доповідає про виконання бойового завдання. За командою командира роти особовий склад здійснює посадку у вертольоти. Як правило, першими завантажуються поранені. Останніми посадку здійснюють військовослужбовці групи прикриття.