Активізація словника учня

Слово вважається активізованим, якщо учень використав його хоча б один раз у вільному мовленні: діалогах, розповідях, переказах, творах, листах, своїх перших літературних пробах тощо.

Завдання методики активізації лексичного запасу школярів полягає в тому, щоб навчити їх використовувати у власному мовленні якомога більшу кількість вивчених слів; вживати їх правильно, в точному значенні, доречно; вибирати по­трібне слово із синонімічного ряду; сполучувати слова.

З цією метою в методиці використовують такі форми активізації словника:

1. Складання кількох словосполучень з поданим словом, практична пере­вірка його сполучуваності з іншими словами. Наприклад, до слова листя можна поставити запитання: Яким може бути листя ? У відповідь будуть утворені слово­сполучення: зелене листя, пожовкле листя, золотисте листя, сухе листя і т. ін. На запитання: Чиїм може бути листя? Можлива така відповідь: кленове листя, листя дуба, березове листя, листя соняшника, листя трави тощо.

2. Побудова речень з одним чи кількома поданими словами: на задану тему, за картиною, змістом прочитаної книги і т. ін. Складається кілька варіантів речень. Можливе змагання учнів у тому, хто складе більше речень, хто складе найкраще речення із запропонованим словом.

3. Переказування тексту з використанням найважливішої лексики оригіналу. Під час цієї роботи вчитель називає слова, які учні обов’язково повинні вживати у своїх переказах.

4. Складання усної розповіді і письмового твору з використанням опорних слів. Опорні слова записуються вчителем на дошці, зачитуються учнями й аналі­зуються (пояснюється значення, сполучуваність з іншими словами, правопис) у процесі підготовки до побудови зв’язного висловлювання.

Таким чином, система лексичної роботи полягає в тому, щоб учень правильно сприйняв слово в тексті, зрозумів усі його значеннєві відтінки, засвоїв і викорис­товував у власному мовленні.

Типи лексичних помилок і шляхи запобігання їм

В усному й писемному мовленні молодших школярів є багато недоліків і помилок. Найчастіше трапляються лексичні помилки. Охарактеризуємо п’ять типів найпоширеніших помилок цієї групи.

1. Повторення тих самих слів, наприклад: Наталочка захворіла. Марійка і Ліза провідували Наталочку. Дівчатка допомагали Наталочці виконувати до­машні завдання. Після хвороби Наталочка не відстала у навчанні.

Причинами таких помилок є, по-перше, незначний обсяг уваги молодших школярів. Учень забуває про те, що він щойно вжив слово Наталочка і викорис­товує його знову. Саме повторення спричинене тим, що це слово вже активізоване. За І. П. Павловим, якщо людина має для визначення поняття кілька слів, то в неї є тенденція повторювати те слово, яке вона щойно написала чи промовила. Це відбувається тому, що тонус цього слова значно вищий.

Друга причина повторів — бідність словникового запасу: у того, хто говорить чи пише, немає достатнього вибору, він не володіє синонімікою, не вміє гнучко користуватися займенниками; він використовує в тексті те слово, яке першим узяв зі словникового запасу.

Молодші школярі порівняно легко знаходять і ліквідовують невиправдані повтори, якщо, одержавши відповідну настанову вчителя, уважно перечитують свій текст.

З метою запобігання таким помилкам здійснюється підготовча робота до створення зв’язного висловлювання. У її процесі необхідно визначити найужива­ніші слова майбутнього переказу, твору чи усної розповіді, запропонувати учням дібрати синоніми до цих слів, а також загострити увагу школярів на тому, що вони повинні використовувати ці синоніми, щоб уникнути повторів.

2. Уживання слова в неточному значенні як наслідок неправильного ро­зуміння його значення чи значеннєвих відтінків. Наприклад: Бабуся крокувала додому (замість ішла, шкандибала). Орли поселилися на обривній скелі (замість обривистій). На горі сидів зайчик (замість на горбочку).

Такі помилки — наслідок невисокого мовленнєвого розвитку, бідності слов­ника, необізнаності в певній сфері, недостатньої начитаності учнів. Однак їх причиною може бути подібність у написанні і звучанні слів, близькість їх значень тощо.

