Аналіз учнівських творів. Робота над їх удосконаленням

Написані учнями твори перевіряє вчитель. Під час перевірки він виправляє орфографічні і пунктуаційні помилки, однак у центрі його уваги мають бути логіко-стилістичні недоліки учнівських текстів. Перевірені роботи мають бути обов’язково проаналізовані.

У ході аналізу вчитель спочатку характеризує хороші за змістом, формою і письмовим оформленням твори, а потім приступає до розбору недоліків і по­милок.

Аналіз твору здійснюється за такими критеріями:

1. Відповідність змісту темі, повнота її розкриття.

2. Правильність складання плану, логічність побудови тексту, послідовність, відповідність плану, обґрунтованість, аргументація, відсутність повторів або про­пусків у змісті, прозорість вираження головної думки і зроблених висновків.

3. Тип тексту, жанр, стиль: співвідношення розповіді, опису, міркування, комунікативна доцільність відбору мовних засобів, єдність стилю, використання засобів виразності.

4. Обсяг твору: кількість слів, речень, абзаців.

5. Лексика: правильність вибору слів, точність їх уживання, використання синонімів, антонімів, фразеологізмів.

6. Синтаксис: розміри речень, різноманітність чи одноманітність синтаксич­них конструкцій, наявність складних речень.

7. Орфографічна і пунктуаційна грамотність, характер помилок.

8. Каліграфія, культура оформлення письмової роботи.

В усному і писемному мовленні молодших школярів трапляється чимало мовленнєвих помилок. До таких належать лексичні (невдало дібрані слова), морфологічні (неправильно утворені і вжиті форми слів), синтаксичні (невміло побудовані речення, помилки в словосполученнях).

Лексичні і синтаксичні помилки та методика їх виправлення і запобіган­ня їм розглядалися в розділах «Лексичний рівень роботи з розвитку мовлення» і «Методика роботи над словосполученням і реченням».

Третю групу становлять морфологічні помилки. До них належать неправиль­но утворені форми слів. Найтиповішими з них є:

1. утворення форми множини тих іменників, які вживаються тільки в однині: Бабуся купила два хліба. (Замість дві буханки хліба);

2. пропуск морфем: Оленка подарувала мамі мальованого зайчика. (Замість намальованого зайчика);

3. вживання займенників у непрямих відмінках без н на початку слова: при­горнулася до його (Замість пригорнулася до нього);

4. вживання діалектних чи розмовних форм: дві вікні, багато жабів (Замість два вікна, багато жаб).

Морфологічні помилки трапляються як в усному, так і писемному мовленні. Для запобігання цим помілкам необхідно вказувати учням на неправильно вжи­ті форми слів, пропонувати їм літературну норму. Перед написанням переказів і творів слід попереджати школярів про можливі помилки, записувати на дошці правильні форми слів і націлювати на використання у висловлюваннях саме їх.

Традиційно у школі найсуворіші вимоги висуваються до грамотного письма, хоча це не зовсім виправдано, оскільки з погляду комунікації, взаєморозуміння, спілкування найбільшої шкоди завдають ті помилки, які спотворюють зміст ви­словлювання, тобто помилки у виборі слів, побудові фрази тощо.

Запобігання зазначеним помилкам ускладнюється, по-перше, тим, що ви­бір слів, побудова тексту не мають такої чіткої системи правил, як орфографія; по-друге, незначним обсягом знань молодших школярів з теорії мови; по-третє, недостатньо розвинутим чуттям мови (мовної інтуїції).

У Основними способами запобігання цим помилкам є:

1. поступове розширення знань з культури мовлення, мовної норми;

2. забезпечення хорошого мовленнєвого середовища для учнів;

3. ознайомлення з конкретними, найчастотнішими типами помилок;

4. залучення школярів до користування доступними їм словниками і довід­никами;

5. формування вмінь редагувати свої письмові тексти, обговорювати усне мовлення.

Крім мовленнєвих, існують немовленнєві помилки: логічні, композиційні, а також спотворення фактів.

Логічні помилки — це порушення законів логіки. До таких належать:

а) повторення фактів, подій;

6. упущення чогось суттєвого;

в) порушення причинно-наслідкових зв’язків;

г) порушення часової послідовності;

д) вживання понять, що не можуть стояти в одному ряду.

З логічними тісно пов’язані композиційні помилки:

1. невдала побудова зачину чи кінцівки або ж невиправдана їх відсутність;

2. надмірно довгі чи занадто короткі структурні частини твору;

3. суттєве відхилення від теми;

4. слабка аргументація в судженні, недостатність доказів;

5. відхилення від плану.

Причини композиційних помилок — це результат неспроможності охопити подумки весь обсяг задуму. Таке складне вміння формується поступово.

Усі мовленнєві помилки необхідно виправляти як в усному, так і в пи­семному мовленні школярів. Учні, які припустилися помилок, мають засвоїти правильну мовну норму, а за можливості, усвідомити причину помилки. Помилки виправляються самим учнем (це найкращий спосіб) або вчителем, якщо учень самостійно зробити це не спроможний.

Перевіряючи твір чи переказ, учитель виправляє ті помилки, які школярі самостійно виправити не здатні, а решту, з якими вони можуть упоратись, тільки підкреслює.

На уроці, присвяченому аналізу твору чи переказу, зачитуються кращі роботи, розглядаються недоліки змісту, розкриття теми, орфографічні і типові мовленнє­ві помилки. Виділяється 10—15 хвилин на виправлення певного типу помилок. Це навчальний момент, який готує учнів до самостійного виправлення помилок цього типу в подальшому. Вимоги до такого фрагменту уроку: чітке визначення типу помилок (наприклад, заміна невдало вибраного слова); аналіз літературних зразків з метою демонстрації того, як це робить письменник; виправлення спеці­ально дібраних текстів з аналогічними помилками. Така робота готує школярів до самоперевірки і редагування власних текстів.

Індивідуальні помилки виправляються з окремими учнями чи невеликими гру­пами після уроків. В індивідуальній роботі виправляються композиційні і логічні помилки, а з мовленнєвих — діалектні і розмовні слова, невдала побудова речень, невдале використання виражальних засобів мови (порівнянь, епітетів, метафор).

У ході загальнокласної та індивідуальної роботи над помилками важливо прагнути високої пізнавальної активності школяра. Він повинен не тільки зрозу­міти свою помилку, але й самостійно виправити її.

Робота над запобіганням мовленнєвим помилкам проводиться під час вивчен­ня граматичних тем. Наприклад, у процесі вивчення займенників необхідно по­казати учням, як використання особових займенників сприяє уникненню повторів тих самих слів. Під час вивчення прикметників школярі добирають прикметникові синоніми і вводять їх у текст з метою підвищення точності і виразності вислов­лювання. Засвоєння відмінювання прикметників сприяє запобіганню помилкам в узгодженні прикметників з іменниками.

Профілактика мовленнєвих помилок у зв’язку з вивченням граматичного матеріалу, не потребуючи додаткового часу, не тільки підвищує культуру мовлення учнів, але й допомагає їм глибше засвоїти граматичні поняття, зрозуміти значення виучуваних граматичних одиниць для мовлення.

У початковій школі розпочинається формування в учнів уміння вдоскона­лювати написаний текст. З цією метою школярі повинні навчитися здійснювати самоперевірку і найпростіше редагування власного переказу чи твору.

Спочатку ця робота проводиться колективно, під керівництвом учите­ля. У 3 класі доцільно присвятити окремий урок колективному вдосконаленню зв’язного тексту. Продемонструємо методику формування зазначеного вміння на прикладі фрагмента уроку «Письмовий переказ тексту “Біда” за колективно складеним планом».

На дошці записано учнівський переказ тексту (учителеві не обов’язково називати прізвище автора, щоб не образити його). Для зручності речення можна пронумерувати.