Щоб запобігти таким помилкам, необхідно постійно працювати над свідомим засвоєнням нових слів. З цією метою доцільно здійснювати тлумачення їх лексич­ного значення і значеннєвих відтінків, спостерігати за сполучуваністю з іншими словами, порівнювати і знаходити різницю між схожими за вимовою і написанням, але різних за значенням слів.

3. Порушення загальноприйнятої сполучуваності слів. Наприклад: Потяг робив швидкість (замість набирав швидкість). Ветеранам видали нагороди (за­мість вручили нагороди).

Причина таких помилок — невеликий мовленнєвий досвід.

З метою запобігання їм необхідно під час читання текстів звертати увагу школярів на сталі словосполучення, пропонувати виправити зроблені з навчаль­ною метою помилки в таких сполученнях слів, вибирати з групи слів те, яке може сполучатися з конкретним словом.

4. Уживання слів без урахування їх емоційно-експресивного й оцінного за­барвлення: ворони щебетали (каркали), час гнався невпинно (біг, спливав).

Помилки такого типу пов’язані з недостатньо розвиненим чуттям мови, не­розумінням стилістичної характеристики слова. Запобігти цим помилкам можна шляхом постійного привертання уваги до відтінків лексичного значення слів під час читання текстів та вживання слів-синонімів у словосполученнях і реченнях.

5. Уживання діалектних слів і словосполучень. Наприклад: ниньки (замість сьогодні), хлобись в калабаню (замість упав у калюжу) тощо.

Уникнути діалектизмів можна тільки шляхом формування поняття про лі­тературну мову. Молодші школярі повинні усвідомлювати, що паралельно з лі­тературною мовою в кожній місцевості існують свої відхилення від норми. Тому метою вивчення української мови є опанування її сучасних норм.

Причини лексичних помилок дуже різні. Різними є способи їх пояснення і виправлення. Однак існує єдиний шлях запобігання цим помилкам — це ство­рення хорошого мовленнєвого середовища, уважний аналіз прочитаних текстів, з’ясування відтінків значення слів у тексті і причин уживання автором саме цього слова, а не іншого.

Методика роботи над словосполученням і реченням

Повноцінному засвоєнню значення слова сприяє використання його учнями у власному мовленні. Тому словникова робота повинна поєднуватися з формуван­ням у школярів умінь пов’язувати слова в словосполучення і речення.

Робота над словосполученням

Словосполучення — це лексико-граматична єдність, яка, на відміну від речен­ня, не позначає закінченої думки, а створює розширене значення певного поняття. Словосполучення, як і слово, називає предмети, ознаки, дії, але конкретніше. По­рівняйте: квіти і кімнатні квіти, складений і гарно складений, писати і писати листа.

У словосполученні є головне слово і залежне. Від головного слова до за­лежного можна поставити питання: солодке яблуко (яблуко яке? солодке), купили велосипед (купили що? велосипед), голосно сміявся (сміявся як? голосно).

У мовленнєвій практиці словосполучення використовуються не самостійно, а в реченні. З готового речення важко зрозуміти, як утворювалися окремі слово­сполучення. «Моделі» словосполучень засвоюються людиною в дитинстві. Вправи на виділення, складання і використання словосполучень розвивають мовлення школярів, підвищують його культуру.

У словосполученнях закріплені традиційні зв’язки між словами, так звана сполучуваність слів: кажуть вперіщив дощ, але не вдарив дощ, хоч слова вперіщив і вдарив — синоніми. Можна сказати оголосили подяку, вручили премію, але не можна казати вручили подяку.

Крім того, у словосполученнях існують словесні асоціації, наприклад, слово лимон асоціюється зі словами кислий, жовтий, слово сонце — зі словами яскраве, тепле. Словесні асоціації, які виникають в учнів у результаті їхнього життєвого досвіду, вивчаються і використовуються в лексичній роботі та роботі над слово­сполученням.

Найпоширенішою в шкільній практиці є робота над виділенням словосполу­чень у реченні і постановкою питань від головного слова до залежного. Така робота доступна учням усіх початкових класів і дуже сприятлива для формування навички синтаксичного розбору, засвоєння пунктуації. Уміння орієнтуватися в реченні, його структурі і залежності між членами речення сприяє свідомому використанню синтаксичних конструкцій у власному мовленні, особливо писемному.