Біда

1. Настали перші морози. 2. Двоє хлопчиків пішли на річку. 3. Спочатку хлопчики ковзали біля берега а потім поїхали на середину. 4. Крига провалилася. 5. Хлопчики опинилися у воді. 6. Вони почали кречати. 7. Їх почули люди. 8. Вони принесли дошки і драбину і витягли хлопчиків. 9. З того часу хлопчики запам ’ятали що на річці треба бути обережним. 10. Потім відвезли врятованих до лікарні.

Учитель ставить учням завдання прочитати текст і подумати, чи не потрібно в ньому щось виправити, змінити.

Діти помітили, що в переказі не сказано, що сталося з річкою після перших мо­розів. Тому запропонували дописати після першого речення ще одне: Річка вкрилася кригою. У двох наступних реченнях повторюється слово хлопчики, яке в другому випадку можна замінити словом вони. Третє речення має службове слово а, перед яким слід поставити кому. Четверте речення повідомляє про небезпеку, що сталася раптово. Тому його можна доповнити словом раптом. П’яте речення не викликало сумнівів. У шостому реченні учні помітили помилку в слові кричати (кречати). Дібравши перевірне слово крик, виправили букву е на и. Сьоме речення не має недо­ліків. У восьмому повторюється службове слово і, яке в позиції між словами дошку і драбину можна замінити на кому, оскільки воно стоїть між однорідними членами речення. У дев’ятому реченні діти зафіксували відсутність коми перед що. Не на місці виявилося десяте речення. Його школярі поставили перед дев’ятим.

Перечитавши виправлений текст ще раз, третьокласники запропонували виділити зачин (два перших речення), основну частину і кінцівку (останнє речен­ня) та записати кожну структурну частину з нового абзацу. У результаті вийшов такий переказ:

Настали перші морози. Річка вкрилася кригою.

Двоє хлопчиків пішли на річку. Спочатку вони ковзали біля берега, а потім по­їхали на середину. Раптом крига провалилася. Хлопчики опинилися у воді. Вони почали кричати. їх почули люди. Вони принесли дошки, драбину і витягли дітей. Потім від­везли врятованих до лікарні.

З того часу хлопчики запам’ятали, що на річці треба бути обережними.

Перечитавши остаточний варіант тексту, учні підсумували, що вони знайшли і виправили вісім помилок. Після цього переказ став значно кращим. Але най­важливіший результат проведеної роботи полягає в тому, що діти побачили, як потрібно самостійно перевіряти і редагувати свої перекази та твори.

Надалі самоперевірка і редагування власних текстів здійснюється школярами індивідуально, з допомогою вчителя. Коли педагог переконався, що більшість учнів класу завершують написання своїх переказів чи творів, він повідомляє усно або пише на дошці: «Самоперевірка!» Можна підготувати плакат з пам’яткою- алгоритмом самоперевірки, в якій записано поради такого змісту: «Перевір: 1. Чи не повторюються в тексті однакові слова? 2. Чи правильно ти поставив розділові знаки? 3. Чи не припустився ти помилок у написанні слів? 4. Чи дотримався ти абзаців?».

Спостерігаючи за класом, учитель підходить до тих учнів, які закінчили пи­сати, і надає їм індивідуальну допомогу — нагадує, яких помилок треба остеріга­тися. Якщо учень сам не може знайти помилку — показує йому те місце в переказі чи творі, над яким треба ще попрацювати. Прямо вказувати на помилку можна лише тоді, коли вчитель переконався в неспроможності учня знайти і виправити її самостійно.

Під час саморедагування переказів і творів школярі замінюють слова, вводять виражальні засоби мови, ліквідують невиправдані повтори, змінюють порядок слів, зв’язують речення сполучниками, змінюють послідовність речень у тексті тощо. Хорошим засобом удосконалення письмових зв’язних висловлювань могли

б стати чернетки. Однак, з огляду на повільний темп письма молодших школярів, початкова школа не може собі цього дозволити. Тому всі виправлення вносяться учнями в чистовий варіант. Але за зроблені під час самоперевірки і редагування охайні виправлення не слід знижувати оцінку (якщо вона виставляється). Навпаки, у процесі роботи над навчальними переказами і творами школярів слід заохочувати до вдосконалення своїх текстів і хвалити за правильні й охайні виправлення.