З розвитком мовлення тісно пов’язана граматико-орфографічнаробота. Так, вивчаючи відмінювання прикметників, учні змінюють за відмінками прикметники разом з іменниками і будують речення з утвореними словосполученнями у формі непрямих відмінків. Під час вивчення дієслів складаються словосполучення без прийменників і з прийменниками: оплатив проїзд, заплатив за проїзд, турбується про дітей, співає пісню і т. ін.

У роботі над словосполученням існує два аспекти: граматична структура (синтаксичні зв’язки, питання, частини мови, які входять до словосполучення, наявність прийменників тощо) і семантика словосполучення, яка виражає те чи інше значення.

Робота над значенням словосполучень полягає в їх зіставленні з реальними предметами, явищами. З цією метою використовуються спостереження, картини, набутий досвід дітей. Розумінню значень сприяє зіставлення: похмурий день — сонячний день, похнюплений хлопчик — веселий хлопчик. Використовується також прийом заміни словосполучення близьким за значенням: біжить стрімголов — біжить швидко, непроглядна ніч — темна ніч.

У шкільній практиці робота над словосполученнями проводиться у двох напрямах: а) виділення словосполучень у реченні та встановлення зв’язку між словами за допомогою питань; б) побудова словосполучень під час вивчення частин мови й активізації нової лексики. Обидва напрями роботи здійснюються паралельно: учні працюють над словосполученнями у складі речення, а також будують окремі словосполучення, які можуть бути введені в нові речення.

Наведемо види вправ зі словосполученнями, які сприяють мовленнєвому розвитку школярів.

1. Виділення словосполучень у реченні шляхом ставлення питань від голо­вних слів до залежних.

У небі співали дзвінкоголосі жайворонки. (Які жайворонки? — дзвінкоголосі жайворонки — словосполучення. Співали де? — співали у небі — словосполу­чення).

2. Пояснення значень окремих словосполучень. Наприклад, допитливі учні — це учні, які хочуть більше знати, усім цікавляться; рання весна — тільки почав танути сніг, побігли перші струмки, на деревах і кущах набубнявіли бруньки.

3. Побудова словосполучень з новими словами. Такі вправи сприяють глиб­шому усвідомленню значення нового слова, а також готують дітей до використання його в мовленні. Бажано, щоб завдання такого типу закінчувалися складанням речення.

Так, пропонуючи дітям скласти словосполучення зі словом багряний (багря­ний колір, багряне листя, багряний одяг), доцільно показати, що значення кожного словосполучення краще розкривається в реченні: 1. Осінь принесла в ліси багряний колір. 2. Тільки на дубові ще тріпотіло багряне листя. 3. Гордий клен вирізнявся з-поміж беріз багряним одягом.

4. Пояснення значень стійких словосполучень, фразеологізмів, образних ви­словів. Здебільшого зазначені словосполучення учням трапляються в контекстах, тому доцільно спочатку вислухати дитяче тлумачення значення того чи іншого словосполучення, а потім уточнити його. Зосередження дитячої уваги на сталих словосполученнях, фразеологізмах та образних висловах сприяє кращому засво­єнню їх з метою подальшого використання у власному мовленні.

Наприклад: День у грудні, як заячий хвіст — не встигнеш оглянутися, а вже й вечір.

• Як розумієте словосполучення як заячий хвіст? (Дуже короткий).

• Подумайте, коли ще можна використати цей вислів? (Коли йдеться про ніч улітку).

5. Побудова словосполучень з різних частин мови. Для цього завдання дітям пропонується ряд слів — різних частин мови, з яких потрібно скласти словоспо­лучення з прийменниками чи без них.

Наприклад: ліс, похід, екскурсія, весело, туристичний, співає.

Екскурсія до лісу, туристичний похід, весело співає.

6. Знаходження та виправлення помилок у побудові словосполучень. Учням пропонуються словосполучення, в яких допущено помилки. Діти повинні пере­писати їх, виправивши помилки. Наприклад: нестерпна біль — нестерпний біль, дякую Вас — дякую Вам, при виконанні завдання — під час виконання завдання.

У процесі роботи над словосполученням слід пам’ятати, що ця робота — не самоціль. Вона є підготовчою до побудови речень і зв’язних висловлювань.